Про Калуш. Частина третя. Дорогами маленького Слімчика))
А ще є в нас аміачна струя,
Що з Франківська йде і аж до Стрия,
Біля Калушу зробила петлю,
Я гуляти біля неї люблю.
Про Калуш. Частина перша. Карпатський трамвай
Про Калуш. Частина друга. Шляхами Степана Бандери
Після Старого Угринова ми поїхали на дальній кінець Калуша, Слім повіз показувати, де він провів свої молоді, неп'ющі роки)).
Показував де гуляв і якими тропами ходив до школи. Це так мило))
З тогу часу, звичайно, багато чого змінилося. Калуш же, навіть в спальних районах виявився доволі чистеньким і симпатичним містом.
Трохи б поприбирати зовнішньої реклами... було б набагато симпатичніше.
В місті майже немає муралів, але багато радянських мозаїк.
Більшість з них нейтральні...
... на Школі №2 мозаїка шикарна. але трохи ідеологічно невитримана... Вирішили зробити так. Краватка стала жовто-блакитною... То вихід? Як думаєте?
Церква от нова будується...
Головне відділення Укрпошти в Калуші
Тут було отримано команду повертатися додому, бо батьки Саші вже чекали нас, шашлик готувався, наливки наливалися...шлунок злякався. пам'ятаючи вчорашнє, але відмовитися не зміг).
Пішли).
Почалось найцікавіше) Почали зрізати). Скільки ж цікавих історій починалося зі слів " Я знаю короткий шлях"...
Але цього разу правило не спрацювало.. Слім знав куди вів ( тобто справді знав короткий шлях).
Правда він пролягав через кладовище.
Військове поховання часів Першої Світової війни.
Старий цвинтар Калуша. такий собі місцевий Личаків. Багато старих поховань. в тому числі польськіх. Багато падмогильних пам'ятників - справжні витвори мистецтва. Радує, що місцева громада почала потрохи приводити кладовище в притомний стан. Чистять, ремонтують... молодці.
На цьому день можна вважати закінчуватиеним. Бо ми пішли користуватися гостинністю Сашиних батьків... ну.. ви зрозуміли)..
А це вже фото з наступного ранку, коли ми встали пораніше і пішли з Слімом по справам.
Погода була просто шикарна.. так нам з Оленкою в подорожах щастить не часто... а тут тепло, шикарний "золотий" жовтень...
Прогулялися майже за місто...
Ну як прогулялися. Слім по справах, а ми просто склали йому компанію.
Назад сіли на маршруточку ( чи це автобус такий місцевий), підкатили до Пагорбу Слави.. Ще одне місце, де бігав маленький Слімчик).
Зараз тут трохи підзаросло...
Потаємними трохи тропами повернулися снідати (!)... І рушили далі. Тепер вже в номінальний центр міста.
Добрели до парку ім. Франка. На вході в парк нам відразу натякають, що місто сурове. І не треба тут оце все!
Парк шикарний. Особливо восени. Особливо з історіями, які в Сашки звичайно ж були, бо парк також входить в шляхи маленького Слімчика)).
Побродивши трохи, ми покинули парк і рушили до більш центрального (ггг) центру міста. Але про то наступного разу. Буде цікаво. Не перемикайтеся).
Оригінал публікації ось туточки