Про Черкаси. Частина перша. Багряне
Я сподіваюся, що разом було добре вам
І знаєш, чуєш - якщо обом вам повезе
Ви станете із ним чудовим добривом
В Черкаській області такий шикарний чорнозем
Довго вирішували з Оленкою куди ж нам податися на Покрову. Все ж - три вихідні. Вагалися між Полтавою і Черкасами. Вибрали Че, бо зручніше добиратися... Ну як зручніше? Шукали як зручно доїхати залізничним транспортом,але ні. Або довго, або не зручно, або якимись чигирями... Тож довелося їхати маршруткою, хоча ми дуже їх і не любимо. Виїжджали з найближчої до нас точки, від метро Чернігівська. Напівлегальний перевізник "Автоекспрес-Черкаси". 180 гривень, трохи більше трьох годин часу і ми на місці. Саме цей перевізник прибуває на малесеньку станцію поблизу Палацу культури «Дружба народів».
Відразу традиційне фото з каналізаційним люком. Зазвичай ми їх довгенько шукаємо, а тут це було перше що ми побачили, вийшовши з автобусу.
Власне, Палац культури «Дружба народів». Перебуває у віданні ПрАТ «Азот». У 2012 році ПК було реконструйовано. Зараз, принаймні зовні, виглядає доволі непогано.
Житло ми забронювали неподалік від цієї локації , в готелі з несподіваною назвою "Черкаси ", але до заселення було ще купа часу, тож ми перекусили канапками, що привезли з дому і пішли досліджувати місто.
А куди люди ходять в Черкасах ? Ні, не на Хрещатик. До водички. От і ми вирушили прогулятися берегом Дніпра.
До води ми вийшли десь в районі пляжу "Митницький" і посунули собі далі берегом в сторону Долини Троянд. Було трохи прохолодно, але сонячно. Нам дуже пощастило, бо потрапили ми сюди в самий розпал осені. От прям влучили в жовто-багряну казку. Тож поки трошки фоток. Бо що ж тут розказувати? Тільки показувати.
По трохи добралися таки до Долини Троянд - найбільш відомої для туристів локації в Черкасах. Ну що розповісти. Цікавий, акуратний парк. Багато скульптурок і зон для фотографування. Підозрюю, що влітку тут багато троянд, але ми потрапили лише на залишки. Та все ж сподобалося дуже.
Окремий лайк за хороший туалет в парку. Безкоштовний, навіть! Працює з 10:00 до 20:00.
Пташка не проста, пташка стрілка сонячного годинника.
Поряд з парком нещодавно відкрили ресторан "Fabrica". Про кухню нічого сказати не можу, так як не їв там, але за зовнішнє оформлення похвалю.
На територію зайшли без проблем, ніхто не заважав фоткати. Але, як я зрозумів, тоді він тільки день чи два як відкрився, що там зараз не знаю. Красівенько.
Хочу відразу звернути увагу, що я суджу виключно як турист. І про місцеві ваші розбірки і проблеми я не в курсі взагалі.
Фонтани в Долині троянд ( та і в місті загалом) ще працювали, не зважаючи на середину жовтня. А в Києві вже як пару тижні повимикали. Мабуть клімат не такий...
Прогулялися ще трохи берегом Дніпра... Неможливо надивитися.
Що ж, пора звертати в глибину міста.
Піднялися по Остріжському узвозу.
Піднялися на "Пагорб Слави". Меморіал пам'яті на честь загиблих Черкащан у другій світовій війні. Нічого особливо. Перейменована совітська пропагандистська штука. Але вже стала символом міста.
Але вид звідси шикарний. Особливо в такий сонячний день.
Ще трошки осені вам.
Будівля Черкаського обласного краєзнавчого музею. Футуристичненько. Музей кажуть непоганий в середині, але цього разу по музеям ми не планували ходити.
Свято-Троїцький кафедральний собор - головний кафедральний собор Черкаської єпархії Православної церкви України. На цьому місці храми стоять з 17-го століття, а сучасна будівля церкви зводилась у 1980-их роках і була освячена 1991 році. Дивна архітектура і жахливі "цибулини", але най буде, бо ПЦУ.
Ну і такий пам'ятник біля будівлі церкви заслуговує на повагу.
Отак по трохи ми вийшли на черкаську вулицю Хрещатик і посунули в сторону умовного центру. Бо ми типу і так знаходилися в центрі.
Заходили в двори,серед розбитих доріг і калюж шукали красиве. Іноді знаходили.
Купили кави в хіпстерській кав'ярні The Room. Але ми молоді душею, тож відчували себе як риба у воді)). А кава смачна і місце хороше. Навпроти от музей «Кобзаря» Т. Г. Шевченка. Музей розташований у меморіальному будинку (особняк Цибульських), у якому від 18 до 22 липня 1859 року проживав сам Тарас Шевченко. Може, звичайно, він там не сам проживав, але про це історія мовчить.
Бачите, про фонтани я не збрехав. Фонтан у сквері позаду будівлі Черкаської обласної державної адміністрації. Гугл каже що він "співаючий", але перестає соромитися ближче до вечора, я думаю.
