Про тіні забутих предків. Частина перша. Привіт Коломия!
Дівчина з Коломиї - висока причьоска,
Хоч і не зовсім худая та струнка як берьозка.
Руки як в бусіла крила, очі як два озера,
Щоки румяні, червоні - як галстук у піонера.
Минулого року на День Незалежності випало три вихідні. І вперше наприкінці серпня я поїхав не на фестиваль Захід.
Вирішили махнyти з Оленкою в Карпати. Розпочинався наш маршрут зі славного міста Коломия. Куди ми весело, задорно і без пригод ( це важливо, дочекайтеся останньої розповіді з серії) добралися нашою славною Укрзалізницею.
Вокзал Коломиї відразу порадував мотивуючим плакатом). Можна сказати - задав тон на день. Та і на всю подорож).
Так як нам поспішати особливо не було куди ( наш автобус в гори був ближче до вечора), то від вокзалу в місто ми рушили пішки.
Будівля вокзалу, доречі, в Коломиї шикарна. В середині також непогано.
Оленка в місті була не вперше, звідси родом один наш друг, вона вже колись тут бродила "місцями маленького Яремчика", тож формально в ролі Сусаніна виступала вона)( і зовсім рідко ми піддивлялися в maps.me).
Від вокзалу до центру ми пішли по вулиці Степана Бандери, логічно що зустріли пам'ятник йому ж.
Трошки далі, біля стадіону "Локомотив" помітили пам'ятник Андрію Федчуку, вихованцю місцевої боксерської школи і бронзому призеру Олімпіади 2000 в Сіднеї, який загинув в 2009 році в автокатастрофі.
Майже навпроти - дивний МАФ з геніальною назвою. Що ж саме новеньке там , ми так і не дізналися. Було зачинено.
З рекламою в місті біда. Заліплено майже все ( але будемо чесними, окрім от самого центру-центру). Попадаються, правда, цікаві конструкції. Не зважайте на тираду, це в мене профдеформація.
Трошки далі після цього "шедевру" на вулиці Івана Мазепи випадково помітили старе польське кладовише.
Тут нещодавно пройшли реставраційні роботи, видно. Мабуть на гроші польських громадських організацій якіхось, або інститутів. Наскільки я знаю місцевість була сильно захаращена. Поприбирали ось. Радий, звичайно, за поляків.... і якось сумно.. це вже за своїх.. немає єдності в українців...одне встрачене ( часто фізично) покоління, на одне покоління більше в совку... і яка різниця.
Біля цвинтаря вибухали свою новітню церкву якісь протестанти. Дім молитви.
Вулиця, ліниво петляючи, веде нас в центр міста. Перші представники вуличного мистецтва. Але це більше реклама, мабуть. Такий от мурал на магазині м'яса і молока. Тематичненько.
Завернули в двори, побачивши бані. Виявилося, що це новозбудована церква. Священник виявився доволі комунікабельним. Спочатку здивувався трохи побачивши туристів, потім запросив в середину, розказував як громада будувала собі храм. Подивилися на риштовиння всередині, як розписують внутрішні стіни. Цікаво. Як саме називається церква не спитали, а мапи поки не можуть допомогти з цим.
Набожні західняки відмітися в дворі церкви.
Тут же поряд надибали трошки язичницього коловрату)).
Сунемо далі по Мазепи. Церква Священомученика Йосафана ( щось реперського в імені цьому є, м?). 1702 рік, на хвилиночку.
Найцентральніший з центрів міста. Площа Відродження, Міська Ратуша, Водограй любові.
Доволі мило тут. Чесно, нагадало центр якогось невеличкого європейського містечка.
Відпочили трохи і рушили далі.
Доречі, а ви знали...
Іван Богдан доволі реальний персонаж, на відміну від багатьох міських байок ( і не тільки коломийських).
В цю сторону ( на вулицю Тетральну) ми рушили, тому що вирішили завітати до місцевого Інформаційного центру. Знайшли.
В будинку з отаким от милим графіті. Але він виявився зачиненим. Правда поки ми засмучувались і думали куди йти далі, прибігла дівчина, і відкрила двері. Я відразу магнітик купив. І правильно зробив!)
Захопивщи ще і туристичну мапу ми далі посунули досліджувати Коломию. В планах звичайно ж було відвідування славнозвісного Музею Писанки, але вирішили поки не йти ( хоча він був в метрах 50 від інформаційного центру), а вирішили піти... а просто піти.
Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття. Дуже красива будівля. В середину ми також завітали, але про то буде в наступній частині.
Іздрик в Коломиї. Вірші на стінах це найкраще у вуличному мистецтві.
Втомилися дитятки тримати балкон. Допоможіть.
