Про Будапешт. Весна 17. Частина перша. Привіт улюблене місто. Я скучив.
Влітку, коли нагріваються обручки й нігті
на пальцях чоловіків в привокзальних готелях,
і в сутінках діти з новобудов
до сердець притискають чорні футбольні м’ячі;
в темряві, коли видихається у винарнях рожеве вино,
повільний, ніби слимак, потяг на Будапешт,
запилений і ламкий проїжджає під місяцем.
В ранніх вильотах є своя перевага, звичайно.
Типу прилітаєш рано, ще цілий день попереду. Насправді ти трохи варений, бо щоб вилетіти о сьомій, то встати треба мінімум о третій. Оленка ж ще працювала майже до ранку, напередодні вильоту, тож зустріч з ранковою столицею Угорщини була трохи змазана.
А так все стандартно. На кордоні пропустили без питань, що мене з повним паспортом штампів, що Оленку, яка вперше перетинала кордон Шенгенської зони. Більше того, прикордонник виявився тим ще актором і викликав в усіх посмішку, забавно перевіряючи паспорт ).
Купили в аеропорту Budapest kart кожному на 72 години ( дуже корисна штука, розкажу докладніше ще. На 72 години коштує 37 євро, чи приблизно 990 грн), далі стандартний маршрут : автобус 200 Е, кінцева синьої гілки метро Kobanya-Kispet, офігівання, що вагони такі самі як в київсьокому метро ( на цій гілці), тільки набагато вбитіші. Центр. Жили ми недалеко від Центрального Ринку Будапешту в хостелі Walking Bed Budapest. Тобто не в хостелі навіть, а знімали окрему кімнату в квартирі, яка належить хостелу. Реально - окрема квартира в звичайному житловому будинку. Без рецепції, без нічого. Трошки поблудили, бо в угорщині збереглася ще з давніх часів норма, що перший поверх у них, це як у нас другий, перший називається типу "портер". Нам було ж на 3 ( їхній другий), то пошукали ми знатно. Але заселялися ми трохи пізніше в обід. А поки кинули речі на рецепції хостелу і пішли гуляти весняним Будапештом.
Місто давнє, заковане в камінь. Для дерев немає місця. Тому багато таких от дерев в діжках).
Ну як же без такої фотки?)
Пофоткав трошки пам'ятничків і скульптур. Цей ось солдатам, які загинули в Першу світову. Другу світову тут не дуже люблять згадувати. З одної сторони сором за те. що Угорщина воювала на стороні нацистів, з іншої те. що війна принесла в країну комуняк.
А це пам'ятник якомусь королю Угорському. Він , мабуть, володарював під час голоду якогось, бо дуже вже худий).
А це просто гідрант. В нас вонизаховані під люками, а там от так красуються.
Кожного разу , коли приїджаю в Будапешт фоткаю цю скульптуру. І жодного разу не спробував дізнатися. що це)).
Тут же в магазинчику купили різних няшок на пожувати. Я вирішив спробувати шматочки сала ( чи жиру) смажені по ходу у фритюрі. Помітив таку фігню, коли ми лазили по ринку. Назву не запам'ятав. Але гадість та ще).
Посунули на набережну.Там вже почалася весна. Хоча ми мерзли трохи. Не дивіться. що на фотках соняшна погода.
Найстаріша церква Будапешта.Приходська церква старого міста( Inner City Parish Church).
Ми потім про дядьку цього дивилися в 3Д фільмі, один з борців за незалежність Угорщини. Ім'я його я як завжди успішно забув :).
Свято - Успенський собор. Належить кацапській православній церкві. Воні і видно по баштам.
Знаменитий будапештський трамвай. Дійсно зручний засіб пересування. Громадський транспорт взагалі дуже гарно розвинений в місті. Але не дешевий по нашим міркам. Квиток на одноразовий проїзд коштує 350 форинтів ( приблизно 35 грн), квиток на два види транспорту з пересадкою - 620 форинтів. Звичайно є проїздні, які суттєво знижують вартість одної поїздки. Тут вже треба вам вибирати, що вам вигідніше буде. Ми не парилися з проїздом взагалі , бо нагадую, придбали Budapest cart, окрім наземного транспорту карта дає безкоштовний проїзд і в метро, і маршрутному річковому трамваї ( 720 форинтів), що може стати альтернативою доволі дорогої прогулянки на туристичному кораблику.
