Про Вогник
Тупо сиджу - задивляюся в цю даль,
Котра нікуди не веде, який жаль,
Який жаль, що все промине,
Який жаль... Та ще тримає мене
Вогник світла, вогник надії,
Вогник, що веде мене в мої мрії.
Мрії, за якими вистачає знань,
Бо там немає питань.
Трошки про "Вогник." Якщо коротко - Вогник помер.
Помер як раз перед відкриттям другого дихання. Старий корпус на фоні недобудованого нового.
Ніколи не міг з розумыти, чому діти в СРСР повинні відпочивати в спартанських умовах.І жити в таких от сараях.
Ну і куди ж без протигазів. Ворог не спить ! Ненавидь всіх.
Навіть воду набирали в колодязі. Таких крутих таборів відпочинку я в дитинстві , пощастило, не застав.
Всі будинки зелені. Мабуть , маскування)
Альтаночка з радянським граффіті.
Дискотека! Ну, або конкурс піонерської пісні.
Центральний корпус. Дуже хлтів потрапити в середину, але заколочений він на совість. Ломати ж двері вдень посеред міста, якось не коміфлє.
Це фото вже було, але настрій воно передає...
На цьому дякую за увагу.Приходьте ще. Мийте ноги, лягайте спати.