Оригинал взят у
kamienczanka в
Кулі, Кам'янець-іменинник і археологічний пікнік
Строкатий пост про все, що бачила вчора, 16 травня.
Вчора був день Кам'янця, плюс шикарний археологічний пікнік у фортеці від міського військово-історичного товариства, плюс чергові польоти у рамках Кубку Поділля з повітроплавання-2015.
Бачила хоч щось, проте уривками.
Від цього оленя теж скоро лишиться уривок: гіпсова тварина от-от завалиться на вул. Князів Коріатовичів. Навіть по фото видно, як скульптурка похилилася.
Почнемо з історичного (він же археологічний) пікніка від
Гайдука і його хлопців. Пікнік був на території Старої фортеці - і купа туристів могли запросто підійти і взяти участь чи подивитися за роботою хлопців. Супер.
Це Марек меле зерна на жорнах і щасливо посміхається. Сам собі, напевно - почуття гумору в нього бездоганно чорне.
Олександр Меркур'єв взвалив на себе власне археологічну частину пікніка - він випалював дьоготь, цього хлопці раніше не робили, для них це був експеримент.
Художник Дмитро Баб'юк з арсеналом гусячого і фазанячого пір'я дава майстер-клас з каліграфії і розказував, як робили фарби в давнину. З жовтків, наприклад.
І ще такий ракурс.
Олегу Морозу цього разу штанів для варки не дісталося - нікому варьонки були не потрібні, тому квасці пішли на ковдру. Спочатку вона була ніжного поросячого кольору, від якого мліють дівчатка всього світу, в кінці ж зафарбувалася практично в радикальний чорний колір. Якщо вам треба щось зафарбувати - ну або скупати маля в суміші трав - спитайте Олега, він знає, як.
Я чесно забула, що хлопці тут роблять.
Юний татусь
Антін Єрешко в похідній печі з саману (там земля, глина, трава якась - і все в таке симпатичне трулло запресоване) готував хліб і рибу. Потім хлопці то з'їли. Разом з гномиком, котрий жив у трулло.
Жіночий внесок у пікнік - тканини з набивками за старими технологіями.
На цій фоті є маленьке кошенятко Лакі, але я не скажу вам, де воно. Але воно є. Хіба в Олега Мороза запитаєте, він теж знає, де Лакі.
Організатор лучних турнірів "Кам'яна стріла" Ігор Чесноковський зі старим токарським верстатом.
А тут в центрі кадра замкомбату Правого сектору.
Різниця у письмі гусячим та фазанячим перами, напевно, така сама, як різниця у користуванні сумками з базару і, скажімо, діорівською якоюсь it-bag. Речі запросто можна переносити в обох, але у випадку № 2 пафосу більше.
До речі про пафос.
У місті відкрили пам'ятну дошку на честь надання Кам'янцю магдебурзького права у 1374 р. Не люблю пам'ятники, пафос котрих набагато вищий за їхню мистецьку цінність. Це саме той випадок. Провінційно вийшло дуже. :(
А місто ж у нас чудове, не провінційне, з власними сузір'ями у небі - де ще таке є.
В провінційність його відкочують і жителі, і деякі звичаї. Святкова хода на честь дня міста виглядає дуже симпатично часом -
(ну або це в мені окситоцин, що зашкалює від часу материнства, говорить).
Але ході, щоб не бути рудиментом екс-параду на травневі, не вистачає кількох елементів. Один з найважливіших - відсутні люди, котрі ході б були раді. От сунуть дядьки з прапорами, за ними хлопці з прапорами і в костюмах на три розміри більших за потрібні, далі маленькими ніжками тупочуть кілька дитячих танцювальних колективів, далі святково вбране районо якесь пре чи хто там - і це все на фоні тотальної апатії кам'янчан на тротуарах. Водії матюкаються у корках через перекритий рух, тітки поспішають у тітковських якихось справах - хода мусить нести свято, але чомусь у неї це не виходить.
Може, це страшезна моя втома говорить, може, фотки для мене лише віддзеркалення внутрішнього настрою, а він на нулі, я вічно хочу спати, завалена роботою і замучена шалено гарним і шалено шаленим Грицем. Не знаю.
Але мені реально не вдалися фоти з ходи - весь час намагалася вибудувати кадр так, аби в нього не потрапляли міліціонери з боків колони. Виглядали конвоїрами, які женуть в'язнів на етапі. Та й обличчя у хлопців десь саме як у в'язнів.
Давайте краще про прекрасне.
Ні, давайте про Кам'янець. О, а він же прекрасний.
Для кам'янчан забавка, туристам це нецікаво буде: вибрики довгокутного об'єктиву. В лівому верхньому куті ТЕЦ, за Покровською церквою видно дорогу на
Панівці, між баштами фортеці - п'ятиповерхівка у каньйоні напроти цукрового заводу.
Іще:
Георгіївська стала сусідкою ратуші:
А зараз можна і про кулі.
Політати всі хочуть - але не всі можуть собі це дозволити, все-таки це розкіш, а розкіш завжди коштовна.
Хоча жагу польоту у Кам'янці можна і в інший спосіб вдовольнити: на тарзанці, скажімо, перетнути каньйон.
На кулі краще - і на ній не лише каньйон можна перетнути. І навіть не лише місто - он 15 травня "Хортизя", злетівши за Кадиївцями, сіла за Слобідкою Кульчиївецькою. Пів-району, вважайте, під кошиком.
А чому? а бо другою злетіла - і ще сіла на хвіст вітру. Далі почався майже-штиль.
Вітер - головна стихія повітроплавців, саме йому треба молитися і в нього просити погоди.
Ось як це робить Денис Копча, скажімо.
Діти повітроплавців - окрема тема, можна було б цілий пост про них зробити.
Ось, приміром, Аносов-молодший.
Є ще син організатора заходу, Іван Лобашов. З топором і рачки. Бо така от важка доля в повітроплавчих дітей.
Чудове місце було вчора для польотів - між Зінківцями, Підзамчем і Довжком. Дикі прерії майже, туристи налякали зайця.
Дітлашні із Зіньківців було цікаво.
І на горизонті видно Старе місто.
Анна Краус, Ксена повітроплавання. З Дніпропетровська.
Це теж вона.
Вчора летіли гарно, над самісенькою фортецею:
Далі над моєю хатою. Про те, що летять не лише над моєю хатою, стало зрозуміло вже на під'їздах до "Стрімкої лані": маса автівок і народу, всі кричать і щось фотографують.
Ага. Десь з чотири кулі пройшли під мостом. Це Микола Рубель на "Східниці", він був останнім. Народ голосно аплодував і шалено фотографував. От би знати, де ті кадри подивитися.
Сьогодні десь скоро будуть стартувати в четвертий раз, але мій коксартроз каже "ні" і на злети не пускає - мушу слухатися, бо куди дітися.
О, ще загубилася фотка зі змагань з армреслінгу. Пригощання гігантським малаєм пропустила, як і чемпіонат України з картрі-кросу на квадроциклах. На все мене вже фізично не вистачає.