Сандей, бладі сандей
Була я на етому вашому U2, на Стад де Франс, де перший-ліпший офісний планктон почувається гімнастом на кільцях під стелею - достатньо вилізти на горішній ярус і оглянути "летючі" конструкції прозорого склепіння на заході сонця.
Що я не люблю на концертах мегазірок: коли під час мегахітів (наприклад, Beautiful Day) виконавець підставляє мікрофона публіці і дозволяє їй співати за себе. За логікою, мегахіти тому й стають мегахітами, що кожна людина знаходить в них щось власне, щось особисте. І якщо вже людина купує квитки на концерт і відриває дупу від канапи, то це тому, що вона прагне почути, як дорогий і коханий Боно проспіває саме їй i саме ці рядки зблизька. А замість цього їх співає якесь жлабйо, яке взагалі англійську вивчило недавно.
Що я люблю на концертах U2: люблю щирість і непонти, люблю зосереджену роботу і простоту, люблю енерджайзерність людини, яка встигає і на футбол ходити, і за бірманських дисидентів агітувати, і на африканських дітей організовувати фандрейзинґ, і компліменти французьким демуазелям роздавати... І, звичайно, ірландську чоловічу красу самого Пола Девіда Г'юсона, незабутнього.
Що я не люблю на концертах мегазірок: коли під час мегахітів (наприклад, Beautiful Day) виконавець підставляє мікрофона публіці і дозволяє їй співати за себе. За логікою, мегахіти тому й стають мегахітами, що кожна людина знаходить в них щось власне, щось особисте. І якщо вже людина купує квитки на концерт і відриває дупу від канапи, то це тому, що вона прагне почути, як дорогий і коханий Боно проспіває саме їй i саме ці рядки зблизька. А замість цього їх співає якесь жлабйо, яке взагалі англійську вивчило недавно.
Що я люблю на концертах U2: люблю щирість і непонти, люблю зосереджену роботу і простоту, люблю енерджайзерність людини, яка встигає і на футбол ходити, і за бірманських дисидентів агітувати, і на африканських дітей організовувати фандрейзинґ, і компліменти французьким демуазелям роздавати... І, звичайно, ірландську чоловічу красу самого Пола Девіда Г'юсона, незабутнього.