(no subject)
«Чоловік живе в пласкому світі, жінка в багатовимірному. І невідомо, що краще. У пласкому світі все логічно й зрозуміло, все має виправдання, все навіть після великого краху - поновлюється рано чи пізно. У багатовимірному все так заплутано, так непередбачувано і страшно. Тому жінки прагнуть приліпитися до надійної поверхні. Розтектися по ній, як вода, щоб мати хоч якийсь захист і рівновагу. Але пласка поверхня має здатність перевертатися, і тоді вода знову стає самотньою краплею й падає в океан життя.»
«Поганих жінок не існує. Біда в чоловіках, у їхній природній сутності. Але якщо такою є їхня природа, хіба можна звинувачувати її? Вони як діти: завжди тягнуться до нової іграшки, коли та близько лежить або новіша за ту, що вони вже мають. Як змусити дитину гратися лише одним плюшевим ведмедиком у якого відірвано вушко (тією ж дитиною), виколупане (тією ж дитиною) око? Сміх і гріх у тому, що награвшись яскравими і модними іграшками, малюк, що вже виріс ночами згадує саме цього спотвореного ним ведмедика - без вушка і без ока, тужить за ним. У той час, коли ведмедик мокне під дощем біля смітника чи давно вже перероблений на туалетний папір.
Поганих жінок не існує - такими їх роблять чоловіки, позбавляючи найважливішого - віри в любов, у порядність, відданість. І якщо жінка позбавлена цієї віри, яка необхідна їй, як повітря, - вона перетворюється на потвору, чудовисько або … автомат…»
«Життя без любові втрачає сенс, рушійну силу, добро, мораль, зміст. Можна прожити, не відаючи смаку буйабезу й нічого від того не втратити, якщо щовечора хочеш повертатися туди, де на тебе чекають.»