vaenn
in
feminism_ua
Vaenn's дайджест-7
Вітаю всіх учасниць та учасників!
Хоча попередній дайджест виходив в ефір майже три місяці тому, цього разу меню не порадує асортиментом, адже писалося мені майже виключно про книжки (і здебільшого - історичні романи, літо було дивним).
А було таке:
* пост про одну з найуспішніших словацьких письменниць евер - християнську акттивістку, що фактично створила свою церкву.
Тизер:
"Крістіна та Марія Ройови народилися в родині лютеранського пастора зі Старої Тури у 1860 та 1858 році відповідно. Щодо їхнього раннього життя - Вікі не щедра на подробиці (стаття про Марію взагалі складає кілька рядків). А про Крістіну зокрема відомо, що повної традиційної освіти вона так і не отримала, хоча певні зусилля на те витрачалися. Та головна історія сестер почалася у 1897 році, коли вони заснували свій “Синій хрест”. Рух з часом потроху набирав популярність серед місцевих селян, а самі сестри окрім проповідницької діяльності приділяли дуже багато уваги соціалці. Крім рятування алкоголіків та їхніх родин за тридцять з гаком років Крістіна встигла організувати (та зібрати гроші на утримання, що також важить) притулок для сиріт, лікарню-амбулаторію, більший дитячий будинок для постійного проживання, а за кілька років до смерті у 1936-му - притулок для людей літнього віку. Також пані дияконка намагалася дбати про душі не лише безпосередньо ближніх. Протягом усього життя вона завзято писала".
Посилання на весь текст.
Сексція "Історичні романи" (деякі пости "подвійні" тому посилання може бути одне).
* про відомий роман Ісабель Альєнде, присвячений Інес Суарес - жінці-конкістадорці, яка брала участь у завоюванні Чилі. Дуже крутий текст. І цілком феміністичний, попри те, що героїня мала... своєрідну біографію.
Тизер:
"Усе ж таки в центрі оповіді залишається жінка, і в романі дуже багато жіночого: від побутових дрібничок до матеріалу для #янебоюсьсказати (увага: тригери!). Історичній Інес Суарес - багатолітній коханці одного губернатора Чилі - Педро де Вальдівії - та дружині іншого - Родріго де Кіроги - віддає належне будь-яка енциклопедія. Засновниця Сантьяго, одна з ключових фігур оборони майбутньої столиці під час першого суттєвого нападу, меценатка і таке всяке. Власне, Ісабель Альєнде показує в своєму романі варіант жіночої долі, яка відмовляється від тогочасного стандарту “Молитися, постити, народжувати дітей”.
* про романтичну мелодраму, в основі сюжету котрої лежить цікавий історичний факт: військові спецрейси "для наречених" - жінок, які під час Другої світової війни повиходили заміж за британських вояків. У цьому конкретному романі йдеться про австралійок.
Тизер:
"Це розгляд дрібного, як подумати, історичного факту з гранично жіночої точки зору. Стан героїнь роману неможливо описати інакше, аніж в сабжі. “Клята невизначеність”. Сотні жінок, які покинули рідну й спокійну домівку, і прямують до іншої країни, в іншій півкулі, не знаючи, що їх чекає попереду, але знаючи, що в “Тих Австралійських Хвойд, які поодружували на собі Наших Хлопчиків” репутація не дуже. Звісно, від конкретики багато залежить. Але значна кількість тих дівчат просто не встигла ще запізнатися по-справжньому зі своїми скороспілими чоловіками. І майже кожну пасажирку “Переможного” жує й не випльовує можливість отримати телеграмою чотири страшні слова: “Не чекаю. Не приїзди”.
Посилання на весь текст.
* про роман турецької письменниці Еліф Шафак, що оповідає про будівників Стамбула. Про-жіночих мотивів мало, але текст по-своєму цікавий.
Тизер:
"У першому випадку йдеться про спробу через фіктивного героя розповісти про життя та творчість реального історичного персонажа. У якомусь з 1540-х років до звіринцю султана Сулеймана Пишного привозять з Індії рідкісного білого слона. А до нього - хлопчика-погонича, який не тільки вправно керує своїм величеньким улюбленцем та вчить його “придворному” поводженню, але вміє малювати та захоплюється утилітарною архітектурою. Тож нескладно здогадатися, що турецький письменниці Еліф Шафак малий Джахан потрібен для того, щоби показати нам Сінана".
