Про Познань. Частина перша. Зустріч
Місто звуків і голосів,
По бруківці стікає тиша,
Все стає непомітно тихше,
І не чутна уже для всіх.
Ну. Пора.
Познань.
Нарешті знайшов час розпочати розповідь про нашу березневу подорож до Познані. Чудового польського міста.
Квитки як завжди купив спонтанно (заберіть в мене картки), але склалося так що якраз понеділок став вихідним, через перенос якось свята. Отже і з роботкою все склалося непогано.
З роботки і летів.
Польські прикордонники знову показали себе з гандонячого боку. Простояли в черзі на кордоні півтори години... а десь там за кабінками маячив напис "POZNA...", літеру "N" дуже в тему закрили. Туплять польські прикордонники конкретно.. таке враження , що не в Польщу, а в Естонію прилетіли (нетолерантний жарт).
Таке враження, що тормознутість заразна. І заразилися ми. Спочатку я успішненько, як нормальний інвалід на голову, купив нам пільгові квитки на автобус замість звичайних ( не вперше так роблю, ага), а потім взагалі ржака.
Житло ми знімали через Airbnb ( лінк реферальний, реєструйтеся через нього, коль чо) . Не в центрі, але відносно недалеко. Три ночі в добротній однокімнатній Квартирі квартирі обійшлося нам у 88 $.
Так значить смішне. Незважаючи на неправильні квитки ( про те дізнався аж на третій день) ми доїхали таки до потрібної нам зупинки.
Знайшли потрібний нам будинок ( номер побачили, ага) на потрібній нам вулиці, відкрили двері парадного кодом , який залишила нам хазяйка, піднялися на другий ( тобто наш третій) поверх, зазирнули під килимок ( де, власне, мав лежати ключ)... а там нічого немає!
Пошукали ключ під сусідніми килимками, подьоргали дверну ручку, в двері не звонили, боялися розбудити ... спробували позвонити хазяйці, але в неї спрацьовував автовідповідач ( 11 вечора!).
Капєц кароче. Що робити?! Але чуємо, за дверима хтось є. Позвонили ще в двері. Відкрив переляканий хлопець якийсь , і спільними зусиллями ми визначили, що потрапили не будинок №60 , а 62! Бо, виявляється, в Познані кожен окремий під'їзд - це окремий номер будинку. Ну і сайт чото напутав, чи хазяйка. Бо в різних роздруківках в нас були різні номери будинку.
Вийшли на вулицю, потрапили в сусіднє парадне ( код то однаковий))) І тут все спрацювало як треба вже) Заселилися).
А чувак стопудово хотів вже поліцію викликати.. ніч, два незрозумілих тіла шкребуться в двері його квартири))). Думаємо, може йому листівку вислати).
Ранок почався добре. Ранок почався з "Ягермейстера" і кави. Тобто спочатку кави, а потім бухла.
Зібралися, пішли знайомитися з містом. Скажу відразу. Погода в перші два дні не радувала зовсім. Нє, фоткати було прикольно. Сонечко, синє небо. Але вітер був неймовірно холодним і пронизливим.
Гуляли короткими перебіжками.
Зрозуміло, що йти в сторону центру вирішили пішки. Ми нікуди не поспішали, та і цікаво пізнавати місто не тільки з центральних вулиць.
Жили ми в районі Stary Grunwald. Напівісторичний такий. На рівні з іторичними будинками зустрічається багато сучасний багатоповерхівок до 5 поверхів). Також тут знаходиться лікарня і як я зрозумів Медичний університет, бо ми жили якраз напроти гуртожитку цього універу.
Але я відволікся. Пішли ми значить в напрямку, де як ми думали має бути центр ( і ми не промахнулися).
Але все фігня, бо тут котики.
Симпатично, чисто. Безлюдно).
Як не дивно, чим ближче до центру, тим більше траплялося модернових сучасних споруд.
На контрасті.. еге ж?
