Про південь. Частина третя. Як вода в пісок
Овес росте край неба у пісках,
Мов сивий дід, над ним куняє хмара.
Похмурий сон: на головах
Стоять століття і бездумно марять.
- Росте овес, киває і мовчить.
Про південь. Частина перша. Каньйони
Про південь. Частина друга. Неймовірна Асканія-Нова
Закінчу сьогодні розповідь про нашу з Олнекою минулорічну подорож на південь України. коли ми відвідали Херсон і зовсім трошки Миколаїв. Отже, на останній день нашої поїздки було заплановано відвідати...справжню пустелю.
З хосту вирішили виселитися відразу, речей у нас було не надто багато з собою. Тож поснідали, і почимчикували знову на вулицю Суворова, де знову на нас чекала заброньована екскурсія від херсонського турооператора ХерсON .
Погрузилися в бусік і помчали в сторону міста Олешки, де мали відвідати знамениті Олешківські піски.
Олешки дуже давні. Місто відоме з XI століття ( перша згадка в 1084 році), коли воно було частиною давньої Русі. Зараз населення міста становить 24,5 тисяч осіб. Під час комуняк місто носило назву Цюрупинськ.
Відвідини Національного природнього парку "Олешківські піски" " в нас було офіційним, тож спочатку ми зустрілися з гідом провідником і вирушили маркованою стежкою в пустелю.
Хоча в нас прийнято називати цю місцевість пустелею, насправді це сухостеп. І так, цей масив є одним з найбільших в Європі. Утворився він порівняно нещодавно, в XIX столітті, завдяки діяльності Homo Sapiens (умовно розумної, звичайно). В той час в на півдні України активно розвивається тваринництво і мільйонні отари овець ( Одним з тих, хто мав величезні отари овець бів і той же Фальц-Фейн, засновник заповідника Асканія-Нова. Отак, однією рукою створюєш, іншою знищуєш) просто фізично знищили рослинний покрив, що до цього стримував пісок, а вітрова ерозія дала йому можливість поширюватися на нові території.
Тоді ж, в 1840-х роках, починаються роботи з укріплення пісків, але вони швидко припинилися і на початок ХХ століття розростання сухостепу набуло критичних масштабів. Це було пов'язано з активним заселенням місцевості і як наслідок масштабною вирубкою навколишніх лісів.
Відновлювальні роботи знову розпочалися в 1920-х і особливо активно тривали аж до 1970 -х, коли під керівництвом Володимира Виноградова пісок було зупинено. Але робота ця не припиняється і досі.
Цікава книга на цю тему Миколи Зарудного " Гілея ".
Свого часу тут був військовий полігон. Кажуть, що хоч офіційно його і закрили, проте стрільби деколи тут ще проводять.
Влітку пісок нагрівається до 77 °C, і гарячі висхідні потоки, що йдуть від пісків, розганяють дощові хмари. Тому дощів тут менше ніж в сусідніх районах. Трапляються тут і справжні піщані бурі.
Такий от собі вийшов пам'ятник і людській дурості і людському генію одночасно.
Фоток багато звізси в мене. Сробував підібрати якісь різноманітні, але це було непросто. Алже навкруги в основному тільки пісок.
Хоча періодично трапляються міні-оази, навіть дерева є.
Трохи тут і живності є. Але нам не трапилося нікого побачити.
До території Олешківських пісків належать сім піщаних горбистих арен, - Каховська, Козачелагерська, Келегейська (Олешківська), Збур’ївська, Іванівська та Кінбурнська, а також Чалбаська (Виноградівська) арена, що сформована за 20 км від долини Дніпра. Загальна площа арен становить 175,1 тис. га. До цього масиву пісків також належать шість міжаренних плоскорівнинних геокомплексів - Дніпрянський, Раденський, Чулаківський, Оджігольський, Копанівський та Кінбурнсько-Іванівський, площа яких становить 44,8 тис. га. Отже, площа Олешківських пісків становить 219,9 тис. га .
Заблукати тут не проблема, отже користуйтеся послугами офіційних екскурсоводів.
Півтори години в пустелі ( можна, я все ж саме так називатиму це місце?) пролетіли швидко і ми завертаємо до автобуса.
Але перед цим ще купа кадрів)))
Сліди змії. Їх тут в достатній кількості водиться, є навіть отруйні.
Каняці дуже сподобалося. Відчув себе арабським скакуном.
Ліс. що зупиняє пісок.
По дорозі в Херсон завернули пообідати в ресторан української кухні Пан Атаман , що знаходиться в Олешках на вулиці Гвардійській 101 а. Дуже смачно, хоча про ціни нічого не скажу, бо обід був включений у вартість туру.
Але ресторанчик можу порадити з чистою совістю. До того ж там продають круті настоянки, деякі доволі оригінальні. От як наприклад "Шафранівка". Недешеве задоволення, скажу чесно, але на смак бомбезна.
Після повернення в Херсон ми вирішили ще скататися в місцевий Гідропарк. Сіли на тролейбус №4, що курсує через центр.
Дивне місце, але в спеку в місті - саме те, що потрібно).
В «Гідропарку» можна відвідати місцевий звіринець. У ньому живуть павичі, лисиці, чорні свинки . Кароч дрібнота всяка. Жахливе місце, якщо чесно(((.
Пожували канапки біля води. Не купалися, помочили ноги трішки тільки. Подивилися як люди плюхкаються. Поспостерігали як в сусідній шашличній один мужик з ножем кидався на іншого, а той їбашив його стулом і шампурами. Романтика.... Поліцію, кста, ми так і не дочекалися, хоча потім ще хвилин 15 сиділи і дивилися, чим то все закінчиться.
А потім ми вирушили на автовокзал. Квитки назад в Київ в нас були з Миколаєва, тож нам туди ще добратися треба було. По дорозі думали ще зайти в Херсонський Ботанічний сад, але подивилися як страшно він виглядає через паркан і вирішили не мучити себе.
Ще з лайфхаків. Якщо думаєте добиратися з Херсону до Миколаєва, то краще купуйте квитки в касі на рейсові автобуси яких багато транзитних їздить цим маршрутом. До того ж квиток коштує в два рази нижче ніж в маршруточників. Ну і у великому автобусі з кондиціонером і зручними кріслами їхати явно зручніше ніж колінами вуха закривати у мінібусіку.
А в Миколаєві ми нікуди не ходили. Ми вже там всюди були, тож просто пішли бухенити, поки залишався час до поїзда. Пішли в всій улюблений паб з крафтовим пивом, який розвідали за рік до цього.
Більше десятка сортів перекуштували в той вечір)). Пиво заходило як вода в пісок). Як не дивно, вийшли ми звідти на своїх двох, до того ж не дуже п'яні.
А далі все просто. Маршрутка, вокзал, поїзд в сторону столиці. Ще одна пригода закінчилася. Але кінець однієї пригоди - це початок іншої, тож буде ще багато цікавого. Не перемикайтеся. Оригінал публікації ось туточки