* і ще одна мелодрама з нестандартними похідними. Дія теж відбувається під час WWII, тільки тут золота американська молодь зривається під кінець війни шукати Нессі. Сюжет - нічого особливого, але відображення воєнних буднів в шотландській глибинці доволі переконливе. А ще головна героїня нещаслива у шлюбі, і це нещастя ретельно препарується.
Тизер:
"Від отих зарозумілих “золотисьок” майже одразу починає нудити, від усього іншого - хочеться плакати, але тут до вечірки приєднується “Газове світло”, і соціальна драма стрімко перетворюється на сімейну мелодраму з психіатричними спецефектами. Не сказати, що геть невдало - але присмак оця стилістична гойдалка по собі лишає трохи дивний. А, ну й Downton Abbey в епілозі було вже зайве, чесно”.
З історично-побутового роману на романтичну драму текст перетворюється повільно, але так переконливо, що якоїсь миті від того стає сумно. Але ніде правди діти - газлайтинг тут розмальований, як писаночка для виставки.".
Посилання на весь текст.
* і знову про Другу світову в тилу. А на цей раз маємо окуповану Францію та історію двох сестер, що жили та виживали в різний спосіб. Так, це дуже відомий "Соловей", якого спритно видали українською.
Тизер:
"Із суто літературної точки зору, маємо стилістично нейтральний, але приємний текст з (десь з середини) захопливою дією та цікавими головними персонажками. Роман Крістін Генни - доволі дивна книжка, хоча причини її популярності очевидні. Відома письменниця, яка спеціалізувалася на сентимен здебільшого на сімейних драмах/мелодрамах неочікувано для багатьох написала щось принципово нове. Насправді, не дуже принципово - “Соловей” є чесною родинною мелодрамою про складні стосунки в окремо взятій сім’ї. Причому модель світотворення тут реалізована в такий спосіб, що важко витрусити з голови нечемну і не в усьому справедливу думку “Чик-літ пішов на війну”. Але, правду кажучи, книжка про виживання, де настільки ретельно змальовується одяг героїнь у будь-який момент, мені трапилася чи не вперше".
Посилання на весь текст.
* роман про вікторіанське розлучення - тема цікава сама по собі, а тут ще й юридична справа - цілком реальна, а одна з її учасниць - відома англійська протофеміністка.
Тизер:
"Наприкінці літа 1864-го Емілі Фейтфул, що її друзі звуть Фідо, зустрічає давню подругу. Фідо трохи лякається примарі з минулого, але не може встояти перед спокусою оновити стосунки з Гелен, які колись суттєво вплинули на її долю. Проблема тільки в тому, що світська красуня має солідні родинні трабли: вона зраджує чоловіка і хотіла б, щоб подруга трохи посприяла її в цій клопіткій справі. І була б це історія про любовний чоторикутник екзотичної конфігурації, якби адмірал Кодринґтон не виявився людиною по-своєму принциповою. І тепер у Гелен попереду дуже неприємний судовий процес. А у Фідо - ще більш неприємна роль головного свідка захисту, яка може не лише зіпсувати їй репутацію, але й вщент розбити кар’єрні перспективи та поставити хрест на стосунках з першими феміністками".
* і ще одний про-фем історичний роман - про буремні 1920-ті, прикладну емансипацію та моделювання сімейної драми на користь жінки.
"У “Компаньонці” Лора Моріарті створила текст, який на початку здається оманливо простим, але потім набирає розмах родинної саги в мініатюрі. Перша (і більша) частина роману виразно гомонить раннім Капоте та іншими подібними текстами. Але несподіванка номер один - головна героїня тут не яскрава Лу, а її 36-річна компаньонка. Несподіванка номер два: Кора у письменниці чудова - спокійна, іронічна, з непростим бекграундом, але неочікувано смілива, дуже розважлива, проте готова до нестандартних рішень. І розповідь про одне нью-йоркське літо несподівано перетворюється на доволі злий портрет першої половини 20 століття".
Посилання на весь текст.
* і ще один роман балансує на межі історичного та янг-адалт - там дві сюжетні лінії. А оповідається в ньому про долю дівчинки із сирітського потяга.
