Про Тернопілля. Частина третя. Люди
Люди, люди, їх мільярди,
Їх мільярди, хай їм грець.
Добрі, сильні, ситі, багаті -
Всі дуже гарні і я молодець!
Зараз ви знаходитеся десь посередині цього постуБачите, не збрехав іі про все написав
Про Тернопіль. Частина нульова. Тепле місто
Про Тернопілля. Частина перша. Чортків і Джуринський водограй
Про Тернопілля. Частина друга. Небом, землею, водою
З'явився час трохи видихнути після важкого тижня. Проте не на довго, бо я у відпустці і завтра літак зранку .... багато ще треба встигнути зробити... Але не закінчити розповідь про чудову травневу подорож Тернопіллям я не можу. Сьогодні я розкажу про найцінніший актив регіону, про людей, які не тільки бажають позитивних змін, а і активно працюють в цьому напрямку.
Якщо вже говоримо про людей, не можна не згадати тих, завдяки кому ця поїздка відбулася. Тому ще разок подякувати не зайве буде Управлінню туризму Тернопільської обласної державної адміністрації в лиці Ростислава Яцківа і платформі Блогтури.UA , а саме Максиму Голубєву за організацію оцього всього)).
А тепер, власне, розпочну розповідь про третій день перебування на гостиній тернопільщині.
Розпочався він рано. Пів на 4 ранку, коли будильник нагадав, що ми з Ігорем домовилися йти фоткати знамениту заліщинську панораму на світанку. Добре, що є людина, яка розділяє твої божевільні погляди і добре, коли є домовленість. Бо коли ти один , то дуже важко підняти свою жопу з ліжечка. а так домовленість.. почуття провини, думки " а я шо, не пацан!"). Кароч. прокинулися і пішли.
Двадцятихвилинна прогулянка сплячим містом, потім ще хвилин двадцять дертися ( ну як дертися, доволі комфортний підйом, але підйом) на гору до оглядового майданчика і... я гомерично сміюся). Забув в номері готелю Старі Заліщики штатив)). Фотограф, йопте. Не вертатися ж, до того ж найкращі картинки у нас в голові.
Але пофоткати трошки все одно спромігся.
Забавно було, що примудрилися зустріти тут о четвертій ранку дідуся, який шукав окуляри онука))).
(клікабельна панорамка)
Місце саме по собі неймовірне, а спостерігати звідси , як сходить сонце - безцінно.
Кадрів набагато більше, зупинитися фоткати цю красу дуже важко. Але не можу вивалити сюди ті десятки світлин. До того ж жодне фото ( чи відео) не передасть на 100 відсотків тієї краси.
А панорамками я то спробую зробити)
Ледве змусили себе, але все ж пішли назад до Заліщиків. По дорозі ще пофоткали трохи цікавого.
Хрест встановлений на честь бійця УПА, який загинув на цьому місці.
Буквально напроти совковий монумент...
Правий берег Дністра... Високий, величний, прекрасний...
Міст , що з'єднує Чернівецьку і Тернопільські області. От десь зверху зліва ми і спустилися.
Дійшли до парку, завернули поглядіти на Палац баронів Бруницьких. Будівля законсервована, але видно, що територію навколо доглядають.
Ше до 2014 року палац викупив Фірташ, мав на меті зробити тут санаторій. Прихватизував трохи з порушеннями, бо палац знаходиться на території Національного природнього парку і не може знаходитися в приватній власності... В будь якому випадку революція, а потім війна відмінила плани на санаторій. Стоїть зараз пусткою. До Фірташа тут розміщувалася районна лікарня.
Наприкінці XVIII століття князь Юзеф Понятовський заклав на березі Дністра в Заліщиках маєток з невеликим палацом. У 1808 році його придбав купець Ігнацій Бруницький, єврей-вихрест. У 1831 році він перебудовує палац в ампірному стилі. Двоповерховий цегляний палац з двома бічними ризалітами та балконом над центральним входом добре зберігся до наших днів.
Колонада, що з’єднує палац зі скромним флігелем.
Мені ж найбільше сподобалася кордигардія (сторожка) маєтку. Незвична і дуже фотогінічна споруда)).
Прогулялися ще трохи центром міста. Але на нас в готелі вже чекав сніданок . Починався новий цікавий туристичний день).
Чекала нас дорога до Бучацького району Тернопільської області, до села Язлівець, поряд з яким знаходяться рештки величного Язлівецького замку і трохи навіть діючого Язлівецького монастиря ( повна назва якого звучить : Монастир Згромадження сестер Непорочного Зачаття Діви Марії).
Першим нас тут котик зустрів. Ну як зустрів. Глянув на нових двуногих рабів зверхньо)).
Жартую.
Зустрічала нас дуже весела і комунікабельна сестра Тетяна, розкала про засновницю монастиря Блаженну Марцеліну Даровську . Дуже цікаве життя прожила жінка. Зробила багато хорошого. Наприклад заснувала у Язлівці після передачі їй в 1863 році Кшиштофом Блажковським палацу , безкоштовну школу для дівчат.
Монастир був на території замку до 1946 року, коли його було закрито за наказом радянської влади.
