Про Кавказ19. Серце нації
Я закриваю свою очі
І відлітаю у світ дивний
Я відшукати її так хочу
Країну схожу на сон чарівний
Про Кавказ19. Привіт, Вірменія!
Про Кавказ19. Напівколом
Про Кавказ19. Автентичне
Про Кавказ19. Нічний Єреван
Про Кавказ19. Озеро
Про Кавказ19. Уроки історії
Про Кавказ19. На крилах
Отож, продовжу розповідь про нашу з Оленкою подорож на Кавказ навесні такого далекого і вільного 2019 року.
В минулому пості я розказував про те, як ми каталися на одній з найдовших канатних доріг в світі Крила Татева і закінчив на тому, що таксист повернув нас до міста Ґоріс (Գորիս). Ми ж трохи причепурившись з дороги в готелі пішли оглядати місто. Скажу відразу, дивитися тут особливо немає чого, але дещо цікавенького таки є.
Церква Георгія Просвітника (Սուրբ Գրիքոր Լուսավորիչ եկեղեցի) в Горісі. Чи не єдина архітектурна цікавинка міста. Побудована в 1903 році.
На вулицях відчув себе справжнім туристом. Реально за нами бігали діти і показували як на якусь заморську цікавинку. Не знаю, може то вони на мій зріс так зреагували.
А це єдина знаменита туристична атракція міста - Печерне місто Ґоріса (Բնակելի քարաբուրգերի համալիր).
Поблизу Ґоріса, в селі Хндзореск (Խնձորեսկ) розташований комплекс стародавніх печерних помешкань, археологічний і етнографічний музей. На лівому березі річки Ґоріс розташований утворений в пухких вулканогенних породах лабіринт печер з кам'яними пірамідами, химерними стовпами (т. з. печерний Ґоріс). З давніх часів природні печери використовувалися як житла, які після появи металевих знарядь розширювалися і добудовувалися, утворюючи досить великі поселення.
До самих печер ми не ходили, бо вже мало вечоріти ( а в горах це відбувається раптово), але подивилися на це все з оглядового майданчика облаштованого на скелястому березі річки. Ну як "облаштовано"... щось робити починали, але покинули на півдорозі. І виглядало воно не так, ніби просто ще не доробили, а от на те, що ремонт просто закинули було дуже схоже. Може і помиляюсь.
От вам клікабельна панорамка звідти. Все ж шкода, що не вистачило часу погуляти поміж тих скель.
Пішли далі бродити містом. Місто бідненько виглядає, незважаючи на те, що це один з промислових центрів Сюнікського регіону.
Назва міста за гіпотезами деяких вчених до згадуваної королем Русою I «країни гориста», яку він підкорив. У середні віки, на місці нинішнього Ґоріса розташовувався «старий» Горіс або Корес, згадуваний вірменським істориком кінця XIII століття Степаносом Орбеляном (Ստեփանոս Օրբելյան). За іншою версією назва «Герюси» відбувалося від слова «гьяур» (невірний), як називали мусульмани іновірців. Згідно офіційних результатів перепису населення 1897 року, село називалося саме «Герюси».
З 1890 року в село Герюси було місцем заслання християн, переслідуваних царським урядом за релігійні переконання (в основному, баптистів і штундистів).
Вгадайте,звідки були перші заслані? Правильно, з України. Першими ссильними, яких Російська влада відправила до Ґоріса були киянин і два жителя Волині.
Місто знаходиться в 100 кілометрах від Ханкенді(Xankəndi) - столиці бувшої невизнаної Нагірно-Карабаської Республіки. Про події минулої осені не буду особливо розповідати, але тепер можна вважати, що Ґоріс - прикордонне місто. До кордону між Вірменією і Азейбарджаном по трасі Єреван - Ханкенді ( Єрєван - Степанакерт, з вірменської точки зору) тут 25 кілометрів.
Далі ми зайнялися нашою улюбленою справою в подорожах. Пошуками, де б то його поїсти і де поміняти гроші, щоб поїсти. Бо з оплатою картами в Ґорісі якось зовсім не зладилося. Як і з банкоматами. В центрі міста святкували якесь державне свято. Ми так і не зрозуміли що саме. Але знайшли туристичний центр! Там нам допомогли з пошуками обмінника.
Національний символ Вірменії... Як думаєте, чи швидко лаптєногі звинуватять вірмен в фашизмі, якщо ті , наприклад, їх військову базу з Гюмрі виселять?
А на фото, якщо цікаво - Аревахач (արևախաչ, сонячний хрест), також відомий як Вірменський знак вічності - древній вірменський символ у вигляді круглого, вихрового, гвинтоподібного кола, схожого на сонце. Один з найдавніших символів у вірменській культурі.
Ресторанчик ми знайшли. В ньому якраз гуляли весілля і ми таємно сподівалися, що нас запросять ))) Ну, гульнути на халяву)). Жартую. Музика волала дуже голосно, але офіціантка нам надала окрему кімнату ( туристам вона дуже здивувалася, як на мене). Оце все на фото що ми назамовляли обійшлося нам гривень в 200. Ціни тут дуже демократичні.
Хотіли якогось супчику, бо трохи примерзли, але довелося замовити кашу. Гарісá (Հարիսա) - вірменська національна страва з пшениці та м'яса.
В горщику хашлама , звичайно ж шашлик, тут його називають Хоровац ( խորոված), ну і вірменський коньяк. Зігрітися))). Супу ж не було.
Назад до Єревану ми вирушали вже на наступний день. Поснідавши в хостелі ( для нас готували ранній сніданок), ми мали ще годинку перед маршруткою, тож вирішили трохи пройтися центром міста. Народу після вчорашніх гулянь вже не залишилися. Як і сміття.
