Про Ригу. Частина друга. Дощ
Краплинки розбиваються об сходи,
Збігає з ринв холодний водоспад
І верби поставали струнко в ряд,
Принишкли від осінньої негоди.
Про Ригу. Частина перша. Мінлива Балтика
Щось не дуже щастить мені з Ригою. В минулий приїзд сюди я застав мороз в мінус 20 градусів, цього ж разу . в другий наш день відвідин столиці Латвії розпочався гидкий зимовий дощ.
Погода погодою, але часу на оглядини міста у нас з Оленкою було не надто багато, тож вдягнувшись потепліше і натягнувши капюшони ми таки вибралися з хостелу ( от якби хостел був комфортніше, то можливо б цього і не сталося)) гг) і посунули досліджувати Ригу.
В нас була певна мета , але про неї я пізніше розкажу, а поки покажу, що ж ми побачили по дорозі туди.
Фонтан в центрі Верманського парку . Взимку він виглядає трохи унило...
Скульптура лева тут же чимось заслужила квітів).
Будівля Ризького обласного суду. Ну, це якщо перекладати українською. Бо зараз Латвія поділена на 4 регіони і окремо 9 республіканських міст.
Завернули до Кафедрального собору Різдва Христова.
Це найбільший православний храм Риги. За радянських часів тут був планетарій і ресторан, але після відновлення Незалежності Латвії собор був відреставрований.
Храм був закладений 3 липня 1876 єпископом Ризьким Серафимом (Протопоповим). Спочатку в соборі не передбачалося дзвіниці, але імператор Олександр III подарував храму 12 дзвонів, і у церкви з'явився ще один купол.
Урочисте відкриття собору відбулося 28 жовтня 1884 року. До Першої світової війни громада храму налічувала близько півтори тисячі віруючих. Велична будівля з блакитними куполами в неовізантійському стилі в ті роки була найдорожчою будівлею у Ризі.
Собор пережив дві війни, але в 1960 році радянська влада його закрила. Хрести були спиляні, дзвони переплавлені, а сама будівля перероблена в планетарій, який офіційно називався "Будинок знань".
Відновлювати храм почали в кінці 1990 року, а 6 травня 2000 архієпископ Олександр освятив новий іконостас собору.
Фоткати в середині не можна, так як мордорський патріархат.
Будівля Національного художнього музею Латвії (Latvijas Nacionālais mākslas muzejs).
Прекрасна нео-готична будівля Академії мистецтв Латвії (Latvijas Mākslas akadēmija).
Анархія по латвійські)). Збити плафон вуличного ліхтаря і акуратно покласти його поруч)).
Шикарна лавка-котик. Чи це лев?). Правда, взимку тут особливо не посидиш.
Такий от дивний пам'ятник Японсько-Литовської дружби (Rīgas - Kobes sadraudzības pulkstenis).
Просто сходи, нічого особливого.
На фото Ризький Конгрес холл (Rīgas Kongresu nams), на дальньому плані будівля Ризької міської ради,а саме відділу освіти, культури та спорту.
Будівля стоять на вході до парку Кронвалда (Kronvalda Park).
Перші згадки про парк Кронвалда можна знайти ще в 15 столітті. Більшу частину своєї історії парк був закритою територією. Його власником було спілка стрільців. Облаштування парку почалося в 1863 році німецьким стрілецькою спілкою, тоді він називався стрілецьких Садом.
У 1931 році міська влада викупила Стрілецький сад, при цьому розширивши його. Було приєднано лівий берег каналу аж до бульвару Кронвалда. Тоді ж сад був перейменований в Кронвалдскій парк, в честь публіциста, мовознавця і латиського педагога Атіса Кронвалда (1837-1875).
Тут також протікає Міський канал.. Тут він, як на мене, найбільш мальовничий. Навіть не дивлячись на непогоду.