У 1915 році в Першу світову війну значна частина палацу була пристосована під військовий госпіталь, де за війну вилікувалося понад тисячу російських солдат. У 1916 році фронт проходив через Язлівець, у палаці був по черзі угорський, російський, пруський військовий штаби.
Після закриття палаці розміщувався санаторій для хворих туберкульозом. Язловець перейменовують на Яблунівка. Чим комунякам не сподобалася стара назва - не зрозуміло. Ну і чому саме "Яблунівка", а не який небуть "котовськ", або "черворий пахарь" - не зрозуміло.
У 1996 році у палаці відновив діяльність жіночий монастир. Було відновлено крипту, в якій спочивали монахині, а також була могила блаженної Марцеліни Даровської. Зараз в нонастирі постійно проживають ( чи як то правильно сказати??) ... аж три монахині...Незважаючи на це, вони спромоглися відкрити недільну школу для діток в сусідньому селі, намагаються відкрити притулок для літніх людей... Я не надто релігійний, але такі діла цих людей дуже достойні. Важко, звичайно, тож якщо хтось захоче допомогти - сестри будуть вдячні.
Крипта де поховано засновницю монастиря і ще багато сестер , які тут служили - дуже атмосферне місце...
Парк навколо крутий. Видно, звичайно, що переживав він і кращі часи, зараз трошки підзакинутий, але все одно видно, що за ним намагаються доглядати.
Тепер про замок. Замок зачинено на замок.
Але нас це звичайно ж не зупинило).
Всередині замку, правда, особливо дивитися немає чого. Напіврозвалені приміщення, які зараз використовують для господарських потреб незрозуміло ким. Деякі з них дуже нагадують будиночки гоббітів).
Головні ворота зараз перебувають в жалюгідному стані...
А колись замок переживав славетні часи...Має давню історію
Вперше Язлівець згадується у 1373 році у грамоті Михайла Бучацького, за якою поселення управлялося воєводою Стефаном-Каспаром. Очевидно, замок в цей час вже існував як резиденція воєводи.
Хотів вам переказати повну історію замку. Але сенс?) Хто хоче і так зможе прочитати, на Вікіпедії , наприклад. А кому не цікаво не читатиме цей текст і тут).
У 1983 році архітектори інституту “Укразахідпроект реставрація” розробила проект реставрації замку, який передбачав переобладнання фортеці під туристичний центр. Планувалося реставрувати Верхній і Нижній замки, відновити замковий парк.
У 2008 році язловецький замок увійшов до складу Національного заповідника “Замки Тернопілля”....
і ... і нічого.. Таке от((.
На нас же знову чекала дорога. Наступним пунктом, який організатори для нас запланували було славне місто Бучач.
На цю локацію в нас було виділено якось зовсім мало часу. Я так і не зрозумів до кінця. навіщо ми сюди завертали. Але треба зняти капелюха ( ну ок, бейсболку) перед нашими супроводжуючими Мар'яном і паном Олександром що не дали змученим блоґґерам і журналістам засумувати.
Про місто особливо не розказуватиму, в оцих ваших інтернетах інформації море, трошки фоточок покажу.
Костел Успіння Пресвятої Богородиці
Вид на Василіянський монастир, Церкву Воздвиження Чесного Хреста та колегіум ім.св.Йосафата Кунцевича.
Бучацький замок. Має славну історію і от такий от розвалений вигляд зарад. До честі буде сказати, що розвалили його давненько. Не за України і навіть не за совка... І знаєте, ці руїни вони душевні якісь. Не впевненний, що хочу, щоб його коли небуть відреставрували. Надто багато я бачив відреставрованих "бездушних" псевдоісторичних будівель.
Як же без панорамки то?!
А от і хороша новина. Майже відреставровано місцеву Ратушу. Так, саме ту, до якої трохи приклав руку славнозвісний Пінзель ( доречі, скоро покажу фоточки з його музею у Львові). Скоро в ратушу можна буде потрапити усім туристам, що матимуть таке бажання.
От вони - дослідники чарівного Тернопілля. Не всі, правда. Порозходилися трохи навколишніми вуличками.
Як я наприклад. Зафоткав прекрасного трошки.
З підслуханого. В місті збирають підписи проти будівництва меморіалу Героїв Небесної сотні на центральній площі міста (біля Ратуші) . Ні, тут не сепарня живе. Просто жителі турбуються про вигляд рідного міста і пропонують мерії для будівництва багато інших, не менш мальовничих і більш доречних місць. Респект.
Далі дорога ( заплутана і не завжди добра) привела нас в глибинку Тернопілля, в місця, де нечасто ступає нога туриста. До села Швейків.
Кілька років тому Андрій Закревський , Любомир Сагаль ще з парою однодумців вирішили створити ... Навіть не створити, а відродити тридиції садівництва на плодючих землях південної Тернопільщини. Для початку було вибрано село Швейків, Монастириського району Тернопільської області.