Спочатку ми відреагували на цей пам'ятничок. А потім потрапили в справді легендарне черкаське кафе... в Чебуречну на Хрещатику.
Погане обслуговування, дивний контингент, жирнючі... але такі смачні чебуреки по доступній ціні). Ласкаво просимо).
Втамувавши голод чебуреками прогулялися трошки вуличкою Байди Вишневецького, на якій, власне, Чебуречна" і знаходиться. Нічого цікавого, окрім цієї кав'ярні з шизофренічним розладом на тлі мови.
Знову нам "пощастило". Найвідоміша пам'ятка Черкас, будівля колишнього готелю «Слов'янський» була на реконструкції. Доведеться їхати знову, щоб зробити нормальні фотки.
Побудований на замовлення одного з найвідоміших у свій час підприємців Скорини за проектом архітектора Владислава Городецького в кінці XIX століття."Блакитний палац" ,як називають його місцеві, поєднав в собі кілька архітектурних стилів. Будівля поєднує в собі класицизм і модерн, а також має запозичення з будівель середньовічної близькосхідної архітектури.
Черкаська різанина скутером.
Будівля Черкаської обласна філармонії.
А це будівля Черкаської податкової інспекції. Дивно, зазвичай, такі структури забирають собі найкращі історичні будівлі, а тут совкова. Хоча і доволі цікава.
Будівля Громадського банку (нині - музейна кімната В. Симоненка, Аптека-музей),яку також пов’язують із архітектором Городецьким. У 1914 році за проектом Городецького на честь 50-річчя Громадського банку Черкас було збудовано споруду, в який нині знаходиться редакція газети "Черкаський край" і кімната - музей.
Неймовірно красива будівля, шкода що її так засрали рекламою і терасою якоїсь ригайлівки. Не ходіть до ресторану Nice 2 Meet U в Черкасах ніколи. Бо вони рагулі.
Трохи далі один з найкрасивіших ( на мою скромну думку) будинків міста - Черкаська дитяча художня школа імені Данила Нарбута.
А це будівля Черкаського художнього музею .
Стіна Черкаського академічного театру ляльок - це окремий вид вуличного мистецтва). Всі київські графіті просто ніщо в порівнянні з цим)).
Ще одна архітектурна перлина міста - Палац одружень. Колишній будинок Щербини, збудований 1892 року черкаським інженером, грабарем-підрядником Щербиною як власна садиба.
Нарешті настав час заселення до готелю, куди ми і вирушили.
Закинули речі і пішли гуляти далі. До вечора було ще купа часу, а в місті ще залишалося багато цікавих місць.
Наприклад тюрма) "От шо тобі в жизні не хватає?"
Кароч, Черкаси це та ще казкова країна і центрі України. Як не дивно, більш російськомовна ніж навіть Київ.
Місцевий водоканал навколо свої будівлі створив доволі цікавий простір. З скульптурками, фонтанчиком і автобусом в якому можна посидіти. Забавно.
Знову наголошу , що я дивлюся на все як турист і якщо навіть Черкаський водоканал найгавняніший водоканал в країні, я про це не знаю. А ведуся на красиву обгортку.
Одне тільки не можу зрозуміти чому напруженим людям не можна купатися у фонтанах....
А тепер про основну мету нашої прогулянки . Ми йшли подивитися на славнозвісну Черкаську вежу Шухова, одну з небагатьох, що залишилися в країні.
Гіперболоїдна башта була збудована в 1914 році, коли місто використовувало для водопостачання підземні води. Тоді вона відігравала роль водонапірної башти і подавала воду в будівлі висотою до 30 м. В грудні 1944 року, під час Другої світової війни, німці, відступаючи з міста, зруйнували башту. Відбудована в 1949 році.
Далі ми почали ходити на майбутнє))). У нас в планах була поїздка до Канева і ми намагалися знайти звідки туди ходять автобуси і як взагалі купити квитки. В оцих ваших інтернетах нічого зрозумілого не знайшлося. Тож ми вирішили прогулятися до Черкаського залізничного вокзалу. Там же знаходиться і одна з автостанцій міста.
Кароч це, якщо вам потрібно з Черкас доїхати до Канева, то Черкаська автостанція №2 вам не підходить.
Знову посунули в центр в пошуках іншої автостанції.
По дорозі зреагували на отаке. Як думаєте, що це? Це майбутній.... голуб. 0_о.
З 2008-го року в Черкасах будують дзвіницю у формі голуба. Автором проекту став митрополит РПЦ Черкаський і Канівський Софроній.
Чи добудують це одоробало не відомо, бо цей "архітектор" помер влітку минулого року.
74-метровий Свято-Михайлівський собор в Соборному парку він побудувати таки встиг.
Автостанцію, звідки ходять автобуси до Канева ми таки знайшли, якщо комусь цікаво, то це автостанція "Дашковича", яка знаходиться на перетині вулиць Гоголя і Дашковича.
Але Канів був лише в планах, в нас ще був ще день в Черкасах, але про це наступного разу, буде цікаво. Не перемикайтеся.
Оригінал публікації ось туточки