Катедральний собор Преображення Христового (УГКЦ)
Все що залишилось від " Коломийської швейної фабрики". І Ворота. Паркану нема.
Дуже мила вулиця Франка. Ну чим не Європа?
Ну ок, Європа з "родзинкою"!
Відреставрована Римо-католицька церква в Коломиї. Будівля 1772 року.
Ґімназія імені Михайла Грушевського сховалася за кіпарисами. Такі от ракурси вдалися.
Тут же навпроти більш " народна" архітектура.
Коломия виявилася ( на мій скромний погляд) просто якимось заповідником айви в Україні. Ніде я ще не бачив такої кількості айви в садах. Вона хоч вистигає?
Помітили поряд на карті озеро. Почимчикували до нього по вулиці Шопена. Приватний сектор. Чисто, нарядно. Позитив.
Міське озеро Коломиї. Чудове місце. Видно, намагалися навіть ремонтувати набережну ( не всюди то вдалося). Багато людей на берегах відпочивають. Ми також присіли на лавці і поснідали бутерами ( які Оленка приготувала ще в Києві) . Подивилися на водичу.
Пішли прогулятися навколо. Звичайно ж озеро (як і будь яке поважаюче себе озеро) має " Острів закоханих". Сходили глянути, більше схоже на острів "рибалок".
Є тут і прокат катамаранів і човнів. Правда на воді нічого не було, свято ж! Не до відпочинку!
Порадував маркетинг в найближчому кабаку. Йшов би дощ - точно зайшов би.
Нещодавно в мене в стрічці у ФБ проскакувало захоплення дитячим майданчиком на Мадейрі , нібито там є гойдалки для інвалідів... в Коломиї давно таке є ( дитячий майданчик тут шикарний).. але свічки і ланцюг... мабуть, сталося щось страшне тут.
Чого ми не йшли в Музей Писанки зранку? Ми чекали на парад! День Незалежності ж! Час вже піджимав ( ми начиталися оголошень по місту) отже ми пішли на вулицю Чорновола. Дивитися святкову ходу.
По дорозі не забували крутити головами. Побачили багато цікаво. От ,наприклад, бувша будівля місцевої "Просвіти". Шикарна архітектура. Зараз, нажаль закинута. По трохи руйнується.
Типовий совковий "Парк скорботи"... зараз інтенсивно закинутий.
В парку купа таких дерев. Хто знає, що це?
Пам'ятник Борцям за незалежну Україну
Симпатичний будиночок.
Дійшли нарешті до вулиці В'ячеслава Чорновола. В честь свята тут розлалася величезна купа яток з різними місцевими смаколиками і сувенірами.
Дуже сподобався пам'ятник Франку. Віт тут такий простий і реалістичний. Сховалися в його тіні, ласуючи морозивом. Сонце припікало.
Великому ж Каменярю сховатися нема куди. Йому тільки й залишається зо постійно дивитися на жахливу совкову будівлю місцевої пошти.
Дочекалися святкову ходу. Дивна процесія. Змішалися воєдино люди... коні.. тобто, байкери, депутати, люди в національних костюмах, попи, звичайні громадяни...
Ну, пройшли і пройшли. Ми ж, нарешті потулили в Музей Писанки.
До українських музеїв я відношуся доволі скептично ( але відвідую постійно, підтримую як можу), але цей музей реально крутий. Недаремно його так розрекламували.
Квиток коштує 25 гривень, екскурсійне обслуговування - 80 грн ( ми не брали, шкодую от).
Два поверхи і тисячі писанок. Великих, монохромних і кольорових. Виконаних в різних техніках, різними майстрами ( і любителями), в різний період. в різних регіонах.. на різних континентах. Дуже цікаво!
Картини з писанок.
Куди там свастиці.
Спитаєте, яке відношення має прялка до писанок? Не знаю, експозиція побуту в одній з зал. Фото ж виклав, бо воно мені дуже подобається. Шикарно лягло світло.
Ковдра з писанок!
Більше писанок! Різних!
Час пролетів якось непомітно. Проходили з годину десь. Спустилися вниз у вестибюль, присіли на канапу перепочили. Привітна бабця касир ( ка. Для любителів ( любительок) фемінітивив) запропонувала заповнити анкети туристів. Трохи задовга анкетка, але якраз ноги трохи відпочили поки ми заповнювали. Радує, що збирається статистика, люди починають розуміти, що внутрішній туриз - це ГРОШІ, яких так не вистачає завжди).
Ну а ми вирушили в пошуках місця, де б пообідати, але про то і про все, що було далі в наступних розповідях. Буде цікаво. Не перемикайтеся.
Оригінал публікації ось туточки