Тизер:
"Проблемна напівсирітка Моллі (покійний тато - індіанець, жива мама - у в’язниці) за 17 років свого життя жодного разу не виїздила за межі рідного штату, але встигла змінити з десяток опікунських родин. Важка вдача (ще б вона такою не було) та довгий язик призводять до того, що у офіційних благодійників дівчина надовго не затримується. А от з неофіційними зрештою може вийти й краще. Після того, як Моллі цупить з бібліотеки “Джен Ейр“, перед дівчиною постає неприємний вибір: або колонія для неповнолітніх (чи як воно там зветься в американців), або суспільно-корисні роботи. За останні правитиме допомога дев’яносторічній багачці, життя якої не завжди було легким і приємним. Це тепер Вівіан живе в чудовому будинку й насолоджується перевагами рант’є-існування. А колись маленька Ніїв проїхалася тим самим сирітським потяг, що привіз її ажніяк не до родинного щастя".
Посилання на весь текст.
Якщо ж згадувати літературу для підлітків, то серед відгуків також є текст про черговий модний бестселер - "Елеанор і Парк" Рейнбоу Ровелл (хороший роман, до речі) та огляд трьох коміксів про літні канікули дівчат-підлітків.
Щодо коміксів також є великий пост з картинками про Monstress - орієнтальне стімпанкове фентезі з матріархатним присмаком.
Тизер:
"Перший томисько - Awakening - включає в себе шість випусків (сьомий от тільки-тільки виходить, тому поки що про продовження говорити зарано). А те, що у нас уже є - це сюжетно кучерява історія дорослішання надзвичайної дівчинки в несприятливих умовах. Війна між цивілізаціями, шалені сегрегація та дискримінація, рабство, вівісекторські експерименти, біль, жах і підлота. Скидається на сюжет стотищ стандартних підліткових фентезійних саг? Загалом воно так і є. Тільки ще є і комплект “але”.
Посилання на весь текст.
Також фентезійне чи фантастичне:
* трохи про-феміністичних цитат з "Гробниць Атуану" Урсули ЛеГуїн.
Тизер:
"Перечитала. Відчуття номер один - полегшення: книжка така ж класна, якою згадувалася. Відчуття номер два - захват. Виявилося, що тітка Урсула настільки тонко й влучно описує характери дівчат-підлітків в надзвичайних умовах, що сучасний “клієнтоорієнтований” янг-адалт блякне й нервово смикається. Відчуття номер три - ностальгічний трепет: “Гробниці“, на відміну від більшості любих колись книжок, гарно працюють машиною часу, нагадуючи, як це все читалося вперше. Але й на свіжу голову вони перечитуються круто. Бо відчуття номер чотири - насмішкувата радість: доооо, “Раніше всім тим бабством феміністським і не тхнуло!”, канєшна-канєшна".
Посилання на весь текст.
* свіженький роман Мері Робінетт Коваль про спецпідрозділ армійських медіумів на фронтах Першої світової. Сама письменниця каже, що в такий спосіб увиразнила ті завдання, які під час Великої війни виконували жінки.
Тизер:
"Липень 1916 року був гарячою порою для британських військ підтримки духу. На фронті розпочалися зрушення, що стануть першим етапом битви на Соммі, і роботи у жінок побільшало. Зовнішній бік діяльності цього специфічного підрозділу - зони Гостинності, де вояки, переведені в неглибокий тил, можуть випити чаю, погомоніти в приємному жіночому товаристві, послухати музику, потанцювати, пофліртувати. Але частина приязних леді має ще другу зміну. Чи кілька других змін на день, адже вже перші великі втрати британців суттєво перевантажили систему, що має працювати, як годинник. Налагоджену систему Кіл (у кожному два медіуми та четверо “якорів” з групи підтримки), перед якими має звітувати кожен загиблий “томмі”. Де загинув, коли, за яких обставин, що бачив востаннє. Дякуємо, рядовий, за сумлінне виконання післябойового обов’язку, продиктуйте, будь ласка, останнє повідомлення, і ваша душа може бути вільною".
Посилання на повний текст.
* ще одна новинка - антиутопія української письменниці Наталки Ліщинської. З фем-точки зору там все доволі сумно, але кілька цікавинок є.
Тизер:
"Якщо коротко, то “Нова людина“ - це доволі стандартна біопанк-антиутопія з дещо дивними похідними. Люди навчилися робити (за дуже дорого) генетично-модифікованих діточок - гарних, розумних, успішних, аморальних. Генетично-модифіковані діточки підросли, не оцінили спроби діпрів (дітей природи) обмежити їхні громадянські права і вирішили… Правильно, убити всіх людей, слава Бендеру! (Десь я вже схоже читала, але там конфлікт був виразнішим і логічнішим…) Хоча, ні, не всіх - малі діти вижили (а, головне забула - знову маємо епідемію з вірусом-розумахою, який виморює людей вибірково), з малих дітей мають вирости вправні та слухняні раби. Хоча деякі дорослі діпри також пережили пандемію і готові пручатися".
