Про Тернопілля. Частина друга. Небом, землею, водою
Життя красиве, коли кольорове,
Значить получилося, дякувати Богу.
Якщо все сіре і кольору бракує,
Тоді біда... хіба що намалюєш.
Зараз ви знаходитеся десь посередині цього посту
Про Тернопіль. Частина нульова. Тепле місто
Про Тернопілля. Частина перша. Чортків і Джуринський водограй
Недаремно назва посту перекликається з назвою чудової трилогії Сергія Оксеника - "Лісом ,небом, водою" ( хоча це і підліткова проза, дорослим також не зле буде почитати).
Сьогодні я розказуватиму про другий день блоґтуру Тернопіллям організованому Управлінням туризму Тернопільської обласної державної адміністрації та платформою Блогтури.UA. Він видався багатим на переміщення і знайшлося навіть трошки місця для магії.
Подій в цей день відбулося дуже багато, вражень купа. Я чесно намагався використати мінімум фотографій, але все одно їх 85 штук в пості.
Але про все по поряду.
Корективи в наші плани внесла погода. Тобто прогноз погоди. На початку другого дня нашого перебування на гостинній тернопільщині ( чи таки тернопіллі, ей, граманаці, як правильно то?) ми мали спочатку їхати до села Хрещатик, спостерігати славнозвісну панораму міста Заліщики.
Але організатори, намагаючись зберегти нас від дощу який колами ходив навколо ( але проспойлерю - так і не зловив нас) на початку суботи влаштували сплав річкою Дністер, який спочатку був запланований на обідній час. Заодно і скоротили дистанцію сплаву. Але то, можливо, і на краще.
Сніданок в Старих Заліщиках , мікроавтобус, забираємо частину людей з "МішиН-СіТі", знову мікроавтобус , цікава розповідь Олександра Марченка про історію помідоророзведення в Заліщиках (куди там нафтовим магнатам братися), і от ми на березі повноводного ( дощить в Карпатах) Дністра, де на нам вже чекають два катамарани.
Чекають нас, звичайно, не тільки вони. А чекають на нас наші інструктори/капітани Леся Мандзюк з колегою. Леся, доречі, працює в комунальному підприємстві Заліщики Туристичні . Так що якщо ви хочете відпочити на Дністрі в районі Заліщиків, то тепер ви знаєте, до кого звертатися.
Короткий інструктаж перед сплавом.
Безпека понад усе. Всі вдягають рятувальні жилети. Поділися на дві команди і вперед, на воду.
Надивившись різних відосиків, я чомусь уявляв, що сплав буде адреналіновим. Ну, ви розумієте, про що я... пороги, піна там, люди випадають за борт і тримаються за камінь в кількох метрах від водоспаду... але по перше, я мабуть, переплутав сплав з рафтингом. по друге - я переплутав ріки). Дністер хоч і велика ріка, але доволі спокійна. Кароч, я навіть камеру взяв з собою.
Веслувати .. чи то сплавлятися, виявилося не так і важко, як може здатися. Звичайно ж за течиєю грести легше, ніж проти неї, але наша команда ламерів , як на мене доволі непогано справилася з тою задачею.
З перших хвилин наш катамаран ( під керівництвом Лесі) вирвався вперед). Що не кажіть, а дух суперництва - то є одним з безумовних інкстинтів))).
Нє, ну те що ми були попереду не дивно, адже друга команда взагалі не гребла ))
Їм би ото пофоткатися тільки)).
Або пофоткати. Місця тут красиві.
Залишки давно непрацюючого цукрового заводу.
Попереду замаячив Залізничний міст.
Місце страшної трагедії. Чи ні. Місце страшного злочину. Бачите , що прольоти мостів відрізняються?
Все тому, що його багато разів руйнували в різних війнах, але найстрашніше це зробили совки.
На початку липня 1941 року ( 4-5 липня,за іншими даними 7 липня) з тактичних міркувань було зруйновано залізничний міст через Дністер. З обох боків мосту пригнали два ешелони з вагонами в'язнів (14 вагонів - кожен із 50-70 людей). Один з цих ешелонів містив арештантів Чортківської в'язниці, інший - Коломийської. Ви вже зрозуміли, що міст було зруйновано разом з потягами, що знаходилися на ньому. Таким "тактичним" ходом комуністи отримували відразу три "профіти":
- Відступаючи, знищили тактично важливий міст
- Позбалися від великої кількості непотрібних вже в'язнів
- Перевели стрілки на ОУН, нібито то українські націоналісти це зробили... багатоходівочка...