Тут в парку, в доволі дивній футуристичній будівлі розміщається Адміністрація Ризького порту (Rīgas brīvostas pārvalde). Хоч якось на морську тематику натякає декоративний маячок.
В парку понаставляли пам'ятників різним відомим поетам з різних країн. Шевченко тут також є. Такий молодий). Доречі, відносно неподалік від парку територія посольства України в Латвії.
Настав час розказати, куди ж ми прямували таки. Йшли ми до відомого ризького кварталу югендстиля ( між собою ми його називали "гітлерюгенд стиль :))) в Ризі, що включає в себе вулиці Антоніяс, Альберта і Стрелніеку.
Югендстиль - це одна з назв популярного в кінці XIX - початку XX століття стилю модерн, або ар-нуво. Втім, такі будівлі можна знайти і в інших районах міста: близько 40% будинків міста ( звичайно ж в історичних районах) виконані в цьому стилі. Квартал югендстиля користується особливою популярністю у туристів: кожен будинок цієї вулиці - свого роду шедевр. Додаткову популярність кварталу додає той факт, що багато з будинків були спроектовані Михайлом Ейзенштейном - батьком відомого режисера Сергія Ейзенштейна.
Кожен будинок реально можна розглядати годинами. Якби не дощ, що заважав підняти очі, навіть, ми б зависли тут набагато довше).
Крім самого кварталу любителям стилю обов'язково варто відвідати ризький музей югендстиля, відомий також як музей ар-нуво. Його можна помітити здалеку завдяки вежі. Музей югендстиля - це наймолодший з музеїв Риги. Він був відкритий в 2009 році і розмістився в квартирі, яка до 1907 року належала відомому архітектору Костянтину Пекшену. Будинок, в якому знаходиться квартира, був спроектований ним же.
Це вже не арт-нуво. Це традиційний дерев'яний балтійський будинок.
В таких звимку було затишно навіть під час пронизливих північних вітрів.
Кожній тварі по парі. Навіть дерев'яна скуьптура заслуговує на те, щоб знайти свою половинку.
Вирішили піти в сторону Даугави, глянути на пасажирський порт.
На вулиці Елізабети ( Elizabetes iela) багато красивих історичних будинків. Тут багато посольств розташовано.
А ось і пасажирський порт. Звідси ходять пароми в Стокгольм і німецький Любек. А жираф нікуди не ходить).
Дощ посилився, гуляти на відкритій набережній стало зовсім некомфортно. Завернули знову на вулиці старого міста під захист ( хоч якийсь) історичних будинків. В далині колишня церква. а зараз Концертний зал (Ave Sol Concert Hall).
Більш новітня ризька архітектура. Веселенько.
Ризький замок. Він мене як в першу поїздку сюди не вразив. так і зараз . Нічого особливого. Зараз тут розміщено Музей світового мистецтва ( Ārzemju mākslas muzejs). В середину не ходили.
Знову заглибилися в лабіринт вуличок.
Найцікавіше в деталях)). Дивіться уважно.
Але річка манила, знову пішли на набережну. Вид на Ванторий міст (Vanšu Bridge). Відкриття мосту відбулося в 1981 році. Киянам конструкція мосту дуже нагадує конструкцію Північного мосту, хоча насправді проект більш схожий на братиславський міст СНП ( Most SNP)
Великий Крістап (Lielais Kristaps) - міфологізований образ християнської релігійної традиції в Ризі. Сходить до особистості священномученика Христофора Ликийского, що став згодом персонажем релігійних переказів і легенд.
Зараз на набережній Даугави, навпроти Ризького замку, у вітрині з броньованого скла стоїть копія скульптури XVI століття, виготовлена скульптором Гінтсом Упітісом в 2001 році, до 800-річчя Риги. Справжня відновлена скульптура зберігається в Музеї історії Риги і мореплавства.
З цієї точки Замок виглядає більщ-менш симпатично.
Доречі, якщо комусь буде потрібно через дорогу від статуї безкоштовний туалет)). Для туристів то часто проблема, знаю.
