Про самоізоляцію. Частина П'ята. Віадуки
Там між горами є квіти, що не зірвані ніким
Їх не топчуть ногами, вони там віки
А ми тут і ми стирали свої кроси об бетон
На алеях дірки тут, а не зірки
Про самоізоляцію. Частина перша. Кути
Про самоізоляцію. Частина друга. Вижниця
Про самоізоляцію. Частина Третя. Селятин-Париж
Про самоізоляцію. Частина Четверта. Привіт, чудовий 2020 рік!
Ох...як же давно я не відкривав цю теку з фотками. Більше року. Сьогодні продовжу про нашу з Оленкою весільну подорож.
Прямої маршрутки між Кутами і Ворохтою немає, тож ми вибрали оптимальний варіант і сіли на на маршрут "Кути - Буковель". Скільки там до Ворохти від повороту на Буковель в Татарові. Проте до Татарова ми не доїхали, а вийшли в Микуличині. Вирішили трохи закупитися в знаменитій ( в певних колах, звичайно) броварні Гуцульське . Набрали трохи, хоча даремно. По перше було важкувато нести по слизьким хідникам, а по друге - пиво там вже не те. Спопсилися трохи і ллють масовий продукт. Чи то може я вже призвичаївся до більш смачного пива.
А потім інша маршрутка і ми добралися до місця призначення. Жили ми на околиці Ворохти , майже на виїзді в сторону Кривопілля, пощастило, що автобус в який ми сіли кінцеву зупинку мав якраз поряд з заброньованою садибою. На фото нижче не вона, коль чо)).
Заселилися і пішли гуляти.
Засніжена Ворохта - прекрасна, а коли сніжок свіжий - так то взагалі казка.
Ворохта - селище міського типу Надвірнянського району в Івано-Франківській області. Ворохта - адміністративний центр Ворохтянської селищної громади, до якої входить смт Ворохта та село Татарів. Розміщене на висоті 850 метрів над рівнем моря, на річці Прут.
Поселення було засноване у 1568 році Василем Янюком, який разом зі своєю худобою покинув рідне село Космач.
Візитівкою Ворохти є чотири віадуки, які були збудовані 1894-1895 роках. Але про них і не тільки них трохи далі.
Не поспішаючи побрели в центр селища. Той самий Прут на берегах якого постала Ворохта.
Дерев'яна карпатська архітектура. Зараз таких будинків все менше і менше. Нажаль.
Одною з найвизначніших архітектурних пам'яток селища є церква Різдва Пресвятої Богородиці, збудована в 1615 році і перевезена з села Яблуниці 1780 року.
В інтер'єрі церкви Різдва Богородиці збереглися настінні розписи XIX ст. У дзвіниці досі діє невеличкий музей. А от богослужіння у храмі, у часи незалежності, відродилося завдяки монахам Студитського Уставу (УГКЦ) із с. Дора.
В середину ми не потрапили. Ні в церкву, ні в музей. Ну, самі розумієте, 2 січня. Свята ще тривають).
Але це і добре. Людей не було. Походили навколо, пофоткали.
Рушили далі.
Ооот туди. До одного з знаменитих ворохтянських віадуків.
Міст через р. Прут на 500 м на Захід від Церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Його загальна довжина складає 200 метрів, а довжина основної арки дорівнює 30 метрам. Це найбільший міст Яремчанської міськради, і один з найбільших у Європі в той час.
Щоб зберегти пам'ятку історії, у 2000 біля історичного було зведено ще один залізничний міст, старий австрійський зараз не функціонує. І по ньому можна вільно гуляти. Звідки відкривається шикарна панорама на селище.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці.Будівництво церкви розпочалося у 1928 р., а вже в 1930 р. її освячено. В 2006 році храм було спаскуджено, тобто "коштом громади" її було заново перекрито і "відреставровано".
Трохи патріотичних малюнків в селищі.
Будівля... Обласного кістково-туберкульозного санаторію. Симпатично. І виглядає доглянуто.
Ракурс!
А цей віадук, мабуть, бачили всі, хто їздив в цих місцях, бо він перетинає основну дорогу на в'їзді в місто. Усі , хто проїжджав повз Ворохту - проїжджали під його аркою. Довжина мосту складає 130 метрів, а довжина найбільшої арки (через р. Прут) - 23 метри.
Прикрасили ого трохи. Як вам?
А йшли ми ще до одної цікавинки Ворохти - Навчально-спортивної бази "Авангард", на території якої розміщено чи не єдині в Україні трампліни для стрибків, власне, з трампліна. Функціонує база з 1974 року і нині перетворилася, по суті на невеличкий гірський курорт.
Хотіли піднятися на гору на канатці,але спізнилися трохи, вона вже не працювала. Що ж.. тоді наступного разу. Знову.
Біля бази розкинувся ринок з різними місцевими сувенірами і ми накупивши різних ніштяків рушили відпочивати. Бо на наступний день ми надумали піднятися на Говерлу. Але про то наступного разу , буде цікаво. Не перемикатеся
Оригінал публікації ось туточки