Після мосту ми майже відразу пришвартувалися. Зробили ми це в Заліщиках ( стартували ми трошки вище по течії від міста) , в Нижньому парку.
Ще кілька років тому тут були хащі. Ні, номінально тут був парк, але по факту таки хащі.
Заліщики - чудовий приклад роботи територіальної громади з місцевими бюджетом. Хороший приклад успішності децентралізації.
Звичайно ж не без проблем, по трошки, але громада робить все, щоб повернути Заліщикам минулу славу курорту.. Бо туристична галузь зараз найперспективніша тут. Тернопілля не надто промисловий регіон, в місті позакривалися всі підприємстра, чому ж людям не працювати в туристичному бізнесі? Тим більше тут ( і навколо) є що показати.
Але парк, думаю. вони робили більше для себе.
Зараз тут хочуть облаштувати зону для кемпінгу, місце для наметової стоянки. Проводять електрику, є мінімальні зручності, як то вода і туалет.
А це в гості до нас завітала головний ідеолог відродження Заліщиків - мер ( фемінитив є?) міста Алла Василівна Квач .
Зайдіть на її сторіночку обов'язково. Там знайдете пост про проєкт "Нові Лідери". Заліщанська ініціатився розвитку пройшла в другий тур голосування. 13 червня проголосуйте у прямому ефірі каналу ICTV . Прекрасному місту і чудовому меру потрібна ваша підтримка.
А ми поїхали дивитися на панораму меандру ( я колись таки запам'ятаю це слово) , утвореного вигином Дністра разом із Заліщиками, який найкраще споглядати та фотографувати з дністровських круч, на яких стоїть село Хрещатик Чернівецької області.
Ні, звичайно ж було багато цікавих історій про Заліщики дорогою ( незвично так, коли тобі їх розказує мер), але історію міста я вам не переказуватиму. Всі вже дорослі, інтернетами користуватися вмієте.
Особливо уважно почитайте історію Стелли фон Турнау - заліщинської "Жанни д'Арк", відважної жінки яка отримала Орден Франца Йосифа ( першою жінкою) за бойові заслуги, під час Першої світової війни, і жінки, яка справді була закохана в Заліщики.
Мені здається історія життя баронеси є взірцем для Алли Василівни , вона з таки захватом про неї розповідала.
Але давайте повернемося до того. задля чого ми приїхали на цей оглядовий майданчик. Задля неймовірної панорами на Дністровський каньйон і місто.
Хоч з погодою і не надто пощастило, але зупинитися і перестати фоткати було важко))). Ще важче відібрати не мільйон кадрів).
Традиційна клікабельна панорамка.
Залищики називалися на початку минулого століття «Польською Рiв’єрою» і було розвиненим кліматологічним курортом, до якого ходив прямий швидкісний поїзд iз Варшави. Береги Дністра були забудовані віллами та пансіонатами. Neapol, Warshawa, Riviera, Grand - одні назви чого варті! Там знаходились два великих комфортних піщаних пляжі «Сонячний» (якщо дивитися на панопамку, то ліва частина міста, за мостом) і «Тінистий» (права частина). До речі, був і ще один - перший у міжвоєнній Польщі неофіційний нудистський, а набережну порівнювали з ялтинською.
На відпочинок у Заліщики охоче приїжджали представники знаті й творчої інтелігенції, серед яких було і чимало відомих людей - наприклад, оперна зірка Соломія Крушельницька, письменники Юрій Федькович та Василь Стефаник, перший маршал Польщі Юзеф Пілсудський. На якийсь період Заліщики навіть стали "столицею" Речі Посполитої, на кілька днів тут перетнулося все вище керівництво держави.
Після 1939 року всі пляжі і набережні було знищено...
Відновити їх є мрією теперішнього мера міста ( нагадую про голосування ) .
Окремо хотів би ще розказати про людей, які нас супроводжували протягом цих трьох днів.
Особлива подяка Мар'яну , за те, що мужньо терпів нас всі три дні) . І навіть витерпів. І навіть не матюкався).
Також хотів би подякувати Марині Дашкевич , за цікаві історії про Тернопілля.
Дуже багато цікавої і ексклюзивної інформації про тернопільщину і не тільки можна знайти в її блозі .
На фото нижче, вони тримають прапор .
По дорозі назад в Заліщики заїхали ще в одне цікаве і символічне місце.
Військовий цвинтар, де поховано 14000 ( чотирнадцять тисяч) вояків різних армій, які загинули в цих місцях під час Першої світової. Хрести не іменні, на хрестах викарбувані назви навколишніх сіл і містечок, звідти ( в тому числі) були полеглі. А так у цій величезній братській могилі у формі хреста поховани бійці всіх армій, які проходили тут.