Завернули до Аннгліканської церкви Святого Спасителя (Rīgas Anglikāņu Svētā Pestītāja baznīca) Якби я вірив в бога, то я б був її прихожанином. Тут приймають всіх, ніяких умовностей, ніяких табу. Такою має бути справжня релігія.
Сфоткав , що скинути колись Вахтангу Кіпіані)).
А це просто мило, правда ж?
На всіх "канонічних" зображеннях Риги можна побачити цей шпиль.
Рижський собор Святого Іакова - найменша з чотирьох церквей старої Риги, незважаючи на це - це найголовніша католицька церква Латвії.
Шпиль собору зберіг характерну для середньовічних храмів Риги пірамідальну форму. Сьогодні цей шпиль - це символ Старого міста.
Кафедральний собор Святого Іакова почали будувати, як католицький храм в 1225 році в стилі ранньої готики, Закінчено будівництво було в 1300 році. У 1522 році церква стала Реформатською.
У 1582 році церква знову перешла до католиків, а трохи пізніше і до ієзуїтів.
Коли в 1621 році Ригу завоювали шведи, собор був відданаий лютеранам, а в 1710 році храм перешов під патронат Російської імперії. У 1812 році за часів наполеонівського походу церква використовувалась як продовольчий склад. З 1923 року церква Святого Якова знову належить католицькій конфесії.
Але ми пішли не туди. Ми пішли в середину Домського собору. Найбільш відомого храму Риги.
Вхід в середину коштує 3 євро і воно того точно варто. Підйом на вежу оплачується окремо і коштує 9 євро, але взимку вежа все одно була закрита.
Ми, якщо чесно, пішли в середину. щоб трохи відігрітися, проте зависли майже на годину. В середині дуже цікаво!
Зараз Домський собор використовується як музей здебільшого. Тут зберігаються автентичні реліквії міста, як то барельєви з будинку Чорноголових, чи от наприелад знаменитий флюгер-півень, копія якого зараз встановлена на шпилі Собору св. Петра і є візиткою столиці Латвії.
Чому півні то? А я розкажу.
Дерев'яні і металеві півні вінчали даху рижан ще в кінці XIII століття. За повір'ям, чорти жах як бояться півнячого співу і намагаються обходити ті місця, де живе ця птиця, стороною. Більшість перших півників згоріли у вогні - пожежі були бідою середньовічних міст. Традиція ж ставити «золоті гребінці» на культові споруди веде відлік з Реформації - з 1522 року. Хоча на відомих храмах Старого міста півники «прописалися» раніше - їх можна побачити на найстарішої гравюрі Риги - кінця XV століття.
Найвищий півник міста "сидить" на верхівці Собору св. Петра на висоті 123 метри.
Але і окрім півня тут дуже багато цікавого.
Внутрішній дворик собору перетворено на музей під відкритим небом.
Відігрілися трохи. Пішли далі гуляти. Фото яке розказує про початок весни в Латвії). Десь так.
Околиці навколо Домського собору - найбільш історичний район міста. Тут справді відчувається дух Середньовіччя.
Знаменитий Будинок Чорноголових. Відреставрований, підфарбований... він звичайно виглядає вражаєче. але тепер розумієш, що то все новоділ. Але симпатичний. Вхід в середину коштує 11 євро, тож ми не пішли. Помилувалися зовні.
Первинний вигляд будинку, на жаль, невідомий. Будівля займає площу в 425 кв.м., основну частину будинку Чорноголових займає центральний зал. Під залом знаходиться розбитий на кілька приміщень невеликий поверх і підвал під ним. Горище будинку служило складським приміщенням. Незважаючи на неодноразові перебудови і зміни всього будинку - незайманим залишався саме зал, як ядро будівлі, яке представляє собою історичну цінність.
