Про Стамбул2021. Частина перша. Весна для двох частин світу
Запар повная тека, духота, парнина
Спекота, парнота, дружина, як пружина
Та я не зупинятимусь, я не заспокоюсь
Тобі б кудись на полюс (полюс)
Про карантинний світ
Що ж. Думаю настав час розповісти про нашу з Оленкою поїздку до Стамбулу, яка відбулася в березні цього року. Як завжди зроблено купу фотографій, отримано багацько вражень і писатиму я про це довго і, сподіваюся, не нудно. Поїхали.
Це була наша перша з початку пандемії подорож за кордон. В 2020 ми встигли вскочити в останній вагон з поїздкою до Анкари . Тоді через тиждень після нашого повернення розпочалося. Закриті кордони, вакцинації, тести... Рік без літаків. Для мене важко. І ось не витримав, купив квитки до Стамбулу. З Харкова, правда, але ми ніколи не шукаємо легких шляхів)). Вийшли зраночку, сіли в Інтерсіті...Чотири години і ми в Харкові, ще година і ми вже в аеропорту міста. І знову те неповторне відчуття, яке поєднує в собі піднесення в очікуванні пригоди і хвилювання. Люблю подорожі. Десь колись в мене, мабуть, були цигани в роду. Бо в дорозі я відчуваю себе найбільш живим.
Що ж розказати по аеропорт Харкова? А що розказувати? Звичайний собі такий аеропорт. Пустий тільки дуже був. Два рейси на день, коли ми вилітали. Тож оцінити роботу місцевих служб не маю змогу. Зрозуміло і транспортна безпека і паспортний контроль ми пройшли швидко, бо черги, як такої, не було. А про документи я вже писав . Але умови подорожей постійно змінюються, тож наразі вже не актуальні.
От чию роботу ми можемо оцінити, так це роботу охорони аеропорту. Бо як тільки ми купили собі шампанського, щоб трохи відсвяткувати першу подорож за рік, так відразу підійшла тітонька і нагримала. Але то деталі.
Полетіли!
Як і обіцяв, розкажу про наші муки при добиранні з аеропорту до готелю.
Прилетіли ми до меншого з аеропортів Стамбулу до Сабіха Гекчен (Sabiha Gökçen Uluslararası Havalimanı). Доречі, якщо комусь цікаво, то Сабіха Гекчен - це турецька льотчиця, приймана дочка Мустафи Кемаля Ататюрка.
Вийшовши з аеропорту,спробував поповнити проїзний Istanbul Cart , який у нас залишився ще з минулого разу. Але по перше, карта вже не була дійсною, а по друге, в зв'язку з новими коронавірусними обмеженнями, треба було мати по окремій карті на людину, бо до карти прив'язувався HES код, необхідний всім в Туреччині, наразі.
Але ж ми про то не знали. Купили нову карту, поповнили її на всю готівку, що в нас була і почали ломитися в автобус до Кадікея ( Kadıköy). Спочатку провів Оленку пікнувши на валідаторі, потім спробував оплатити за себе. Звичайно ж видало противний звук і червоний сигнал. Водій почав мені щось доводити. Турецькою. Я з звичайно нічого не розумів і намагався довести англійською, що гроші то на карті є і взагалі вона нова, а проблеми їх валідаторів мене не займають аж нітрохи. Водій швидко здався, і махнув рукою - проходь, тупий туристе... ок.
Поїхали, взявся почитати інтернет і зрозумів, що був не правий. Стало майже соромно і трохи стрьомно, що зараз зайдуть контролери. До того ж зрозумів, що сіли ми в звичайний автобус, а не експрес з аеропорту. А їде він до парому години півтори, кланяючись кожному стовпу. Виник "геніальний" план пересісти на метро і доїхати швидше. Вийшли при перші же нагоді і спустилися під землю.
План був "геніальним", але не ідеальним))) Нам же треба було купити і поповнити другу транспортну карку. А як виявляється це не дуже просто зробити в стамбульському метро. Бо автомати, де можна придбати траспортну карту приймають тільки готівку. Якої в нас звісно ж не було. Тобто щоб купити карту потрібна саме готівка, а поповнити її вже можна будь яким способом.