Ну і так, вгадайте як звали жінку, яка облаштувала цей меморіал?
А от про цю хвіртку існує цікава легенда. Одного прекрасного дня вона зникла. Ну як зникла? Нічого містичного в тому не було, бо її банально вкрали. А от тут вже починається містика.
Дуже скоро хвіртка повернулася на місце, а чоловік який вчинив таку лажу (спочатку вкрав, а потім повернув), божився, що до нього прийшли два вояки у військовій формі часів ПСВ і сказали, щоб повернув на місце те, що йому не належить. Стверджував дядько, що то був не сон і не галюни... містика.
Повернулися до Заліщиків. Прогулялися відремонтованим Верхнім парком.
Асфальтовані доріжки, ліхтарі, акуратно підстрижена трава ( ох, якими зусиллями то добивалося), навіть WiFi безкоштовний на території ( як і в центрі міста). Доповнюється це все шикарними видами.
29-30 червня в рамках фестивалю InStrum Fest Zalischyky хочуть пробно облаштувати троллей на той берег Дністра з Верхнього парку. Адреналінова має бути штука!
Для тих хто збереться спускатися на атракціоні туалет в парку, я думаю, зайвим не буде)).
В парку ( що , взагалі то є пам'яткою садово паркового мистецтва) можна знайти унікальні дерева. Наприклад тут росте софора японська віком більше ста років...
Або, наприклад, гінкго, якому під три сотні рочків...
Неподалік від парку знаходиться управління Національного Природнього парку "Дністровський каньйон", туди ми і рушили далі.
А йшли ми туди не просто так, йшли познайомитися з директором заповідника Михайлом Шкільнюком.
Окрім цікавих розповідей ( так забавно було спостерігати, як вони Аллою Василівною спілкуються, на грані))) Видно не одна словесна баталія була раніше), пан Михайло приготував нам обід. На вогні... От чесно скажу, оцей бограч в пластиковій тарілці - то найсмачніше , чим нас частували в цій подорожі ( окрім алкосмаколиків)), але то вже в наступному пості), куди там ресторанам з їхнім фарфором.
Поговорили трохи про проблеми розвитку туризму в регіоні . Як завжди на першому місці - дороги ( хоча за останні роки ситуація значно піліпшилася), відсутність інфраструктури , особливо готелів, зараз в Заліщиках часто не буває вільних місць. туристам доводиться ночувати за 50 кілометрів,в Чернівцях, відсутність конкуренції в тій же інфраструктурі... ну і звичайно син Порошенка. Жартую. Ментальність місцевих... хоча останнім часом тут також є помітні зміни на краще.
Вірю, що в громади все вийде і слава Заліщиків знову гримітиме Європою.
Підростають майбутні туі. Скоро вони будуть висаджені в місті.
Трошки фоточок для фотостоків))).
Так як дощі таки припинилися і в нас з'явився вільний час через скоророчений сплав, організаторами вирішено було показати нам підземне Тернопілля. Ми вирушили до печери "Вертеба".
Отак їдеш їде полем і думаєш, де тут в принципі можуть бути печери. печери ж в горах!
а приглядітися - дирка в землі. Вхід в підземний світ. І цікавезний. Аід би плакав.
Спуск крутими сходами і ми опиняємося в прадавньому світі.
Сама по собі печера нічим особливо не вразила мене ( ну окрім того, що це одна з найбільших гіпсових печер в світі, правда? Внутрішні діалоги - це дивно), бачив красивіші. Мені вразила атмосфера цього місця. Чесно, це об найяскравіше враження за всю подорож.
Історія великої цивілізації. От вона. На відстані витягнутої руки.
Назва печери походить від старослов’янського слова «вертеб» - яруга, яма. Так у давнину називали не тільки печери, а й низьку місцевість, провалля. У 19 столітті, коли проводили тут дослідження, так і назвали печеру. Її загальна протяжність становить 9 км, температура повітря - 10-11 градусів, вологість 98%. Утворена вона, як і інші печери Поділля, в гіпсах.
Печера утворилася природним шляхом близько 20 мільйонів років тому. На поверхні було тепле Сарматське море, у якому жили водорості, що, відмираючи, падали на дно, внаслідок чого й сформувались потужні товщі гіпсів.
Печера Вертеба на півдні області поблизу села Більче-Золоте Борщівського району. Вона унікальна тим, що тут діє єдиний в Україні підземний музей. Присвячений він Трипільській культурі, і не дарма, адже тут знайдені сліди перебування представників цієї культури, що існувала на наших землях понад п’ять тисяч років тому ( п'ять! Тисяч! років!).