Посилання на весь текст.
* і коротко про дві повісті Террі Пратчетта про Тіффані Ейкінг - маленьку, але дуже обдаровану відьму.
Тизер:
"У теорії уявити собі Пратчетта для молодшого та середнього шкільного віку було чомусь непросто, а дарма. Адже “Вільний народець” - це чесна та струнка, як ручка від пательні, авторська чарівна казка. На мій подив, вона мінімально співвідноситься з реаліями Плаского Світу - ну, декілька топонімів у фоні згадали та наприкінці Матінку показали. То якби не було “Лордів та Леді“, які познайомили із пратчетовою концепцією ельфів (хороша, правильна концепція, явважаю!) та зі скаженими татуйованими феєчками Нак-Мак-Фіглями, цілком можна було б уявити цю повість частиною кантрі-фентезі доробку тієї ж Діани Вінн Джонс. Чом би й ні: смілива дівчинка, обтяжена своєрідними родинними стосунками та обов’язками; англійські та шотландські фольклорні алюзії та географічні особливості, які багато про що натякають британським дітлахам. Але це Пратчетт. Тут усе трохи… нетаке".
Посилання на весь текст.
Також влітку в межах флешмобу я робила тематичні списки книжок за принципом "Половина читаного/половина нечитаного". Усі книжки там написані жінками. А саме:
* книжки, де міфологічні мотиви переспівуюються під жіночу точку зору.
* цікаві історичні романи відомих та не дуже письменниць.
* романи про жінок-художниць.
* тексти, дія яких відбувається на островах.
* та тексти, в яких сюжети крутяться навколо листування.
Також були мікро-огляди новинок українського книжкового ринку (якраз до Форуму) - традиційно, тільки про книжки, написані жінками; пост про роботи італійських ілюстраторок; пост про Барбі в образах коміксових героїнь; ну і як завжди - про жіночих персонажів серед нових лего-фігурок. "Отаке".
Хоча попередній дайджест виходив в ефір майже три місяці тому, цього разу меню не порадує асортиментом, адже писалося мені майже виключно про книжки (і здебільшого - історичні романи, літо було дивним).
А було таке:
* пост про одну з найуспішніших словацьких письменниць евер - християнську акттивістку, що фактично створила свою церкву.
Тизер:
"Крістіна та Марія Ройови народилися в родині лютеранського пастора зі Старої Тури у 1860 та 1858 році відповідно. Щодо їхнього раннього життя - Вікі не щедра на подробиці (стаття про Марію взагалі складає кілька рядків). А про Крістіну зокрема відомо, що повної традиційної освіти вона так і не отримала, хоча певні зусилля на те витрачалися. Та головна історія сестер почалася у 1897 році, коли вони заснували свій “Синій хрест”. Рух з часом потроху набирав популярність серед місцевих селян, а самі сестри окрім проповідницької діяльності приділяли дуже багато уваги соціалці. Крім рятування алкоголіків та їхніх родин за тридцять з гаком років Крістіна встигла організувати (та зібрати гроші на утримання, що також важить) притулок для сиріт, лікарню-амбулаторію, більший дитячий будинок для постійного проживання, а за кілька років до смерті у 1936-му - притулок для людей літнього віку. Також пані дияконка намагалася дбати про душі не лише безпосередньо ближніх. Протягом усього життя вона завзято писала".
Посилання на весь текст.
Сексція "Історичні романи" (деякі пости "подвійні" тому посилання може бути одне).
* про відомий роман Ісабель Альєнде, присвячений Інес Суарес - жінці-конкістадорці, яка брала участь у завоюванні Чилі. Дуже крутий текст. І цілком феміністичний, попри те, що героїня мала... своєрідну біографію.
Тизер:
"Усе ж таки в центрі оповіді залишається жінка, і в романі дуже багато жіночого: від побутових дрібничок до матеріалу для #янебоюсьсказати (увага: тригери!). Історичній Інес Суарес - багатолітній коханці одного губернатора Чилі - Педро де Вальдівії - та дружині іншого - Родріго де Кіроги - віддає належне будь-яка енциклопедія. Засновниця Сантьяго, одна з ключових фігур оборони майбутньої столиці під час першого суттєвого нападу, меценатка і таке всяке. Власне, Ісабель Альєнде показує в своєму романі варіант жіночої долі, яка відмовляється від тогочасного стандарту “Молитися, постити, народжувати дітей”.
