"Три товарища" закінчила читати на днях. І нічо, нє паразілась, скажімо так. Хоча Еріх Марія завжди на уровнє. Але нічого нового для себе не відкрила. Подумалось, хотіла б я, щоб і мене так любили, як ту Пат. Можливо, для цього потрібно невиліковно хворіти. Та з лямуром позвело тьотці однозначно. причиною ще може бути те, що вона - персонаж книги. А ще хотіла б такого друга, як Отто. Тут з лямуром у павєствоватєля вийшло трагічно, але друг - просто золото.
А взагалі ж мені сподобався покійний Ленц. Та все ж я була б не проти, такого кохання, як описано, тільки не від такого, як Роббі, а від такого, як Кестер. Плюс друг, як той же Кестер, і життя вважай склалося.
Мною прочитано три книги Ремарка. "Тріумфальна арка", "Життя взайми" та оця, "Три товариші". Першою впєчатлілась. Друга - нічо так. Третя - краща, ніж друга. АЛЕ. В деяких книжках (2,3) перестав імена - сюжет практично той же. В деяких блискучих думках, звісно, Еріху Марії не відмовиш. Він на таке - красава, екзитенціальний пессимізм першоклассний. Та через таку однорідність сюжетів, реалій, я вирішила, Ремарк - тупо коньюктурщик. І писав він для повоєнних жінок свої романи.
я більше не буду його читати. взагалі шось я розчиталась. перерву зроблю.