Заперечення, гнів, компроміс, депресія і прийняття. Довго пробували прив'язати другий HES код до карти, потім задовбали охоронця на станції ( англійською він також не бум-бум). Потім намагалися обміняти в нього 5 доларів, потім спробували знайти банкомат, потім знову довгі перемовини з охоронцем і його гугл-перекладачем на телефоні....Дійшло до того, що він махнув рукою і покосившись на камеру пропустив мене безкоштовно (за Оленку я таки пікнув картою).
Доїхали нарешті до станції Ayrılık Çeşmesi, там при пересадці на лінію Мармарай (Marmaray/Marmara) так змогли знайти банкомат і купити ту кінчену картку... і навіть змогли поповнити її і прив'язати HES код. Ну а далі перетнули Босфор під водою (Босфор перетинає стійка до землетрусів занурена труба завдовжки 1.4 км маючи 11 секцій (вісім - 135 м, дві - 98,5 м, і один елемент має 110 метри завдовжки) і вагою до 18000 тонн. Секції розташовані на глибині 60 м нижче рівня моря: 55 м під водою і 4.5 м під землею), трошки прогулялися під дощем і нарешті заселилися до хосту.
Житло ми забронювали тут - Old City Apart Hotel . Можу навіть порадити. Бюджетно, привітний персонал, хороше розташування. Ну і район такий душевненький. Не туристичний. Не зважаючи на ніч і карантин вийшло повечеряти. Прямо під нашими вікнами була працююча кебабна En Baba Kebab. Все як мені подобається. Меню з картинками, відкритий вогонь, брутальні мужики у фартухах за плитою. Ну і половина району тусується тут. Просто поговорити, нічого не замовляючи. Довгий день. Пішли спати.
На ранок погода покращилася, але не надто. Дощик все ще падав, але вже не такий сильний. Але це точно не стало нам заваді, бо часу мало, а Стамбул він великий.
Традиційні турецькі будинки такі мімішні, якщо хоч трохи відреставровані.
Завернули в дворик мечеті Соколлу Мехмед-Паші (Sokullu Mehmet Paşa Camii).Це османська мечеть 1572 року з видатною архітектурою, усередині оздоблена керамікою Ізніка (İznik).
Деталі такого різноманітного Стамбулу.
Обеліск Феодосія або Дікіліташ (Dikilitaş) - давньоєгипетський обеліск фараона Тутмоса III (XVIII династія) у Стамбулі. Встановлений римським імператором Феодосієм Великим у 390 році н. е. на роздільному бар'єрі колишнього іподрому Константинополя (теперішня площа Султанахмет (Sultanahmet). Є найкраще збереженим з усіх привезених у Константинополь обелісків і єдиним, привезеним безпосередньо з Єгипту. Датований близько 1400 роком до н. е.
Будівля Музею Мармарського університету (Marmara Universitesi Cumhuriyet Muzesi) на тій же самі площі Султанхамет.
Зайшли в середину Блакитної мечеті (насправді вона називається мечеть Султана Ахмета (Sultan Ahmet Camii)... а там ремонт. Щастить нам завжди. Цього разу навіть один з мінаретів розібрали, а в середині все затягнули банерами. Найцікавішим в середині була... киця.. Красива, правда?)
Haseki Hürrem Sultan Hamamı - турецькі бані, які розміщені на площі Султанхамет були побудовані в 16-ому столітті архітектором Мімаром Сінаном на замовлення тогочасних правителів Турції султана Сулеймана І і Hürrem Sultan більше відомої в нас (та і у всьому світі) як "Роксолана".
На задньому плані знаменитий Софійський собор, Свята Софія ( Ayasofya Camii), до нього ми і вирушили.
Глянули ще разок на Блакитну мечеть ( без одного мінарету) ...
...і на мавзолей Султана Ахмета І (Sultan I.Ahmed Türbesi), саме в його честь і названа Блакитна мечеть.
Фонтан у дворі Софійського собору.
Як ви знаєте, свята Софія з музею знову перетворилася на діючу мечеть.
