Казка життя
"- Под косматой елью,
В темном подземелье,
Где рождается родник, -
Меж корней живет старик.
Он неслыханно богат,
Он хранит заветный клад.
Кто родился в день воскресный,
Получает клад чудесный!"
В. Гауф ("Холодне серце")
Мій найперший спогад - це моє День Народження. Мені два роки. Мама вбрала мене у красиву картату сукенку із комірцем у формі метелика і сказала, що оскільки сьогодні моє найбільше свято у році мене прийде привітати багато друзів.
І от я залізла під стіл і з нетерпінням чекаю гостей. Вони незабарились і один за одим почали заходити до кімнати. З-під скатертини я бачила їхні велетенські ноги (гості були друзями батьків і їхні ноги видавались мені величезними). Коли у кімнаті зібралося чимало люду, мама заходилася шукати мене, однак ніде не могла знайти. Гостям нетерпілося подарувати чудові подарунки, котрі вони принесли із собою, а мене все не було.
І от я з'явилася з під столу і всі гуртом почали гукати усілякі привітання і завалювати мене подарунками. З усіх них мені досі пам'ятається кольоровий коник на коліщатках та молочний шоколад із арахісом. Останній був дуже смачний, давно не коштувала нічого подібного.
І от з того дня минуло чимало часу. Тепер із наближенням кожного дня народження мене підкорює самоаналіз. Неначе якась невидима межа ділить моє життя на кавалки і кожного 31 травня мене тягне підбивати підсумки і оглядатися на зроблені справи.
Минулого тижня, коли я саме їхала в масшрутці і активно колупалася у своїх спогадах за останній рік, по радіо пролунала дивна фраза: "У кожного з нас є улюблена казка дитинства. У дорослому житті ми постійно намагаємося відтворити модель цієї казки та стати її головним героєм." Почувши це я занурилась у ще глибші спогади, відчайдушно намагаючись пригадати котра із безлічі казок, що я люблю була моєю найулюбленішою?
Якщо вірити тому диктору з радіо, то моє життя мало би бути доволі таки моторошним. Найулюбленішою казкою є для мене "Холодне серце" Вільгельма Гауфа. У ній люди настільки справжні та колоритні, що коли читаєш казку, то немов бачиш їх перед собою. Герой казки переживає внутрішню драму і це робить його кращим. Спершу захоплений шаленим багатством, якого він дуже прагнув, він перестає помічати живих людей навколо. Але в певний момент, коли його жорстокість сягає епогею - він починає розуміти, що гроші - це порох у порівнянні із коханням, вірними друзями, щасливою сім'єю та іншими нематеріальними цінностями. Так от, що спільного у цьому сюжеті із моїм життям залишається для мене загадкою;)
Інша улюблена казка - "Крабат" О. Пройслера. Якщо добре подумати, то можна провести певні паралелі між зачарованим млином і закладом у якому я навчалася...
Ще я неабияк любила "Пеппі Довгу Панчоху" та "Роню - Доньку розбійницьку", ну і, безперечно, "Снігову королеву". Отож вимальовується доволі дивна картина: дівчинка із рудим волоссям, кам'яним серцем, у довгих синіх панчохах із закоцюрблими від холоду пальцями, що тягає мішки з борошном у старому зачарованому млині...
Що ж, доведеться мені набратися у цих казок найкращого, а моторошні моменти залишити на сторінках книг. І може тоді життя стане казковим;))
В темном подземелье,
Где рождается родник, -
Меж корней живет старик.
Он неслыханно богат,
Он хранит заветный клад.
Кто родился в день воскресный,
Получает клад чудесный!"
В. Гауф ("Холодне серце")
Мій найперший спогад - це моє День Народження. Мені два роки. Мама вбрала мене у красиву картату сукенку із комірцем у формі метелика і сказала, що оскільки сьогодні моє найбільше свято у році мене прийде привітати багато друзів.
І от я залізла під стіл і з нетерпінням чекаю гостей. Вони незабарились і один за одим почали заходити до кімнати. З-під скатертини я бачила їхні велетенські ноги (гості були друзями батьків і їхні ноги видавались мені величезними). Коли у кімнаті зібралося чимало люду, мама заходилася шукати мене, однак ніде не могла знайти. Гостям нетерпілося подарувати чудові подарунки, котрі вони принесли із собою, а мене все не було.
І от я з'явилася з під столу і всі гуртом почали гукати усілякі привітання і завалювати мене подарунками. З усіх них мені досі пам'ятається кольоровий коник на коліщатках та молочний шоколад із арахісом. Останній був дуже смачний, давно не коштувала нічого подібного.
І от з того дня минуло чимало часу. Тепер із наближенням кожного дня народження мене підкорює самоаналіз. Неначе якась невидима межа ділить моє життя на кавалки і кожного 31 травня мене тягне підбивати підсумки і оглядатися на зроблені справи.
Минулого тижня, коли я саме їхала в масшрутці і активно колупалася у своїх спогадах за останній рік, по радіо пролунала дивна фраза: "У кожного з нас є улюблена казка дитинства. У дорослому житті ми постійно намагаємося відтворити модель цієї казки та стати її головним героєм." Почувши це я занурилась у ще глибші спогади, відчайдушно намагаючись пригадати котра із безлічі казок, що я люблю була моєю найулюбленішою?
Якщо вірити тому диктору з радіо, то моє життя мало би бути доволі таки моторошним. Найулюбленішою казкою є для мене "Холодне серце" Вільгельма Гауфа. У ній люди настільки справжні та колоритні, що коли читаєш казку, то немов бачиш їх перед собою. Герой казки переживає внутрішню драму і це робить його кращим. Спершу захоплений шаленим багатством, якого він дуже прагнув, він перестає помічати живих людей навколо. Але в певний момент, коли його жорстокість сягає епогею - він починає розуміти, що гроші - це порох у порівнянні із коханням, вірними друзями, щасливою сім'єю та іншими нематеріальними цінностями. Так от, що спільного у цьому сюжеті із моїм життям залишається для мене загадкою;)
Інша улюблена казка - "Крабат" О. Пройслера. Якщо добре подумати, то можна провести певні паралелі між зачарованим млином і закладом у якому я навчалася...
Ще я неабияк любила "Пеппі Довгу Панчоху" та "Роню - Доньку розбійницьку", ну і, безперечно, "Снігову королеву". Отож вимальовується доволі дивна картина: дівчинка із рудим волоссям, кам'яним серцем, у довгих синіх панчохах із закоцюрблими від холоду пальцями, що тягає мішки з борошном у старому зачарованому млині...
Що ж, доведеться мені набратися у цих казок найкращого, а моторошні моменти залишити на сторінках книг. І може тоді життя стане казковим;))