Про пам'ять
Смерть обіймає найкращих м'якими білими лапами,
Мама, дивись, ти вві сні кров'ю із носа подушку заляпала,
Мама у дзеркала тихо шепоче так: «Синочка, синочка, рідний!»
Тільки вона може шкірою чути те, що там іншим не видно
Не забути.
Click to viewОригінал публікації ось туточки