Збудована Айя-Софія 537 році поруч із Великим імператорським палацом як християнський собор святої Софії. Після завоювання Константинополя османами 1453 року була перетворена на мечеть. У 1934 році за наказом Мустафи Кемаля Ататюрка (Mustafa Kemal Atatürk) перетворена на музей. 10 липня 2020 року Державна рада Туреччини визнала указ Ататюрка незаконним і Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган (Recep Tayyip Erdoğan) передав Ая-Софію у власність Управління релігійних справ.
Ердоган намагається увійти в історію як і Ататюрк, тому страждає трохи гігантизмом і заграє з релігійними фанатиками.
Висота Софійського собору - 55 метрів, діаметр бані - 31 метр. Понад тисячу років Софійський собор у Константинополі залишався найбільшим храмом у християнському світі - до будівництва Собору святого Петра в Римі. 1985 року храм занесений до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Так як вхід до Софії тепер безкоштовний - це для туристів плюс ( хоча раніше вхід коштував 40 рір, а зараз це 100 грн, а що таке 100 грн?), з мінусів людей стало значно більше, аудіогід тепер не візьмеш, а він тут був українською мовою, доречі. Завісили кілька розписів на стінах ( зокрема Борогодицю... такий він, іслам.) ну і на другий поверх не пускають. А там було найцікавіше .
Не буду переказувати історію цієї неймовірної будівлі. Тому просто подивіться трохи фото.
Пішли потім бродити містом. Куди йшли? Та просто йшли. В Стамбулі так можна - просто йти і тобі буде цікаво).
В пошуках попоїсти набрели на прихований оглядовий майданчик, не позначений на туристичних картах. Звідси непоганий вид і на Святу Софію і на Церкву святої Ірини (Aya İrini). Айя-Ірина не настільки "розкручена" як її більша "сестра", але саме вона найстаріша серед збережених християнських церков колишнього Константинополя, розташована на території палацового комплексу Топкапи (Topkapı).
Під час цих відвідин Стамбула ми не ходили до Топкапи, але на початку цього посту можна побачити Айя-Ірину з середини.
Потрапили на Гранд Базар (Капали-Чарши/Kapalıçarşı). Але у вихідний). Незвично. Пройшлися назкрізь. Але ж незвично так... Жодної людини.
Тільки котики! Для них немає вихідних, вони несуть добро і мімішність 24/7/365!
Пам'ятники дуже в тему. Саме тут їм місце.
В мене тут, доречі, сіміт на підвіконні завалявся привезений з цієї подорожі. Виглядає як тільки з печі)). Правда твердий). Ну.. майже рік вже пройшов.
Вид з набережної Золотого рогу на мечеть Сулейманіє (Süleymaniye Camii), про неї розкажу наступного разу, коли покажу її ближче.
А це вид на неї ж , але вже з Галатського мосту (Galata Köprüsü).
Рибний ринок біля Галатського мосту. Місце дуже атмосферне, але дуже туристичне. Місцеві рибу тут майже не купують. Для жителів міста основний рибний ринок знаходиться в районі Ушкюдар (Üsküdar Balıkçılar Çarşısı).
Це вже район Бейолгу (Beyoğlu kulesi), набережна. Шукали де б це собі відхопити Балик Екмек (Balik Ekmek) - хто не в курсі, це такий місцевий бутерброд з рибою смаженою. Найвідоміша вулична їжа Стамбула. Купувати його краще подалі від туристичних шляхів. Буде і дешевше і смачніше.
Знову вид на Сулейманіє. На фото, доречі, два мужика сидять.
Міст Ататюрка (Atatürk Köprüsü). Це четвертий міст на цьому місці. Він був побудований між 1936 і 1940 рр. та введений в експлуатацію в 1940 році. Довжина нового мосту становить 477 метрів, а ширина - 25 метрів.
Рушили в гору, десь в сторону Галатської вежі.
Такі часи...
Галатська вежа (Galata Kulesi)- Висота вежі 61 метр, висота над рівнем моря - 140 метрів, внутрішній діаметр - 9 метрів, зовнішній - 16,45 метра, товщина стін - 3,75 метра. Башта є одним із символів міста.