* про романтичну мелодраму, в основі сюжету котрої лежить цікавий історичний факт: військові спецрейси "для наречених" - жінок, які під час Другої світової війни повиходили заміж за британських вояків. У цьому конкретному романі йдеться про австралійок.
Тизер:
"Це розгляд дрібного, як подумати, історичного факту з гранично жіночої точки зору. Стан героїнь роману неможливо описати інакше, аніж в сабжі. “Клята невизначеність”. Сотні жінок, які покинули рідну й спокійну домівку, і прямують до іншої країни, в іншій півкулі, не знаючи, що їх чекає попереду, але знаючи, що в “Тих Австралійських Хвойд, які поодружували на собі Наших Хлопчиків” репутація не дуже. Звісно, від конкретики багато залежить. Але значна кількість тих дівчат просто не встигла ще запізнатися по-справжньому зі своїми скороспілими чоловіками. І майже кожну пасажирку “Переможного” жує й не випльовує можливість отримати телеграмою чотири страшні слова: “Не чекаю. Не приїзди”.
Посилання на весь текст.
* про роман турецької письменниці Еліф Шафак, що оповідає про будівників Стамбула. Про-жіночих мотивів мало, але текст по-своєму цікавий.
Тизер:
"У першому випадку йдеться про спробу через фіктивного героя розповісти про життя та творчість реального історичного персонажа. У якомусь з 1540-х років до звіринцю султана Сулеймана Пишного привозять з Індії рідкісного білого слона. А до нього - хлопчика-погонича, який не тільки вправно керує своїм величеньким улюбленцем та вчить його “придворному” поводженню, але вміє малювати та захоплюється утилітарною архітектурою. Тож нескладно здогадатися, що турецький письменниці Еліф Шафак малий Джахан потрібен для того, щоби показати нам Сінана".
* і ще одна мелодрама з нестандартними похідними. Дія теж відбувається під час WWII, тільки тут золота американська молодь зривається під кінець війни шукати Нессі. Сюжет - нічого особливого, але відображення воєнних буднів в шотландській глибинці доволі переконливе. А ще головна героїня нещаслива у шлюбі, і це нещастя ретельно препарується.
Тизер:
"Від отих зарозумілих “золотисьок” майже одразу починає нудити, від усього іншого - хочеться плакати, але тут до вечірки приєднується “Газове світло”, і соціальна драма стрімко перетворюється на сімейну мелодраму з психіатричними спецефектами. Не сказати, що геть невдало - але присмак оця стилістична гойдалка по собі лишає трохи дивний. А, ну й Downton Abbey в епілозі було вже зайве, чесно”.
З історично-побутового роману на романтичну драму текст перетворюється повільно, але так переконливо, що якоїсь миті від того стає сумно. Але ніде правди діти - газлайтинг тут розмальований, як писаночка для виставки.".
Посилання на весь текст.
* і знову про Другу світову в тилу. А на цей раз маємо окуповану Францію та історію двох сестер, що жили та виживали в різний спосіб. Так, це дуже відомий "Соловей", якого спритно видали українською.
Тизер:
"Із суто літературної точки зору, маємо стилістично нейтральний, але приємний текст з (десь з середини) захопливою дією та цікавими головними персонажками. Роман Крістін Генни - доволі дивна книжка, хоча причини її популярності очевидні. Відома письменниця, яка спеціалізувалася на сентимен здебільшого на сімейних драмах/мелодрамах неочікувано для багатьох написала щось принципово нове. Насправді, не дуже принципово - “Соловей” є чесною родинною мелодрамою про складні стосунки в окремо взятій сім’ї. Причому модель світотворення тут реалізована в такий спосіб, що важко витрусити з голови нечемну і не в усьому справедливу думку “Чик-літ пішов на війну”. Але, правду кажучи, книжка про виживання, де настільки ретельно змальовується одяг героїнь у будь-який момент, мені трапилася чи не вперше".
Посилання на весь текст.
* роман про вікторіанське розлучення - тема цікава сама по собі, а тут ще й юридична справа - цілком реальна, а одна з її учасниць - відома англійська протофеміністка.
