Про Яремче. Частина друга. До вершини
Москалі то хворі люди, люблять воювати,
А ми будемо на них із Говерли срати.
Про Яремче. Частина перша
Пізніше Оленка зізналася, що думала - я приколююсь, і ми катнемо просто у Ворохту, полазимо містечком і поверенмося назад.
Але все обернулося інакше.
На другий день нашого перебування в зимових Карпатах ми вирішили сходити на Говерлу.
Їхати до Ворохти з Яремче ( насправді , з Ямни - селища що є пригородом такого мегаполісу, як Яремче) ми вирішили електричкою Коломия - Рахів. В народі його називають "раховіз".
Вичитали в цих ваших інтернетах, що зранку нам підходять дві електрички : о 5 ранку і близько 10 наступна. Ми ж всетаки на відпочинку були , тож прокинулися до тої, яка йшла пізніше.
Прогулялися до платформи. Жили ми біля неї в 5 хвилинах ходу. Трошки переплутали час, вийшли раніше, тож був час пофоткати трошки навколо.
Реколекційний будинок Згромадження оо. Редептористів.
Секта, кароч, якась. Що таке "реколекція" я також не в курсі, але назва підозріленька.
А навколо гори...
Якісь мужички також чекають на електричку.
А це просто красивий будиночок поруч.
Той хто щось коли чув про "Раховоз" - буде приємно вражений. Зараз це дуже крутий і сучасний поїзд. З усіма цивілізованими атрибутами : дверима на кнопках, чистим вакуумним туалетом, привітливим кондуктором).
40 хвилин і по 8 грн з носа і ми вийшли на залізничній станції міста Ворохта.
Сходили глянули на красиву церкву, яку помітили з вікна вагону.Церква виявилася каплицею, до того ж доволі цікавою історією.
Василь Янюк, який заснував селище в середині XVI століття, мав трьох дочок: Марію, Ганну і Євдокію. Першу віддав заміж за Ворохту, другу - за Дедерчук, а третю - за Воронюка (с. Вороненка в честь нього, доречі, було названо). У Вороненковску церкву жителям Ворохти ходити було далеко - майже 8 км, тому вони вирішили спорудити власну Богослужбову каплицю, пізніше - зруйновану при невідомих обставинах.
За часів Австро-Угорщини каплицю відновили, проте - в зменшеному вигляді. А в 1940 році через пропаганду атеїзму пам'ятник знищили знову - церкву Різдва Богородиці ( найвідоміший храм селища) тоді перетворили на конюшню.
Відновлена в 1997 році .
Але метою нашою було не селище, а підйом на Говерлу.
До Туристичної бази "Заросляк" ( найближчої до гори точки) таксисти хотіли 400 грн, до того ж не всі згодні туди їхати були по снігу. Правда, і влітку туди не всі їдуть.
Машинку ми знайшли за 200 грн, але водій зголосився довести нас до форельного господарства. звідти до "Заросляка" ще кілометрів п'ять, приблизно.
По дорозі зареєструвалися на КПП Карпатського національного природнього парку. заплатили по 20 грн збору і рушили далі.
Тітонька на КПП попередила нас, існує загроза сходу лавин, в зв'язку з відлигою і порадила не лізти туди, а сходити до метрологічної станції - мовляв там також красиві пейзажі.
Ми покивали кабінами, звичайно, але на найвижу вершину України таки полізли.
На фото зникає в далині машинка. яка довезла нас до форельного господарства і поїхала назад, залишивши нас в царстві снігу і хвої.
Трошки перекусивши - вирушили.
Дорога була неймовірною . Сніг, тиша, повна відсутність людей.Навколо смереки в білих шапках. А як там дихається.
Доволі підготовлена для туристів, доречі.
Зовсім не поспішаючи ми поволі піднімалися.
Таресе! Твою дивізію! Вони ж внизу! Скільки можна ще чекати?!
Від бази заросляк дві траси до вершини Говерли : поголіша і крутіша. По часу виходило, що до темноти ми встигнемо піднятися тільки важчим маршрутом. Вирушили в гору.
Це вже схили Говерли.
Маршрут гарно маркований, але свої сили ми явно переоцінили. Йти без особливого спорядження ( з туристичного обладнання ми мали тільки бахіли , ліхтарик і термос :) ну і фляжка кон'ячку) по льоду і насту було важкувато. Особливо відчувалась відсутність трекінгових палок. В лісі ще було легше, коли можна було схопитися за дерева.
На рівні 1600-1700 метрів дерева закінчилися, тут у всю гуляв вітер. Стало набагато холодніше...
Але дуже гарно...
Вітер розгулявся на всю. Оленку ледь не зносило.
Пологіший підйом на гору, який ми прогнорували.
Останній ривок до вершини ми не осилили, підніматися по голому пагорбу в такий вітер ми були не готові. Не менш важливим аргументом стало те, що вже була третя година дня, і спускатися потім згори по темному нам зовсім не хотілося.
Спуск вних був легший, але не набагато) Тепер доводилося не підніматися на карачках. а на попах з'їджати вниз).
Ота далека будівля - то метерологічна станція, куди нам радила йти тітонька на КПП.
Вже почало і сутеніти по трошки.
А на гору ми піднімемося обов'язково. І влітку і взимку.
Просто треба їхати саме на Говерлу, а не так як ми. Вирішили просто прогулятися.
Від Заросляка ми також спускалися пішки. телефон водія у нас був. але зі зв'язком там проблеми. Та і просто хотілося прогулятися зимовим лісом.
Будете сміятися, але бачили пару... комарів. Суворі карпатські комарі в +5 літають.
Минаємо форельне господарство. Чимчикуємо далі.
Коли вже стомилися трохи, стопанули бусік, який їхав від "Заросляка".
Дядечко туди підвозив діток - майбутніх олімпійських чемпіонів, повертаючись назад. Від в принципі міг нас і до Яремче підкинути, але ми вирілили трошки пройтися ще по ворохті.
ДЯдечко виявився хорошим, ледве змогли вручити йому 50 грн.
Вийшли біля знаменитого трамліну в селищі Ворохта.
Ворохта раніше була відома як центр розвитку зимових видів спорту - тут навіть був трамплін для стрибків на лижах, а також підйомники та обладнані схили для катання по снігу. Проте тепер все це - в минулому. Трампліни потроху розбирають, та й обладнання банально псується під впливом часу
Місцевий мурал. З часі побудови трампліну тут мабуть ( 1967 рік)
Пішли назад в місто. Оцей симпатичний будиночок - бібліотека одного з таборрів відпочинку.
Раритети радянської епохи.
У ворохті знаходяться два з шести українських залізничних віадуків. Обидва мають більше ніж пл 100 років віку і більше 100 метрів в довжину, що робить їх одними з найбільших в Європі.
Почало вже остаточно темніти, тож буду закінчувати фоторозповідь. А наші пригоди не закінчилися на цьому.
Далі були ще смачнючі угорські страви в ресторанчику біля вокзалу, пошуки автобусної зупинки ( знайте, на автовокзалах в Карпатах зупиняються тільки водії слабаки), відігрівання глінтвейном, повернення назад електричкою...
Але то вже інша історія. Буде цікаво. Не перемткайтеся
Оригінал публікації ось туточки