Про деруни
Та хоч усі ті страви і смачні,
Готуй хоч на воді, хоч на вогні,
Ніщо нам не замінить деруни,
Бо пахнуть Україною вони.
Вийшло, прямо, як з тою "Зоною 51"). Збиралося мільйон, приїхало пару тисяч, а на штурм пішли взагалі п'ятеро).
Здавалося , що половина друзів з мого фейсбучка збирається їхати в Коростень 14 вересня на фестиваль дерунів. Насправді ж поїхало кілька))). Але я туди хотів туди не через стадний інстинкт. Я їхав їсти деруни!
Їхати в Коростень з Оленкою ми вирішили на електричці, тим більше що " Укрзалізниця" з подачі Олександра Рудоманова зробила додатковий потяг до Коростеня. Ну і назад. В ту сторону він відправлявся годині о 7:42 ( в Коростені о 10:25), назад виїджав о 17.. якраз вистачало часу погуляти, поїсти і відчути, так сказати, фестивальний дух. По суті це була продовжена електричка з Шостки. Але хоч так. Не часто буває, що держструктура опікується потребами людей. Організаторам музичних фестивалів присвячується. Стукайте і будете почутими! Ну і так. Квиток "Київ-Коростень" коштував 68 грн. Викупили більше 90 % квитків.
Вийшовши з вагону ми поспішили в сторону фестивалю. Поспішали дорватися до продавців першими, поки натовп з Києва не з'їв всі наші дерунчики)). Самого міста ми і не бачили, бо напряму пішли до території проведення фестивалю.
По дорозі сфоткав ось...
Фестиваль офіційно розпочинався о 12:00, але ще за годину до початку перед Древлянським парком ( раніше парк був імені Островського . Декомунізували, бо це Островський-курця, Микола, той який написав " Як загартовувалась сталь", ) на перекритій вулиці Грушевського, вже на повну був розгорнутий ярмарок, на якому, втім, в основному торгували китайським ширпотребом. А ще звернув увагу на засилля так званих " безпрограшних лотерей". В Києві давно вже нікого не розведеш цим лайном...Пройшлися, але нас цікавили деруни, тож їх ми і пішли шукати.
Парк крутий. Древлянський парк часто порівнюють із Софійським парком в Умані. Щось схоже є, але все ж це різні парки, і кожен з них цікавий по своєму.
Древлянський парк розташувався на берегах річки Уж, куди тисячі років тому льодовик приніс величезні кам’яні валуни. В результаті утворився дуже незвичайний і неповторний природний ландшафт.
Так) Але ми прийшли по деруни!)
Спочатку ми якось не оцінили масштабу... І тому перший дерун виявився комом. Купили одненький, бо не хотіли чекати поки смажитимуть ще, чи не у першій зустрічній ятці. Заплатили за дерун 25 грн(!!). Нє, ну він великий був.. але ж не на стільки! Потім заглибившись у фестивальний вир, зрозуміли. що трохи лоханулися.
В середньому ціни були приблизно такі. Ну. може дорожче на 10 -15 грн, порція!
Кожна ятка намагалася себе якось вирізнити. Тут от назвою беруть. Створили чергу. І це офіційно фестиваль ще не почався! Далі слово "черга" стало найвживанішим нами в цей день.
Перші нормальні деруни, куплені нами ( це саме ті з фото з ціною. Зі шпинатом , з куркумою, ті, які чорні - то з чорнилом каракатиці...Пиво 35 грн. Біла ніч)
Трохи втамували жагу до дерунів і пішли дивитися парк. Ну як парк.. як дивитися... народу фестиваль зібрав просто величезну кількість, парк відповідно, заполонили дерунові маніяки... під кожним кущем, на кожному камені хто сидів . І їв. І пив. Ну ще селфачі єбошили на фоні натовпів.
Парк безпосередньо пов’язаний з давньою історією міста Коростень, якому тільки за офіційними даними понад 1400 років.Коростень (в давнину він називався Іскоростень) був столицею Древлянського князівства. Тому більшість пам’ятників на території парку присвячені саме цьому періоду.
Біля підніжжя крутої скелі, на одному з берегів річки Уж, стоїть пам'ятник княгині Ользі, без якої неможливо уявити історію Коростеня часів Київської Русі. Також тут розташовані і знамениті свого часу купальні княгині. Не так давно цьому об'єкту надано статус пам'ятки природи та історії. Загальна площа купалень - близько 100 квадратних метрів.
