Про Батумі. Частина третя. Такий день
Як? Дім у мені, а мене нема вдома.
Хто мій король? Хто герой мого дня?
Той, про кого йде мова,
Той, про кого і мови нема,
А він є.
Про Баку. Частина перша. Космос
Про Баку. Частина друга. Бульвар
Про Грузію. Частина перша. Батумські танцюючі фонтани
Про Тбілісі'17. Частина перша. Незапланована
Про Тбілісі'17. Частина друга. Панорамна
Про Боржомі. Частина перша. Багряні гори
Про Тбілісі'17. Частина третя. Нічна
Про Баку. Частина третя. Мішанина
Про Баку. Частина четверта. Містична
Про Тбілісі'17. Частина четверта. Мцхета і Джварі
Про Тбілісі'17. Частина п'ята. Мтацмінда
Про Боржомі. Частина друга. Парк
Про Батумі. Частина Друга. Місто сонця і вина
Про Тбілісі'17. Частина шоста. В Степанцмінду
Про Баку. Частина п'ята. Понтова
Про Тбілісі'17. Частина сьома. Вверх і вниз
Про Вардзію'17
Прорвало! Нарешті! На третій день нашого з Оленкою перебування в Батумі шторм закінчився! Дощити перестало, виглянуло сонечко і розігнало хмари. Не сказати, що повернулося літо. гуляти стало набагато приємніше. Чим ми і поспішили скористатися.
Прокинулися, поснідали швиденько. І пішли чигирями в сторону морька. Трималися в стороні від звичайних туристичних маршрутів. Там Батумі такий... Це от саме ті старі "хрущовки", які нібито так красиво відреставрував Саакашвілі. Насправді просто кольоровим пластиком обшили балкони.
Ніколи не плутайте туризм з еміграцією. Добре там, де нас немає.
Цього разу до набережної ми вийшли ближче до центру...
Цей пам'ятник на вході в парк мені постійно хочеться назвати " зараз як вконтачу літачком!"
Це біля озера Нурі Гелі ( Nurigeli Lake).
Озеро, як не дівно - природнє і було перетворене на частину парку лише на початку 20-го століття. Раніше тут були болотисті береги. Бігали кабани і шакали.
Ну і звичайно, будь-яке поважаюче себе озеро Нурі Гелі має власну трагічну легенду. Раніше це озеро називалося Гель-Баш. Остання назва "Нурі Гелі" якраз пов'язана з трагічною історією. Згідно з легендою хлопчик на ім'я Нурі затонув в озері. Мати дитини в горі щодня відвідувала озеро і кликала свого сина "Нурі Гелі" - Нурі я чекаю тебе!
Таке от... Але красиво тут в соняшну погоду.
Тут поряд знаходяться Батумськи дельфінарій ( раджу) і місцевий зоопарк ( не раджу).
Мурал от тут ще знайшли. Також раджу.
Зайшли в Міський парк в районі Батумського державного університету... ну і фонтану. що відноситься до цього навчального закладу.
Побрели набережною ( чи міським парком. вони тут тісно переплетені) і сторону початку Батумського бульвару ( бо наскільки я зрозумів і парк і набережна це все Батумський бульвар.. все от так непросто)))
Літній театр...
Поряд скверик , в якому знайшли погруддя Тараса Шевченка і Лесі Українки.
Це відразу поряд з танцююм ( чи співаючим.. фіг проссиш) фонтаном.
А це вже символи сучасного БІтумі.. хмарочоси біля моря.. Красиво... хоч і немає вже " Батумі, какоє ми патєрялі"... Цікаво, чи тут так само багато ностальгуючих за старою розрухою місцевих?
На набережній тут багато маленьких прикольних скульптурок.. вуличного арту. Але він тут акуратний. Ненав'язливий.
Місцевий маяк. Працюючий. І красива атракція для туристів).
Знаменитий пам'ятник Алі і Ніно.
Історія Алі і Ніно була викладена в книзі, яка вважається одним з найбільш таємничих романів 20 століття. 70 років тому він вперше був виданий в Німеччині. Рукопис роману безслідно зник, і ніхто досі не знає, хто ховається під псевдонімом «Курбан Саїд». Втім, хто б він не був, автор створив справжній шедевр - приголомшливу романтичну історію, дія якої розгортається на Кавказі і в Ірані напередодні Першої Світової війни.
Поряд з пам'ятником стоїть колесо огляду. Коштувало проїхатися на ньому зовсім не багато 3,5 лара, до того ж кабінки відкриті, а значить можна нормально пофоткати. Звичайно ж поїхали).
Спустились і посунули в сторону канатки. Ні, ми поки не збиралися на ній їхати, просто там треба було на маршрутку сісти).