На фото нижче , звичайно ж, макети , оригінали зберігаються в Борщівському музеї ( а також в музеях Варшави, Відня, Кракова, Львова, Тернополя), але вистачає тут і оригінальних знахідок.
Про те, що в печері тривалий час перебували люди, немає жодних сумнівів: чорні обвуглені стіни - сліди розведення багать для обігріву й освітлення, розсипи роздробленої кераміки, що слугували лежаками, багато глиняних зернотерок і глеків для зберігання зерна. За свідченнями дослідників, люди жили тут впродовж 300 років. Невідомою залишається лише причина їх перебування під землею. Можливо, це було місце поховань. В одному із залів знайдено поховання 25 людей, подекуди в печері археологи знайшли одиночні могили. Можливо, Вертеба була складом і місцем зимівлі. Багато зернівок, глеків, наконечників стріл зовсім не використані, а сліди розведення багаття і лежаки свідчать про те, що тут могли розміститися в холодну пору понад 200 осіб. За однією з версій, це було місце ритуальних процесій. Тут знайшли два загадкові жрецькі амулети у вигляді голови бика і багато біноклевидних чаш.
Як думаєте, що це за камінці? Ні, це не трипільський жертовник, ці камінці принесені сюди археологами ( туристи цінять) - це.. гіпс. Коли ви чуєте слово "гіпс", ви ж саме так його уявляєте, правда?))
Існують відомості, що в печері під час ІІ Світової війни переховувалися євреї, а згодом - бійці УПА. В одному із залів повстанці вчилися стріляти. Білі цяточки на одній зі стін - сліди куль.
Зернотерки автентичні. Сами ними кілька тисяч років тому наші предки перетирали зерно... Просто таких кімінців в печері величезна кількість. Навіть немає сенсу вивозити всі. В музеї забирвють тільки кращі зразки.
Загадковий камінь при вході в печеру. Не дуже зрозуміло як, чому і навіщо він туут опинився. Як його підняли на "ніжки", та і звідки він також загадка. Матеріал з якого він зроблений не відповідає за складом навколишнім каменям.
Така унікальна штука і стоїть в чистому полі?! Без жодної цивілізації!? Без туалету навіть. Ну, туалет ( тупу сортир) тут є. Також вже навіть розроблений проект туристичного хабу неподалік від входу. Але є одне але Зараз готуютється рішення про визнання печери як пам'ятки Юнеско. Поки рішення не прийнято, бояться будувати, щоб не вплинути на рішення комісії. Тому поки вказівник посеред поля такий...
Розклад екскурсій я не знаю, з ким зв'язатися, щоб його дізнатися я також прослухав, тому питайте тут, на сторінці Тернопільщина туристична , вони точно підкажуть.
А от ще трошки навколишніх пейзажів вам...
Дуже довгий день. Дуже багато побачили. але і це ще не все, вирушили до унікально місця.
Місця сили. Монастирок.
На Тернопіллі розташовано три великих об'єкти релігійного паломництва : Зарваниця УГКЦ, Почаївська лавра , захоплена москальським патріархатом і Монастирок, який, як не дивно відвідують Римо-Католики. Ми ж їхали сюди явно не з релігійних міркувань...
І не яскраві цегляні будинки фоткати)))
Ми їхали сюди за цим видом. Я так точно. Це щось неймовірне. Посидіти тут , подивитися на величний канйон... але часу мало. Мар'ян нервує) Треба встигнути все перефоткати)).
Монастир тут зведено на місці старого язичницького капища. Раніше було як - видовбав на прадавньому жертовнику хрест. Місце відразу стало св'ятим.
В печерних храмах є щось величне...
Але ніякі релігії не зрівняються з природою... їхати сюди потрібно обов'язково. Це місце можна розкрутити спокійно як український " язик троля"...Тут неймовірно красиво.
Цікаво, а такі таблички підпадають під закон про декомунізацію?
РАніше кошен хрест символізував родину, яка жила в селі і , власне , встановлювала його. Зараз ці хрести більше як данина традиції.
Архітектура монастиря аж зовсім не видає його приналежність до Римо-Католиків...
... золоті бані всі перетруть....Хоча чого це я жартую.. насправді печально це все.
От структура цього сараю мені таки подобається, чесна вона.
Ну а далі знову смачна вечеря в гостинному " МішиН-СІті", короткий сон в "Старих Заліщиках"....
А чому сон короткий? Розкажу наступного разу. Буде цікаво. Не перемикайтеся. Оригінал публікації ось туточки