Сьогоднішній вигляд фасаду був виконаний на початку 17 століття в стилі європейського маньєризму. За припущеннями професора Віпера, авторів архітектури будівлі потрібно шукати серед майстрів Бремена, Данцига і Данії. У наші дні вчені припускають, що це Бодекер або ж Янсени. Фасад прикрашений скульптурами, обробка виконана за допомогою художнього кування, ще одна прикраса - годинник. У музеях історії Риги і мореплавства, а так само в Архітектурному музеї зберігаються різні фрагменти оздоблення будівлі та частини інтер'єру будинку Чорноголових.
Знову Домський собор. і півник, так).
А це " Три брати" - три найстаріших будівлі в місті.
Будинки розташовані за номерами 17, 19 та 21 по вулиці Мала Замкова ( Mazā Pils iela), а кожен з них демонструє різні періоди розвитку будівництва житлових будинків.
Будинок № 17 є найстарішим, датується кінцем 15-го ст. Фасад будинку вирізняється ступінчастим фронтоном, готичним орнаментом та декількома деталями раннього Північного Відродження. Початково інтер'єр будівлі складався з однієї великої кімнати внизу та горища, яке використовувалось як склад. Знайдені під штукатуркою фрески на стіні вказують, що можливо будинок спочатку належав родині пекарів.
Фасад сусіднього будинку № 19 датується 1646 роком, а кам'яний портал був доданий 1746 року. Стиль будинку демонструє вплив голландського Маньєризму.
Останній з трьох, будинок № 21, - це вузька барочна будівля, яка отримала сучасний вигляд десь наприкінці 17 ст.
«Три брати» були значною мірою знищені у Другій світовій війні та відбудовані у повоєнні роки архітектором П.Саулітісом. При реставрації до будинків були додані декілька елементів з інших знищених будинків Риги відповідних періодів - маскарони, кам'яні лави порталу у формі левів тощо.
Сьогодні у комплексі «Три брати» розташовується Державна інспекція захисту культурної спадщини Латвії та Латвійський музей архітектури.
В кадр не влазили, тому невеличка клікабельна панорама.
Як в анекдоті. " Смєркалось".. День підходив до завершення, рушили в сторону житла по трохи. Втомилися ... І підмерзли трохи.
По по дорозі завернули до Шведської брами ( Zviedru vārti) і Казарм Якова ( Jēkaba kazarmas).
Тут от такий симпатичний пам'ятник стоїть. Так і не зрозумів що символізує.
Знову міський канал. Дощ якраз перестав йти.. Перетворився на мокрий сніг))
Зайшли в Музей окупації Латвії ( Latvijas Okupācijas muzejs), поки в основному його приміщенні ремонт ( поруч з будинком Чорноголових), то музей тимчасово розміщується за адресою Raiņa bulvāris 7... Вхід вільний, можна залишати пожертви.
Експозиція доволі цікава, але видно, що приміщення не "рідне". Мало масштабних експозицій, мало інтерактиву. Але дуже цікаво.
Підписів російською нема, тож в кого важко з мовами - зважайте.
А так дуже раджу. Я такі музеї завжди раджу. Треба пам'ятати історію... особливо таку.
На цьому цей важкий , холодний і мокрий день добіг кінця. Ми як завжди заломилися в супермаркет, набрали різних місцевих делікатесів, Портерів різних на пробу і завалилися в хостел відпочивати. В нас був ще один повний день в Ризі і як ми його провели я розповім в наступних постах. Буде цікаво. Не перемикайтеся.
Якщо ви збираєтеся кудись пождорожувати, то можете трошки зекономити на житлі, забронювавши його через мої реферальні лінки:
www.airbnb.ru/c/shuras1
На airbnb треба зареєструватися
І зробитити перше бронювання від 75$, то 39$ отримаєте назад
Якщо ви юзаєте Booking.com, то зекономте собі 15 $ забронювавши щось через це ось посилання
Ну і мені щось перепаде)).
Оригінал публікації ось туточки