На іншому березі річки можна побачити пам'ятник, створений на честь не менш відомого героя - Добрині Микитовича, якого місцеві мешканці вважають своїм земляком і дуже цим пишаються. Сфоткати його я, правда, не зміг бо без людей не вийшло, а з людями не хотів))
Пішли далі досліджувати територію. Дерину дерунами, але я б назвав це свято святом обжорства. Бо їжі було багато і різної. Не тільки дерунів.
І всюди черги.. всюди величезні черги.
На сцені неспішло розпочалася офіційна частина, десь мер міста давав майстерклас з приготування дерунів....але більшості було пофіг). Бо вони їли. Ну, або стояли в чергах).
А це Малуша зі своїм сином Володимиром. Ви його знаєте.. він у нас в Києві на пагорбі з Хрестом стоїть. Тут цікава "Санта Барбара". Розкажу хто не в курсі. Машула дочка княза Мала. Це саме той князь, який вбив київського князя Ігоря ( рівномірно розірвавши того берізками), і саме за Ігоря прийшла мститися славнозвісна княгиня Ольга , яка помстившись за чоловіка спалила місто Тепер ви зрозуміли. чому без неї неможливо уявити історію міста Коростень?)). Доречі, відома з підручників історія про спалення Коростеня за допомогою птахів не знаходить офіційного підтвердження в документах. Основною версією вважається, що місто просто спалили під час облоги, так як воно було дерев’яне (Іскоростень, тобто, зроблений з кори). Та й експерименти, проведені в наш час показали, що птах з прив’язаною до лапи палаючою гілкою не летить додому, а навпаки, намагається полетіти подалі щоб захистити гніздо. Але повернемося до нашого серіалу. Тож Ольга випаливши древлянців взяла князя Мала в полон, де той і закінчив своє героїчне життя, але залишив по собі дочку-рабиню - Малушу, син якої (відповідно, також раб) в майбутньому став офіційним князем хрестителем Київської Русі.
Ось про що фільми треба знімати! Ось де сюжет, ось де інтрига!
А це просто олень. Якому рога то понавідломували.
Але повернемося до дерунів. Яких на всіх явно не вистачало. Щоб зрозуміти весь біль ситуації уявіть натовп в тисяч 10 народу, які шукають дерунчик собі, а картоплю на нього труть.. вручну. Все звичайно було смачно і по домашьому... але дуже повільно...
Інфраструктури ніякої, більшість учасників готують на примусах зі звичайними газовими балонами, на звичайних сковорідках.. а скільки дерунів на ту сковорідку влазять?! А як довго смажаться? Отойбо ж воно.
Тут, звичайно, у виграші опинилися місцеві, вони приходили в парк цілими сім'ями... з повними картрулями домашніх дерунів і цілими сумками інших смаколиків і чудово продили собі час на масовому пікніку). Приїджим же залишалося страждати... в чергах)).
Ходили і надибали таку от мега круту скульптуру. Прикрашає , мабуть, парк)).
На вестиваль зігнали трохи бюджетників. Чи бюджетники самі зігналися.. не суть. Кароч. багато бюджетних організацій райому представляли свої "стенди". так сказати. Судячи з оформлення кожного там, можливо, і конкурс якийсь був). Дуже часто попазувало шароварщиною, але траплялися і доволі цікаві дизайнерські рішення. Вгадайте, яка контора представила таку ікібану ( мені справді сподобалося)? В житті не здогадаєтеся!... тада-да-дам...
Саме так! Сусідство слоганів порадувало! Ласкаво просимо! Від душі... сміявся я там довго....Але буду справедливим, Коростянська колонія №7 замутися круту точку. І фотозони в них були класні. Ні, фотозони в камері не було.
Дерунячі змагання. У відрах картопля. Деруни були б важче, але хто ж переведе два відра дерунів!
Спортсмен з мене так собі, але ось цьому "тернеру" піздюлін би я надавав. Дитина собі гробить спину, а він то куди дивиться?!
Чому на дошках не деруни я і досі не розумію. Побив чужу шашку чи фігуру - з'їв її. Змагання б заграли новими фарбами!
Тим більше, що чорні деруни зробити можна без проблем, пам'ятаєте про чорнила каракатиці, правда ж?
Ще одна інсталяція на черговому стенді бюджетників... тут вже довго сміялас Оленка).