Тизер:
"Наприкінці літа 1864-го Емілі Фейтфул, що її друзі звуть Фідо, зустрічає давню подругу. Фідо трохи лякається примарі з минулого, але не може встояти перед спокусою оновити стосунки з Гелен, які колись суттєво вплинули на її долю. Проблема тільки в тому, що світська красуня має солідні родинні трабли: вона зраджує чоловіка і хотіла б, щоб подруга трохи посприяла її в цій клопіткій справі. І була б це історія про любовний чоторикутник екзотичної конфігурації, якби адмірал Кодринґтон не виявився людиною по-своєму принциповою. І тепер у Гелен попереду дуже неприємний судовий процес. А у Фідо - ще більш неприємна роль головного свідка захисту, яка може не лише зіпсувати їй репутацію, але й вщент розбити кар’єрні перспективи та поставити хрест на стосунках з першими феміністками".
* і ще одний про-фем історичний роман - про буремні 1920-ті, прикладну емансипацію та моделювання сімейної драми на користь жінки.
"У “Компаньонці” Лора Моріарті створила текст, який на початку здається оманливо простим, але потім набирає розмах родинної саги в мініатюрі. Перша (і більша) частина роману виразно гомонить раннім Капоте та іншими подібними текстами. Але несподіванка номер один - головна героїня тут не яскрава Лу, а її 36-річна компаньонка. Несподіванка номер два: Кора у письменниці чудова - спокійна, іронічна, з непростим бекграундом, але неочікувано смілива, дуже розважлива, проте готова до нестандартних рішень. І розповідь про одне нью-йоркське літо несподівано перетворюється на доволі злий портрет першої половини 20 століття".
Посилання на весь текст.
* і ще один роман балансує на межі історичного та янг-адалт - там дві сюжетні лінії. А оповідається в ньому про долю дівчинки із сирітського потяга.
Тизер:
"Проблемна напівсирітка Моллі (покійний тато - індіанець, жива мама - у в’язниці) за 17 років свого життя жодного разу не виїздила за межі рідного штату, але встигла змінити з десяток опікунських родин. Важка вдача (ще б вона такою не було) та довгий язик призводять до того, що у офіційних благодійників дівчина надовго не затримується. А от з неофіційними зрештою може вийти й краще. Після того, як Моллі цупить з бібліотеки “Джен Ейр“, перед дівчиною постає неприємний вибір: або колонія для неповнолітніх (чи як воно там зветься в американців), або суспільно-корисні роботи. За останні правитиме допомога дев’яносторічній багачці, життя якої не завжди було легким і приємним. Це тепер Вівіан живе в чудовому будинку й насолоджується перевагами рант’є-існування. А колись маленька Ніїв проїхалася тим самим сирітським потяг, що привіз її ажніяк не до родинного щастя".
Посилання на весь текст.
Якщо ж згадувати літературу для підлітків, то серед відгуків також є текст про черговий модний бестселер - "Елеанор і Парк" Рейнбоу Ровелл (хороший роман, до речі) та огляд трьох коміксів про літні канікули дівчат-підлітків.
Щодо коміксів також є великий пост з картинками про Monstress - орієнтальне стімпанкове фентезі з матріархатним присмаком.
Тизер:
"Перший томисько - Awakening - включає в себе шість випусків (сьомий от тільки-тільки виходить, тому поки що про продовження говорити зарано). А те, що у нас уже є - це сюжетно кучерява історія дорослішання надзвичайної дівчинки в несприятливих умовах. Війна між цивілізаціями, шалені сегрегація та дискримінація, рабство, вівісекторські експерименти, біль, жах і підлота. Скидається на сюжет стотищ стандартних підліткових фентезійних саг? Загалом воно так і є. Тільки ще є і комплект “але”.
Посилання на весь текст.
Також фентезійне чи фантастичне:
* трохи про-феміністичних цитат з "Гробниць Атуану" Урсули ЛеГуїн.
Тизер:
"Перечитала. Відчуття номер один - полегшення: книжка така ж класна, якою згадувалася. Відчуття номер два - захват. Виявилося, що тітка Урсула настільки тонко й влучно описує характери дівчат-підлітків в надзвичайних умовах, що сучасний “клієнтоорієнтований” янг-адалт блякне й нервово смикається. Відчуття номер три - ностальгічний трепет: “Гробниці“, на відміну від більшості любих колись книжок, гарно працюють машиною часу, нагадуючи, як це все читалося вперше. Але й на свіжу голову вони перечитуються круто. Бо відчуття номер чотири - насмішкувата радість: доооо, “Раніше всім тим бабством феміністським і не тхнуло!”, канєшна-канєшна".
