трошки протіворєчівая рецензія на "Шахмати для дибілів" від "Друга Читача"
власне, "Шахмати для дибілів" - це мало не найбільш рецензована фактівська книга останнього часу. Звісно, зрозуміло чому - оригінальний твір, дискусійний, якщо так можна висловитись ;) Ось і "Друг читача" сазрєл до рецензування "Шахмат"
повний текст рецензії можна дивитись наприклад тут: http://www.fact.kiev.ua/articles/article_212/
а поки - декілька теплих слів про саму рецензію.
Авторка (Ганна Гриценко ) явно розривається між бажанням книгу похвалити, але без особливого фанатизму - і показати, що твір не такий уже й "виховалоьний", як про нього можна було би подумати, наприклад, з анотації ("Новий твір Михайла Бриниха «Шахмати для дибілів» дещо відлякує своєю назвою, надто коли після того читаєш в анотації, що автор написав «класичний роман-виховання з властивостями шахового підручника та містичного трилера». Питання, чому можна навчити дитину, якщо від початку назвати її «дибілом», лишаємо на совісті Бриниха й химерного головного героя на ім’я доктор Падлюччо. " і далі за текстом) Виникає логічне питання: чи могла рецензентка, яка не побачила мало не поверхневої іронії і стьобу в невідповідності жанрування роману в анотації і - реального його змісту.
Не побачивши такого СЛОНА цього роману, рецензентка далі намагається всю рецензію цього СЛОНА дошукатися: мало не в кожному абзаці задаючись питанням: це цікаво і "жартівливо", але до чого тут виховання? ("Самі «дибюти» супроводжуються ще й історією їх появи та різноманітними порадами. Всі ці описи подано у творчій, жартівливій і - що не менш важливо - доступній формі. Утім, ставити на книзі гриф «Рекомендовано Міністерством... для учнів...» ми все ж таки не радимо. ")
Далі - рецензентка доходить феноменального висновку: "Скоріш за все, занадто серйозні й високоморальні особи не оцінять «Шахмати для дибілів», тоді як проста й весела публіка, навпаки, точно отримає порцію щирого захоплення." Геніально: тільки проста й весела публіка оцінить твір Бриниха! :) та іще й порцію отримає. Власне, зауваження от яке: проста і весела публіка, а з нею і пані Ганна, навряд чи бачать щось за "жорстки суржиком" цієї книги - якісь підводні течії, стьобні моменти і тощо. Цей роман - для простих і веселих інтелектуалів, але аж ніяк не для споживачів "Камєді-клабу", "НашіРаші" та іншого гумористичного ширпотребу.
Ну а на завершення рецензії - парадоксальний висновок: "До речі, про «роман-виховання». Дітям, у тому числі й добре вихованим, так само має сподобатися. Тому радимо батькам: якщо захочете, щоби ваша дитина долучилася до шахової школи, дайте їй спершу почитати цю книгу." І це пише людина, яка абзацом раніше натякала, що ця книга явно не з метою виховання і точно не для "правильних" діток - бо ж якимось міністерством не рекомендуватиметься стопудів (я розумію пласку іронію рецензентки в цьому моменті, але вона водночас і викупає її ставлення до даної проблеми моральності).
Ось так також пишуть про "Шахмати". А ви все одно читайте ;) жирна книга