Знову встрягли в чергу, знову за дерунами. Але тут стоялося веселіше, бо спробували нове пиво. З цинамоном. Смак дивний, але загалом сподобалося. Ще трояндовий лимонад тут купили. Ми тепер шукаємо той ідеальний смак трояндового лимонаду, який скуштували в Боснії. Цей от був близько, але ні...
"Дуже смачний самогон" рекламували вони...
поки стояли в черзі встигли пиво допити)). А от і наші дерунчики...
Вкорте поїли... пішли знову гуляти парком. Вид на залізничний міст через річку Уж. Ним , власне. ми і приїхали в місто.
Фонтан в парку. Прикольний фонтан, він тільки здається простим.
Зустріли котика. Манюсінького. Як він опинився в цьому вирі людей незрозуміло. Котик був обласканий, обчуханий, навіть сметану йому знайшов. Вірю, що його таки забрали і він зараз живе примяукуючи в когось вдома.
Окрім обжорства народ активно прибухував, а по такі спеці багато і не треба. Дуже скоро з різних сторін почали лунати пісні... як на диво попсні не було, все більше народні.
Були, звичайно, і атракції різні... але вони якось губилися на фоні.
Підвісний міст через річку Уж . Карлов міст у Празі - пустельна нічна вулиця в порівнянні з кількістю людей на ньому.
Перебралися на правий берег.. а тут.. не повірите! Черга! Цього разу не за їжею, а до об'єкту "Скеля".
Справа в тому, що в підземеллях, збудованих біля скелі перед початком Другої світової війни, діяв командний пункт Коростенського укріпрайону. Комплекс «Скеля» розташований над річкою, на місці древлянського городища. Печери в товщі гранітної скелі уподобали ще в 6 - 10 століттях, а вже в нашу епоху вони стали основою для будівництва потужної фортифікаційної споруди.
В честь фестивалю вхід до музею коштував лише 20 грн, але без екскурсії.. бо наплив туристів.. ну, ви бачите...
Коростенське небо.
А це пам'ятник тому самому князеві Малу.
Вид на Кафедральний Собор Різдва Христова (УПЦ) від пам'ятника князя язичника Мала.
Закос під старовинну стіну.. ну добре.
Знов укласний вид на залізничний міст. Та і міст доволі фотогінічний.
Люди, люди... їх мільярди...©
А це пам'ятник княгині Ользі. Велична така вона тут.
Зрозуміли, що треба бігти. бо затопчуть. Пішли шукати пам'ятник деруну.
Шкали довго, пробивалися до нього через гуляючий натовп ще довше...
Знайшли.. чесно , думав він більше буде. Ну, пам'ятник деруну то.
Оформлення яток іноді набувало дивних форм... а ми знову, не те, щоб зголодніли, але знову пішли шукати дерунчиків собі.
Це той Островський, який Островський-курця. Але тут його трохи шкода. навіть. Стоїть, офігіває від того, що твориться навколо.
Стали в чергу. Здавалося невеличку. простояли годину... до вокзалу вже бігли, витираючи жирні руки. Хотіли встигнути на додаткову електричку, бо вона їде 2,5 години ( годину , правда по території Києва), звичайна ж, яка мала бути на годину пізніше їде 4 години.. вибір очевидний! Квитків у нас не було, бо ми такі не знали коли будем вертатися.. прибігаємо до поїзда, я з телевона купую квитки прямо при провідниці ( так, тут були провідниці!) і... квиток підлягає обміну в касі.. біжу туди, мені виписують паперові квитки...встигаємо.
Щоб ви знали, якщо квиток куплений пізніше ніж за дві години до відправлення поїзда з ПОЧАТКОВОЇ станції, доведеться міняти в касах. Це пояснюється тим, на сканери інформацію про квитки записують за дві години до відправлення! Зробити по іншому поки немає технічної можливості.
Отак ми провели суботу 14 вересня. Весело, смачно, трохи метушливо. Незважаючи ні на що дійство сподобалося). Душевний фестиваль. Як для 60-ти тисячного міста він просто мегамасштабний. Круто, що місцева влада підтримує його проведення. Бо деруни того варті!))
Наступного року обов'язково заверніть на вже 12-й міжнародний фестиваль дерунів в чудовому поліському містечку Коростень.
Ну і не перемикайтеся, в мене ще багато цікавого є що вам розказати. Оригінал публікації ось туточки