....а я б зрозуміла....
Відірвані бутони від троянд.... розбиті келихи із нашим вином....кава вже більше не гріє руки нам водночас... напевно вже загоїлися опіки від моїх поцілунків на твоєму обличчі...
От тепер ми і мовчимо....як тиха вулиця зимовим вечором....мовчимо про те, що знаємо і розуміємо, але так не хочемо говорити.... І тепер легенький вітер за вікном не завадить нам.....він тільки нагадає.... нагадає про вино, свічки та пом’яту постіль.....
Гарна проза стала тільки приводом...тепер вона - тільки не зрозумілий набір слів, що вже не щекоче легким тремтінням мою душу....
Тоді свіча не відповіла нам на наш поцілунок.........
.......напевно це прийшов час розірвати ті пожовклі листочки, на яких так каліграфічно виведена наша історія.....
а я б зрозуміла.....чому ти не сказав?