Знаменитий фонтан "ЧаЧа". Коли чого тільки відкрили, то раз на тиждень протягом 15 хвилин з його кранів текла чача.
Будинок Адміралтійства.
Порт дуже навіть живий і діючий.
Людей тут багато. Трохи рибаків є. Дехто з них навіть з вудками))).
Більшість народу збирається тут лише поговорити). Море. Конектінг піпл)).
Ми ж з Оленкою сіли в маршрутку і поїхали на вокзал. Потрібно було купити квитки на Тбілісі. Онлайн це зробити може і можна, але дуже проблематично. В Укррзалізниці просто прекрасний сайт і сервіс онлайн купівлі квитків. Повірте людині, яка намагалася купити залізничні квитки по всій Європі. Зазвичай це повний пиздець.
Але про Батумський вокзал. Будівля нова. В минулу мою поїздку ( 2014 рік) її тут ще не було. Ну що вам сказала. Дуже нагадав цей вокзал Бакинський. Великий. багатий, пафосний... і пустий... Тоді туди ходило аж 2 потяга на день ( в сезон три)... пусто... тихо.. ніхто нічо не знає.. Ще однією з причин чому ми сюди заїхали було те, що ми хотіли дізнатися. як тут працює камера схову. і чи взагалі вона є. Є. Але працює "прекрасно". Треба викликати чувака, який насправді є парковщик. Він прийде і відкриє. Але чек дають.
Проте це нам знадобилося лише на наступний день, а поки ми купили просто квиточки і поїхали назад в Батумі ( вокзал трощки за містом, власне між Батумі і селищем Махінджаурі).
А поверталися ми для того, щоб поїхати в село Махунцеті, де знаходяться красивезний водоспад і старовинний міст, кажуть ще часів цариці Тамари.
Добратися туди можна звичайно ж на таксі, але то не наш метод. Ми добралися до центральної автостанції ( не міжнародної) міста. Це пиздець, звичайно. Така помісь ринку і кінцевої маршруток. Наш з Оленкою словарний запас збагатився з того часу виразом "шубакалготкі".
Так от добратися до Махунцеті можна від центральної автостанції Батумі за годину їзди і 2 лара.
Вам потрібна буде маршрутка на Кеду ( Кеда, Keda). Проминути не бійтеся. тільки скажіть комусь в маршрутці, що ви їдеье дивитися на міст цариці Тамари, то отримаєте і безкоштовну екскурсію і висадять у вас усім салоном в потрібному місті ))).
Ми спочатку вирішили сходити до водоспаду.
Нам пощастило. Ми потрапили сюди після сильних дощів і побачили водоспад... неймовірним.. могутнім... водяний пил висів метрів за 50 від нього.. Це неприкрита велич природи.
Оленка для масштаба)
Проминули містечно, де немає більш нічого цікавого...
А міст так.. старовинний міст через ріку Ачарічкалі прекрасний... дивлячись на нього віриш, що він міг застати царицю Тамару.
Біля мосту до нас прибилися собака і дідусь. Дідусь, правда, більше прибився до Оленки).
Підозрюю, що його метою було лише продати нам мед на сувенір, але все одно він багато цікавого розказав). Показав. де сісти на маршрутку зворотню.
Ті ж самі 2 лара і ми тулимо маршруткою в столицю Аджарії. Подумки поспішаємо,Бо хочемо встигнути зустріти захід сонця на верхній станції канатної дороги "Арго".
Виходимо раніше, біжимо).
Канатка подорожчала з часів мого останьього приїду. Зараз квиток туди-назад коштує 15 лар.
Але воно того вартує. Особливо на заході сонця.
Встигли). Ловимо останні промені вже на оглядовому майданчику. Якраз спів муелзина з істамського кварталу чули, коли піднімалися.
Дивимося на та, як місто запалю вогні. ПІдійшов охоронець, подумав, що ми бухаємо з термоса. Але ні. Чай можна. Пофіг , що в чай ми з фляги доливаємо бєхєра)). Бо на ніч явно холодає.
Спустилися і пішли дивитися на фонтани ( я про це вже писав, лінк на початку посту) . По дорозі зробив ще кілька кадрів...
Далі були фонтани, але то історія першого посту. Наступний день також був цікавим, але про то наступного разу. Буде цікаво. Не перемикайтеся.
Якщо ви збираєтеся кудись подорожувати, то можете трошки зекономити на житлі, забронювавши його через мої реферальні лінки:
www.airbnb.ru/c/shuras1
На airbnb треба зареєструватися
І зробитити перше бронювання від 75$, то 39$ отримаєте назад
Якщо ви юзаєте Booking.com, то зекономте собі 15 $ забронювавши щось через це ось посилання
Ну і мені щось перепаде)).
Оригінал публікації ось туточки