Тут слід зазначити, що Познань вважається найбільш виставковим містом Польщі. Тут проходить чи не найбільша кількість виставок в країні. Багато приїзджих, не всі вони туристи в туристичному сенсі слова, але всі мають власні потреби.
Тому і виник такий от симбіоз класичної і сучасної архітектури. Виглядає цікаво.
Ось, наприклад, вам один з виставкових центрів міста. Біля залізничного вокзалу.
А от і сам вокзал. Теж цікава споруда, але мені вона вперто нагадує Музей килимів в Баку.
Сюди ми завернули, бо тут знаходиться одна з інформаційних точок туристичного центру.
Знайли, хоч і не без зусиль.Хлопець подарував нам карту і дуже хорошою ( це з моєї точки зору. Говорячи "хороша", я маю на увазі "проста і зрозуміла") англійською ( кажу ж,навіть я все зрозумів, і зрозумів правильно, що важливо. Бо я можу) пояснив куди нам сходити краще ( панове Гусари! Мовчати!) .
Пішли далі.
Ні,це не стадіон (хоча перше враження в мене було саме таким). Це такий дивний торгівельно-розважальний центр який то.
Зовсім трошечки вуличного мистецтва вам.
З муралами тут не дуже... Бачив може два чи три. В основному мають якийсь рекламний сюжет. От як тут на фото.
Познанький багатоповерховий будинок. От просто фото вам. Дя.
Почали з'являтися ознаки старого міста))... Шпилі, готика...
По дорозі надибали дивний фонтан в сквері. Називається "Stara Pompa Miejska". Взимку ( так, отака от хєрова весна), зрозуміло, що води немає, а без води ці скульптурки виглядають особливо сумними. Вони і так якісь трохи меланхолійні.
Вкінці вулиці височіє Костел св Францизка Серафійського.
Але там було зачинено, в середину ми не потрапили. Зайшли в непрімітненьку католицьку церквушку поряд. Спочатку думали, що то бічний вхід в костел.
Цікаво, що зайти можен кожеш. В середині нікого немає. Хоч молись, хоч грабуй...Хоча думаю, камери таки понатикані. Віра вірою, але громовідводи на церки встановлюють.
Трохи повешталися вулички нового для нас міста.
Тут вже явно відчувається дух історії.
"Еті казли, що завають нам жить" - то неофіційний символ міста Познань. На гербі двох козлів немає. На гербі два апостоли). Про історію міста якось потім.
Рушили були вже до площі Ринок, але завернутися подивитися на одну з найвідміших цікавинок міста - Fara Poznańska.
Офіційно то є Церква Божої Матері Неустанної Помочі та св. Марії Магдалини у Познані - один з головних римо-католицьких храмів Познані, має статус малої базиліки, фарного та колегіального храму під патронатом св. мученика Станіслава Щепановського.
Будівництво храму було розпочато 1651 року, проте через шведську окупацію будівництво тривало до початку XVIII століття. Ще недобудований храм було освячено 1705 року єпископом Єронимом Вербовським. Головний вівтар і портал були збудовані за проектом Помпео Феррарі у 1727-1732 роках. 1798 року після знищення костелу св. Магдалени, храм отримав статус фарного костелу.
У другій половині дев'ятнадцятого століття були пошкоджені окремі входи бічних нефів і в 1913-1915 роки були відремонтовані під керівництвом Маріана Анджеєвського, фрески відновив Ентоні Процайлович. В часи німецької окупації у 1939 році церква була розграбована, а інтер'єр став складом. Він був відновлений в 1948-1950 роках. Реставраційні роботи проводилися також з 1990 року.
Шикарне місце.
Але ми все таки збираємося до головної площі міста.
І вона поруч, от тут за рогом...
А покажу я вам її настпного разу ( хоча можете глянути заглавне фото. наприклад). Буде цікаво. Не перемикайтеся. Оригінал публікації ось туточки Оригінал публікації ось туточки