Про життя
Давно не писав, еге.
Що ж... Відпустка закінчилася. Вийшов на роботу. Водночас, перестав лінуватися. Вірніше, це стало неможливо, бо на 10-ту "на работу-на работу-на любімую работу" ©. Це до речі, без іронії, бо я люблю те, чим займаюся. Навіть коли воно втомлює і потроху тимчасово набридає. Бо кожен новий номер газети - унікальний, неповторний і цікавий для мене. Ну і ще -- в усякому разі, це краще ніж копати траншеї ™.
З іншого боку, було зовсім непогано два тижні сидіти у пекельну спеку вдома під кондюком, ганяти свого персонажа-мисливця Jukki Азеротом, заводити нові знайомства, робити відкриття у величезному світі, у якому, завалося б, усе вже знайомо. Особливо, коли робиш це разом із друзями. (solarkitten -- прівєт!)
Придумав для свого персонажа квенту, завдяки якій багато нових і старих знайомих відкрили у мені цікавого ролеплеєра. Та й я сам, чесно кажучи. Ну скажіть мені, як не проникнутися історією маленького хлопчика-дренея, якого після зруйнування Ексодару підібрали й виховали орки, й у якого окрім молочного брата й вірного білого лева нікого немає на всьому білому світі Азероті. А батьки його, ймовірно живі, хоча всі обставини за те, що вони вже давно десь між вічними зорями. Ну отаке приблизно. Ельфійки пишуть зворушені листи. ;) Ну, отакий він мій ролеплей.
Картинка для приваблення уваги. :)
Це мені цікавіше, ніж кризове наше сумне повсякдення. Єдине, що радує у реаллайфі -- це моя прокрасна сім’я, а ще друзі, які дзвонять Скайпом, пишуть в аську, публікують враження і думки в ЖЖ, живуть цікаво і взагалі дозволяють мені думати, що я не один ненормальний у світі.
Остап радує і жжот. Повно друзів, але йому з ними нерадісно, бо "все его друзья -- дома" ©. Єдине, що його радує окрім комп’ютера і спілкування з нами, це сайт Артємія Лєбєдєва (ага, ось ідола собі знайшов :), його репетитор з німецької Томас, який захоплюється повітряними зміями і возить їх з бундесу під замовлення для таких самих "клацнутих" і дівчинка, з якою вони бачаться на німецькій і з якою у них, судячи з усього, повне взаєморозуміння. Вчора подарувала йому порцелянову мишку-копілку. Остап з нею носиться, збирає копійки по всій хаті і не випускає з рук. Ну отаке. Може й будуть з нього люди, бо я не доганяю життя людей, яких цікавить "робота-телевізор-спати", а остап ДУЖЕ не такий.
Приходили у гості Коля sunnyb0y й Яна. Яна захоплювалася "Скільки у вас вдома всього цікавого!" Еге, це все сліди моїх численних попередніх хобі. На полицях, стінах, столах і всюди. :) Подивився на все це новими очима. І подумав, що хоч парижів-венецій поки що не бачив, але попередні 36 років, мабуть, минули не порожніми. Це я так себе втішаю. :)
Ну й таке. Життя триває, й це добре.
Це все, мабуть, занадто відверто? Але хай буде.
Усім -- Lok amir il belaros. Shi!
Що ж... Відпустка закінчилася. Вийшов на роботу. Водночас, перестав лінуватися. Вірніше, це стало неможливо, бо на 10-ту "на работу-на работу-на любімую работу" ©. Це до речі, без іронії, бо я люблю те, чим займаюся. Навіть коли воно втомлює і потроху тимчасово набридає. Бо кожен новий номер газети - унікальний, неповторний і цікавий для мене. Ну і ще -- в усякому разі, це краще ніж копати траншеї ™.
З іншого боку, було зовсім непогано два тижні сидіти у пекельну спеку вдома під кондюком, ганяти свого персонажа-мисливця Jukki Азеротом, заводити нові знайомства, робити відкриття у величезному світі, у якому, завалося б, усе вже знайомо. Особливо, коли робиш це разом із друзями. (solarkitten -- прівєт!)
Придумав для свого персонажа квенту, завдяки якій багато нових і старих знайомих відкрили у мені цікавого ролеплеєра. Та й я сам, чесно кажучи. Ну скажіть мені, як не проникнутися історією маленького хлопчика-дренея, якого після зруйнування Ексодару підібрали й виховали орки, й у якого окрім молочного брата й вірного білого лева нікого немає на всьому білому світі Азероті. А батьки його, ймовірно живі, хоча всі обставини за те, що вони вже давно десь між вічними зорями. Ну отаке приблизно. Ельфійки пишуть зворушені листи. ;) Ну, отакий він мій ролеплей.
Картинка для приваблення уваги. :)
Це мені цікавіше, ніж кризове наше сумне повсякдення. Єдине, що радує у реаллайфі -- це моя прокрасна сім’я, а ще друзі, які дзвонять Скайпом, пишуть в аську, публікують враження і думки в ЖЖ, живуть цікаво і взагалі дозволяють мені думати, що я не один ненормальний у світі.
Остап радує і жжот. Повно друзів, але йому з ними нерадісно, бо "все его друзья -- дома" ©. Єдине, що його радує окрім комп’ютера і спілкування з нами, це сайт Артємія Лєбєдєва (ага, ось ідола собі знайшов :), його репетитор з німецької Томас, який захоплюється повітряними зміями і возить їх з бундесу під замовлення для таких самих "клацнутих" і дівчинка, з якою вони бачаться на німецькій і з якою у них, судячи з усього, повне взаєморозуміння. Вчора подарувала йому порцелянову мишку-копілку. Остап з нею носиться, збирає копійки по всій хаті і не випускає з рук. Ну отаке. Може й будуть з нього люди, бо я не доганяю життя людей, яких цікавить "робота-телевізор-спати", а остап ДУЖЕ не такий.
Приходили у гості Коля sunnyb0y й Яна. Яна захоплювалася "Скільки у вас вдома всього цікавого!" Еге, це все сліди моїх численних попередніх хобі. На полицях, стінах, столах і всюди. :) Подивився на все це новими очима. І подумав, що хоч парижів-венецій поки що не бачив, але попередні 36 років, мабуть, минули не порожніми. Це я так себе втішаю. :)
Ну й таке. Життя триває, й це добре.
Це все, мабуть, занадто відверто? Але хай буде.
Усім -- Lok amir il belaros. Shi!