Вежа, яка дійшла до нашого часу, побудована в 1348-1349 роках генуезцями. Вона була оборонним укріпленням і мала назву «Башта Ісуса». Башту спорудили з метою захисту цієї зони близько 1341 р. У цій частині фортечних стін, де починався їхній вигин усередину, побудували башту Галата. Перед нею знаходяться руїни захисних стін та ровів, що дійшли до нашого часу.
Своє нинішнє ім'я башта отримала за часів Османської імперії.
Поки вирішили не підійматися, бо дивитися на місто під сірим дощовим небом таке собі задоволення. Хоча ні. Дивитися ще пів біди, а от фоткати за такої погоди жахливо.
Як утилізувати вершечки ананасів? В Стамбулі вам розкажуть!
Фунікулер Стамбула по лінії "Karaköy-Beyoğlu" називається Tünel, а гілка номерується як F2. Він є історичним залізничним сполученням, що з'явився у місті в середині січня 1875 року. Цікаво, що у світі він став другою залізничною підземною дорогою після лондонського метрополітену, який запрацював у 1863 році.
Tünel ( два інші стамбульські фунікулери називаються саме Funiculer) розташований на північному березі Золотого Рогу і має довжину 573 м, а перепад між станціями становить 61,55 м. Час поїздки від станції до станції складає 1,5 хвилини, за один рейс можна перевезти до 170 людей.
Тунель навіть має власний сайт .
Пішли бродити по одній з найвідоміших вуличок міста. По вулиці Істікляль (İstiklâl Caddesi).
Історія вулиці починається з кінця XV століття, коли навколо території сучасної вулиці Істікляль почали з'являтися перші мусульманські поселення. На той момент вже існувала Галатська вежа, і в районі південного краю сучасної вулиці розташовувалися ворота з міста. До цього часу на цьому терені, що знаходиться на вершині пагорба були ліси.
З другої половини XIX століття вулиця починає змінювати свій формат, більше підлаштовуючись під європейські стандарти, зберігаючи при цьому азійські риси. На початку XX століття, з проголошенням республіки, вулиця отримала поточну назву, що в перекладі з турецької означає «вулиця Незалежності». Назва була покликати увічнити тріумф Війни за незалежність Туреччини. В цей час Істікляль був центром торгівлі і відпочинку з безліччю крамниць, кав'ярень, ресторанів, готелів.
В 1955 році, під час Стамбульського погрому, Істікляль був одним з основних місць протестів. Після цих подій на довгий час вулиця занепадає. Тільки в 1990-х роках починається оновлення Істікляль - відкривається багато нових крамниць та ресторанів, відбувається реставрація історичних будівель.
Гуляли завертаючи до кожного провулку. Багато незвичного і цікавого можна знайти , якщо ходити не натоптаними туристами місцями.
А у фейсбучку банять за це слово)).
Греки і їх церкви зараз не надто популярні... Погром 1955 майже остаточно "вирішив" грецьке питання в Туреччині.
Не котиками єдиними.
Славнозвісна площа Таксім (Taksim Meydanı). Саме тут 28 травня 2013 року розпочалися славнозвісні протести ( по суті проти вирубки дерев в парку), які пізніше були жорстоко придушені Ердоганом. Площа вважається, серцем сучасного Стамбула, з центральною станцією Стамбульського метро. На площі розташований Монумент Республіки (Cumhuriyet Anıtı), який було створено П'єтро Каноніка і відкрито у 1928 році на згадку про п'яту річницю заснування Турецької Республіки після Турецької війни за незалежність.
28 травня 2021 році на площі відкрито однойменну мечеть. Хм.. Бачив її два рази і ніколи навіть не знав, що вона тільки будується.
Трохи погуляли навколо площі і вирішили їхати далі.
До речі, на деяких станція метро Стамбула є туалети ( на станції Taksim , зокрема), так це я до чого, розплачуватися в них можна за допомогою Istanbul Cart. Зручно.
А куди ж ми? Але про то наступного разу. Буде цікаво. Не перемикайтеся.
Оригінал публікації ось туточки