"Знай муху"
Один вчьоний, Vincent Gaston Dethier, схотів такого матеріалу для дослідів, шоб до нього не чиплявся грінпіс і сочуствующі, но шоб можна було смєло різать, колупатись в мозгах без наркоза, жарить електричним струмом і шоб жодна душа на нього косо не подивилась. Тоді він положив кусочьок ліверки на вікно і впіймав мух. Свої досліди Детіер описав в книзі "Знай муху"
Во-первих він став дивитись як муха їсть. Вона, понятно шо, їсь хоботком proboscus, но як вона смакує їжу і як вона знає, шо вже не голодна? Вчоний капнув на неї гарячий віск і таким чином нанизав її на воскову паличку.
Тепер вона буде робить те шо їй скажуть. І її посадили на солодку воду. Муха відразу ж випустила хоботок і почала смоктать її.
Але чим вона смакує? Хоботком? Вчоний посадив її таким чином, шо її хоботок опинився на солодкій воді, а ніжки - на обичній воді.
Муха перестала смоктать їжу. Тоді її посадовили так шо хоботок опинився на чистій воді, а ніжки - у солодкій воді.
Смокче! Таким чином, Гастон здогадався, шо муха смакує не хоботком, а ніжками.
Но коли вона знає, шо час зупинитись, шоб ії не розірвало?
Вчоний взяв маленький шприц і напхав їй їжі у шлунок через жопу, так шо її добре розперло.
Муха сіла на цукрову водичку і почала їсти з апетитом! Значить просто наповнення шлунку не є зупиняючим фактором. А шо є? Гастон роздивився добре муху і знайшов нерв шо йде у голову від esophagus, (піщєвода). Перерізавши скальпелем цей нерв, він помітив, шо муха ніколи перестає їсти і їсть, пока її не розірве.
Таким чином, ми бачимо, шо сигнальним фактором про наповнення шлунку є присутність їжі між езофагусом і шлунком. Ця їжа торкається сигнального нерва і той сообща в мозг, шо пора зупинитись.
_________________________________________
Ми з дєцтва знаєм мух, казалозь би, добре вивчили їх поведінку, і були неправі. Ми багато чого не знаєм за мух. В мене таке враження, наче од нас скривають цю інфу і я вже не перший раз случайно натрапляю на інфу, яку од нас десятиріччами скривали. А ви кажете, шо нема ніякого заговора.