Вийшли ближче до води. Окремо про переходи до води. Нажаль вони гарно так засрані. Це я в прямому сенсі кажу. Бомжі. Велика проблема всіх туристичних міст.
Але воно того вартувало.Замок Буда. Красень. Мені, нарешті пощастило з погодою.
Незважаючи на весну, дерева тут трапляються зовсім різних кольорів.
Красень Ланцюговий міст.
Напередодні ,мабуть, були дощі. Нам пощастило було сухо. Але холоднувато.
Один з моїй найулюбленіших видів міста. Собор св Матіяша, Рибацький бастіон.
Поруч правда трохи одоробало побудоване якесь...
По трошки добрели до будівлі Парламенту. Пам'ятник євреям , загиблим тут в часи Другої світової.
Їх просто стріляли і скидали в Дунай... Зараз на набережній експозиція з залізного взуття. Як нагадування.
Тут же на причалі стояв вожний трамвайчик. Вирішили прокататися трохи по воді, потім вже повертатися в хостел. Ггг. Сіли в той, яким просто ходить з правого берега на лівий. Я от тільки не зрозумів чи постійно, чи на час ремонту станції метро однієї. Типу як перехоплюючий транспорт.
Тож ми катнули до Реформаторської церкви і назад.
А це мій улюблений пам'ятник Будапешта. Пам'ятник "непозбувній бентезі")). Жартую. Це пам'ятник угорському поету Аттілі Йозефу.
Пам'ятник чуваку на каняці. В Будапешті дуже люблять коняк. Тобто чуваків на них). На задньому фоні неймовірна будівля угорського Парламенту.
Територія навколо також достойна. Ось, наприклад будівля Етнографічного музею.
Як не дивно, будівля порівняно нова. Будівницво її завершено в 1904 році.
Позаминулого року, до ювілею поруч відкрили підземний музей угорського розстріляного повстання 1956 року. Дуже моторошна, але хороша експозиція. Фоткати не можна, але один кадрик я зробив.
Вже треба було вирушати заселятися, але ми ще трошки погуляли навколо .
Доречі, про несправедливість. Відвідування будівлі Парламенту ( так. можна потрапити в середину при бажанні з екскурсією) для громадян ЄС коштує 2700 форинтів, тоді як для негромадян зони ЄС - 4000 форинтів. Несправедливо, як на мене. Ну і ми підзажали по 400 грн . Сіли на трамвайчик і поїхали заселятися.
Знайшовши , нарешті, свою квартиру змореними вирішили поспати пару годинок. Знову в місто вибралися вже ближче до вечора.
Знову погуляли до Ринку. Повечеряли поряд гуляшем. Чи пообідали. Важко визначити)).
Почимчикували мостом Ельжабед на правий берег Дунаю. Я вирішив таки потрапити до Цитаделі. Раніше все ніяк не вдавалося).
Зі світлом дуже пощастило. Набережна Будапешту у вечірньому золотому світлі просто казкова.
А це пам'ятник тому самому Іштвану (Стефану), який святий. Ну і його коню. Люблять угорці коней. що ж тут поробиш).
А нам наверх, до Цитаделі.
Звідси види ще епічніші.
Посиділи на лавці любуючись до темноти. Я хотів пофоткати нічне місто. Зробив аж два кадри - і сіла батарея. Але головні враження - вони в голові).
Потім ще було цікавеньке спускання нічним парком, нічні мости, піца в цілодобовій піцерії біля Базиліка святого Іштвана ( ага, того самого, з конем), боротьба зі скрипучим ліжком)). Дійшли до того, що скинули матрац на підлогу, де він і провів наступні 4 ночі.
Але про то наступного разу, не перемикайтеся, буде цікаво. Оригінал публікації ось туточки