Почалася важка праця, яка скоро призвела до створення компанії ТМ Швейків . Компанії яка виробляє різноманітні екологічно чисті напої. Вся сировина для виробництва місцева, тож найбільшим викликом для виробників стала зміна свідомості місцевих. Тільки зараз, через чотири роки після створення місцеві селяни починають розуміти. що вирощувати на своїх полях можна не тільки картоплю.. можна вирощувати смородину, полуницю, можна розбивати сади і виноградники. Можна заробляти однакові в себе вдома , а не на заробітках за кордоном, можна розвивати власне село для власних же дітей.
І в цьому величезна заслуга засновників ТМ Швейків.
Звичайно ж є проблеми. Основна з яких - це наше законодавство. І хоча за останні роки все значно спростилося, але недостатньо. Тому ТМ Швейків не може продавати свої алкосмаколики ( відчули слово, ага?). але будь-хто може приїхати в гості і спробувати цю смакоту. Ну і домовитися про обмін)) Тут завжди відкриті до різних пропозицій. Пишіть, звоніть, приїджайте.
Всі гроші хоч якось отримані з виробництво повертаються в те саме виробництво ж.
Наприклад кошти отримані від мене обміняні мною на дві пляшки ( останні!!) божественного кальвадосу допоможуть покласти пару квадратних метрів плитки в новому цеху...
Насправді я з захватом спостерігав як Любомир розказує про свою продукцію. Людину, яка горить своєю справою завжди цікаво слухати. Я впевненний, що у ТМ Швейків все вийде, скоро вирішаться всі бюрократичні негаразди і продукцію тепнопільських виробників з тернопільської сировини можна буде знайти у будь-якому місті України .
А взагалі зустрічали нас тут щиро , привітно і смачно))..
Тут от було найкраще місце , щоб пан Оленксандр таки зміх нарешті продемонструвати свої співочі таланти, про які ми так багато чули протягом трьох днів. І знаєте що? Не збрехав же!))
Смачно кажу ж зустрічали))).
До чого я це. Якщо побачите десь ( все може бути, фестивалі крафтових виробників, наприклад) який небуть напій з таким от логотипом - хватайте не задумуючись. Це дуже смачно.
Рушили до Тернополя. По дорозі не могли зупинитися біля відомої на всю країну Микулинецької броварні. Нічого не купував, лиш пооблизувався трошки. Наплічник був категорично переповнений, сумки/пакети в руках я терпіти ненавиджу. а в середину вже не влазило)). Особливо враховуючи те, що їхали то ми власне на нову дегустацію).
Але спочатку наж гід провів нам бліц екскурсію своїм рідним місто). Деякі з тих історій, що ви можете почитати в нульовому пості я почув заме під час цієї півгодинної прогулянки центром міста.
Повернемося до алкосмаколиків).
Тернопіль дуже комфортне місто, дуже смачне і відносно недороге (за київськими мірками, принаймні), але з креативом тут було не надто. Ситуацію вирішив виправити Тарас Ковальчук з друзями і вирішив відкрити новий концептуальний заклад в місті - Першу старотАрнопільску ресторацію Леліва .
Не знаю, чи заклад вже відкритий - нас запросили сюди ще до відкриття, але те, що місце стане популярним не сімніваю ні на хвилину). Як може бути не популярним заклад в якому буде близько 20 видів різного крафтового пива?) Як може не бути популярним заклад, де наїдки з меню зроблені за старовинними рецептами спаротАрнопольської кухні? Як може бути не популярним заклад, де власники живуть своєю справою?
На рахунок пива. Окремий респект і уважуха Олегу Кошлі за цікавезні історії про пиво. Дізнався багато цікавого. Пиво це не просто алкогольний напій, це трошки релігія. Погоджуюся повністю. Окрема дяка за інформацію про аплікуху ... Вона вже юзається на всю)
В цьому ж будинку ( вулиця Качали 18) знаходиться і Hostel Tarnopil . Нам його також показали, розкривши всі секрети. Я в Тернополі доволі часто буваю, бачив його на букінгу кілька разів, але тут завжди напряжно з місцями - все заброньовано. А це показник, погодьтеся.
Але я обов'язково тут поселюся якось. Хоча б задля того, щоб сходити в цей душ). Екгбиціонізмом я не страждаю, але ж можна і вночі митися)) З виключеним світлом)).
Але повернемося до "Леліви"... ви думає тет фішка в пиві і старотарнопольських наїдках?) Нєєє) Ну не може бути все так просто. Тут діє підпільний клюб) . Для своїх. З шлюхами і блекджеком особливими алкосмаколиками, підпільними концертами. сороміцькими стенд-ап шоу.
Як потрапити сюди, пройти обряд ініціації і стати членом клубу?)) А от не розкажу, приходьте в Леліву і потай дізнавайтеся у бармена. Не пожалкуєте.
Окремо б я хотів відзначити місцеві наливки. Смаки справді унікальні, такого в Україні ви навряд чи знайдете десь ще.
Ну а далі , як не прикро, були вокзал і прощання. Але я ще обов'язково повернуся на гостинне Тернопілля. І друзів привезу.
Ну і покажу звичайно тут, в журналі, все це. Буде цікаво. Не перемикайтеся.
І ще раз величезна подяка всім причетним до організації цієї поздки. Було круто.
Оригінал публікації ось туточки