Hекролог
Ну кому яке діло до фізичної смерті Майкла Джексона? Кому настільки дороге було його горопашне тіло? Хто з нібито осиротілих фанатів заходив до нього в гості, приносив йому ліки, ділив його фізичні проблеми?
Нам, посполитим меломанам, від цієї смерті ні холодно ні жарко. Ті, хто любив його музику, любив уже записані альбоми, а не ті, які він потенційно міг би записати, якби не помер. Ймовірність, що наступні пісні були б кращі за попередні, - прямує до нуля.
Як на мене, є тільки дві групи людей, яких дійсно тичеться його зникнення. Перша - близькі знайомі, які знали його особистість поза сценою і кого з ним пов"язувало спільне минуле. Друга - ті, хто купив квитки на обіцяні липневі концерти, а тепер переживає фрустрацію від того, що не побачить живого Майкла за мікрофоном. Решта ж шанувальників як слухали його записи, так і слухатимуть. Зрештою, унікальний голосисько Мерк'юрі лунає вже двадцять років, і його однаково люблять і ті, хто застав співака за життя, і народжені в 1990-х.
Звідки взявся цей всесвітній емоційний зрив, зокрема на перших шпальтах найповажніших газет (цілих вісім заголовків на домашній сторінці lefigaro.fr, блок із шести заголовків на nytimes.com!)? Чому інформаційна хвиля, яка накрила світ, виходить так далеко за межі звичайної некрології? За великим рахунком, феномен Майкла Джексона, як і всіх відомих митців, полягає не в фізичному, а в духовному тілі. Саме воно спрямоване на публіку, саме воно надається до масового обожнювання. Але це духовне тіло обірвало розвиток ще роки тому, коли він припинив концертувати і почав сходження в пекло судових хронік. Чому ж плакати почали тільки сьогодні, в день фізичного зникнення? До слова, плакати над чиїмось матеріальним тілом - це привілей родини покійного. Але якщо вже фанати вважають, що мають на це право, то це треба було робити раніше: дивлячись на живу руїну, понівечену хірургами, наркотиками та стресом.
Сьогодні ми побачили, наскільки сучасний західний світ не вміє дати собі ради з фізичною смертю. Доки остання не настала, ця тема всіляко замовчується і табуюється. А коли таки настає - всі табу вихлюпуються назовні в неконтрольованому емоційному стресі. Зате духовна смерть давно перестала нас шокувати і зараз вважається просто одним із можливих сценаріїв життя.