Посилання на весь текст.
* свіженький роман Мері Робінетт Коваль про спецпідрозділ армійських медіумів на фронтах Першої світової. Сама письменниця каже, що в такий спосіб увиразнила ті завдання, які під час Великої війни виконували жінки.
Тизер:
"Липень 1916 року був гарячою порою для британських військ підтримки духу. На фронті розпочалися зрушення, що стануть першим етапом битви на Соммі, і роботи у жінок побільшало. Зовнішній бік діяльності цього специфічного підрозділу - зони Гостинності, де вояки, переведені в неглибокий тил, можуть випити чаю, погомоніти в приємному жіночому товаристві, послухати музику, потанцювати, пофліртувати. Але частина приязних леді має ще другу зміну. Чи кілька других змін на день, адже вже перші великі втрати британців суттєво перевантажили систему, що має працювати, як годинник. Налагоджену систему Кіл (у кожному два медіуми та четверо “якорів” з групи підтримки), перед якими має звітувати кожен загиблий “томмі”. Де загинув, коли, за яких обставин, що бачив востаннє. Дякуємо, рядовий, за сумлінне виконання післябойового обов’язку, продиктуйте, будь ласка, останнє повідомлення, і ваша душа може бути вільною".
Посилання на повний текст.
* ще одна новинка - антиутопія української письменниці Наталки Ліщинської. З фем-точки зору там все доволі сумно, але кілька цікавинок є.
Тизер:
"Якщо коротко, то “Нова людина“ - це доволі стандартна біопанк-антиутопія з дещо дивними похідними. Люди навчилися робити (за дуже дорого) генетично-модифікованих діточок - гарних, розумних, успішних, аморальних. Генетично-модифіковані діточки підросли, не оцінили спроби діпрів (дітей природи) обмежити їхні громадянські права і вирішили… Правильно, убити всіх людей, слава Бендеру! (Десь я вже схоже читала, але там конфлікт був виразнішим і логічнішим…) Хоча, ні, не всіх - малі діти вижили (а, головне забула - знову маємо епідемію з вірусом-розумахою, який виморює людей вибірково), з малих дітей мають вирости вправні та слухняні раби. Хоча деякі дорослі діпри також пережили пандемію і готові пручатися".
Посилання на весь текст.
* і коротко про дві повісті Террі Пратчетта про Тіффані Ейкінг - маленьку, але дуже обдаровану відьму.
Тизер:
"У теорії уявити собі Пратчетта для молодшого та середнього шкільного віку було чомусь непросто, а дарма. Адже “Вільний народець” - це чесна та струнка, як ручка від пательні, авторська чарівна казка. На мій подив, вона мінімально співвідноситься з реаліями Плаского Світу - ну, декілька топонімів у фоні згадали та наприкінці Матінку показали. То якби не було “Лордів та Леді“, які познайомили із пратчетовою концепцією ельфів (хороша, правильна концепція, явважаю!) та зі скаженими татуйованими феєчками Нак-Мак-Фіглями, цілком можна було б уявити цю повість частиною кантрі-фентезі доробку тієї ж Діани Вінн Джонс. Чом би й ні: смілива дівчинка, обтяжена своєрідними родинними стосунками та обов’язками; англійські та шотландські фольклорні алюзії та географічні особливості, які багато про що натякають британським дітлахам. Але це Пратчетт. Тут усе трохи… нетаке".
Посилання на весь текст.
Також влітку в межах флешмобу я робила тематичні списки книжок за принципом "Половина читаного/половина нечитаного". Усі книжки там написані жінками. А саме:
* книжки, де міфологічні мотиви переспівуюються під жіночу точку зору.
* цікаві історичні романи відомих та не дуже письменниць.
* романи про жінок-художниць.
* тексти, дія яких відбувається на островах.
* та тексти, в яких сюжети крутяться навколо листування.
Також були мікро-огляди новинок українського книжкового ринку (якраз до Форуму) - традиційно, тільки про книжки, написані жінками; пост про роботи італійських ілюстраторок; пост про Барбі в образах коміксових героїнь; ну і як завжди - про жіночих персонажів серед нових лего-фігурок. "Отаке".