От така вона, річка Ґоріс.
Вражати туристів Ґорісу немає чим.
Центральна площа міста.
Загрузившись в маршрутку ( добре , що взяли квитки заздалегідь, бо після свята багато людей поверталося до Єревану, всі не помістилися). Ми вирушили в сторону Єревану. Чому тільки в сторону? Бо вийшли ми за 40 кілометрів від столиці. Вирішили подивитися на монастир Хор Вірап (Խոր Վիրապ), місцеві називають його "Серцем Вірменії".
Але вийшли то ми на трасі, а від неї до, власне, монастиря 5 кілометрів. Тож взяли таксі. Туди/почекати годину/назад. Обійшлося нам то в 2500 драм ( близько 130 грн). І здається ,що нас намахали трохи)). Розбестили нас ціни у Вірменії.
Але все ж. От він - Хор Вірап.
Хор Вірап (Խոր Վիրապ, означає "глибока яма") - один із найбільш відвідуваних туристами монастирів у Вірменії, розташований на вірменсько-турецькому кордоні, неподалік гори Арарат. Я думаю, ви розумієте, що означає гора Арарат для вірменів.
Звідси на неї неймовірний вид. І от западло. Ми бачили цю гору без хмар купу разів, і саме тоді коли під'їхали до неї ближче ,на Великий Арарат налізла хмара. "Великий" - то не метафора, то назва, адже Арарат (Արարատ) складається з двох вершин.
Арара́т - згаслий вулкан. Розташований на території Туреччини, на березі р. Араксу, поблизу кордону з Вірменією. Має 2 вулканічні конуси: Великий Арарат - висота 5166 м і Малий Арарат - 3914 м, утворені базальтами. Вершина першого вкрита снігом.
За біблійною легендою, на Арараті нібито зупинився ковчег (судно) «праведника Ноя», що єдиний зі своєю родиною та представниками всього тваринного світу врятувався від «всесвітнього потопу». Однак в біблійні часи та довгий час і пізніше Араратом звалася місцевість Вірменського Тавру та південна околиця Вірменського нагір'я в цілому. Ще Мовсес Хоренаці (середньовічний вірменський історик, автор «Історії Вірменії», «батько вірменської історіографії») використовує назву Арарат саме в такому значенні, а гору, яку зараз так йменують називає Масісом.
Гора в різних країнах називається по різному:
- традиційна вірменська назва Арарату - Масіс ( Մասիս)
- турецька назва Арарату - Агридаг або Агри-Даг ( Ağrı Dağı, «крива гора» або «гора болю» )
- перська назва Арарату - Кухі-Нух (перс. کوه نوح, «гора Ноя»).
- арабська назва Арарату - Джабал-аль-Харет (Jabal al-Ḥāreṯ, «гора орача»).
- курдська назва Арарату - Грідах або Агрі (Çiyayê Agirî, «вогнянна гора»).
Перше сходження на Великий Арарат здійснив 27 вересня (9 жовтня) 1829 року професор Дерптського університету Йоганн Фрідріх Паррот (Johann Jakob Friedrich Wilhelm Parrot).
Кордон з Туреччиною проходить зовсім поряд. Його в буквальному сенсі видно неозброєним оком.
Але повернемося до монастиря.
Згідно із легендою, монастир побудований на місці 13-річного ув'язнення у підземеллі Григорія Просвітителя, який пізніше став першим католикосом Вірменської Церкви.
Зараз на території монастиря знаходиться церква Богоматері та капличка Григорія, у якій знаходиться вхід у яму, у якій власне і був ув'язнений Григорій.
Відбулося це як прийнято вважати в 301 році н.е. , в рік, коли у Вірменії державною релігією було прийнято християнство. Доречі, це Вірменія перша в світі офіційно християнська держава. Це додає вірменам трохи намаханості, вони вважають себе єдиними борцями за християнство в регіоні. Навколо вороги, всі діла.
Пагорб Хор Вирап розташований на місці стародавньої столиці Вірменії Арташат (Արտաշատ), побудованої близько 180 року до н. е. царем Арташесом I (Արտաշես Ա Բարեպաշտ), засновником династії Арташесідів. Спочатку в 642 році Нерсесом III Будівельником була побудована каплиця над підземеллями, де був заточений Григорій Просвітитель (Սուրբ Գրիգոր Լուսավորիչ). Вона неодноразово перебудовувалася. Вхід в підземну в'язницю, що збереглася до наших днів, розташований в каплиці св. Григорія, побудованої в 1661 році. Глибина підземної в'язниці від 3 до 6 метрів.
На території монастиря, в його центральній частині також знаходиться велика церква Сурб Аствацацин (Սուրբ Աստվածածին եկեղեցի, Пресвятої Богородиці), побудована в середині XVII століття. У той же час були побудовані келії ченців і сам монастир. Тепер це одне з найвідоміших місць паломництва вірмен з усього світу. У церкві проводиться регулярне богослужіння.
В середині каплиці.
На території облаштовано оглядовий майданчик.. з неймовірним видом.
Якщо дивитися з монастиря в сторону траси, то під пагорбом знаходиться величезне старовинне кладовище.
Найкращий вид з пагорба над монастирем. Так що не лінуйтеся , підніміться при нагоді.
А нам треба вирушати далі. Час домовлений з таксистом добігав кінця. Далі дорога на Єреван, де перед від'їздом до Грузії ми відвідали ще кілька цікавих місць. Але про то наступного разу. Буде цікаво. Не перемикайтеся, а поки вам панорамка з вершини пагорба Хор Вірап.
Оригінал публікації ось туточки