Інвестиції без інвестицій
Сторінку з назвою Фонд стипендіальних програм UKMA Alumni мені довелося побачити на фейсбуці. Як відомо, кілька днів тому Табачник суттєво скоротив держзамовлення могилянці. Отже, фонд пропонує зібрати кошти на оплату навчання 15-ти найкращим абітурієнтам.
Цікаво, що nolens volens фонд запозичив модель фінансування ні в кого іншого, як у міністерства освіти, хоча за задумкою покликаний боротися з недоліками його політики. Фонд пропонує допомогти зібрати 1,138,500.00 грн до першого вересня. Не будемо сперечатись про те, знайдуться гроші чи ні, а розглянемо ідеальну ситуацію, в якій гроші існують. Чи може така система працювати?
Припустімо, що завтра знаходиться мільйонер N., який переймається "долею України"(тм), і виділяє 1 мільйон 138 тисяч 500 грн на фінансування навчання студентів. Студенти навчаються і все гарно, правда? Навряд чи. Що ж відбудеться далі? Умови завдання лишаємо незмінними. Припустимо, що ми спіткали вдачу і наш спонсор виявився дуже багатим.
Через рік результати такі:
1. Зростання капіталу з "інвестиції в освіту": 0%
2. Витрачено 1,138,500 грн.
3. Баланс: мінус 1,138,500 грн.
4. Потреба у фінансуванні нових абітурієнтів: нові 1,138,500 грн (+ опціонально інфляція).
Через 2 роки наш мільйонер витратить 2,277,000 грн, через 3 роки - 3,415,500, через 4 - 4,554,000 грн. Щороку витрати мільйонера однакові, але в кишені дедалі гучніше починає гуляє вітер, що є доволі плачевним результатом. Зверніть увагу, що це не наслідок хибного впровадження політики, а єдино можливий результат її успішної реалізації. Єдиний успіх такої політики може полягати у доведенні до банкрутства того, хто її спонсорує. Не заперечуючи того, що окремі студенти відчують тимчасове фінансове полегшення, не можна не зауважити, що ця система має вроджені вади. Така система ніяк не забезпечує краще фінансування (чи фінансування більшої кількості студентів), ніж у попередні роки. Щоб це відбувалося, потрібна проміжна ланка - вдала інвестиція капіталу. У схемах прямого фінансування ця ланка відсутня.
Можливе заперечення: так, система не забезпечує зростання фінансування, але забезпечує стабільне фінансування, адже можна припустити, що щороку потрібна однакова сума.
Це припущення хибне. Потреба у 1+ млн грн. щороку нікуди не зникає, а гроші, витрачені на освіту, зникають. Кількість вступників регенерується, гроші ні. Щоб забезпечити бодай стале фінансування освіти, потрібні стабільні прибутки. Стабільних витрат для цього недостатньо.
Варто зазначити, що така дивна модель інвестицій без інвестицій існує не лише в голові окремих (керованих добрими мотивами!) прихильників НаУКМА. Принцип залишається незмінним без огляду на те, скільки осіб і у яких обсягах у такий спосіб фінансують освіту (чи будь-що). Сучасна українська модель фінансування освіти авторства будь-якого міністра освіти (а також пенсійного фонду, стипендій та інших державних "допомог") так само передбачає щорічне виймання грошей з кишень, нічого не передбачаючи взамін.
У відповідь на політику Табачника ми бачимо дискусії про те, чи повинна освіта бути "безкоштовною" чи платною (людською мовою - чи повинна вона фінансуватися прямо чи опосередковано з податків). Втім, час поставити інше питання - чи використовується майже 14-мільярдний бюджет міністерства освіти + велика кількість грошей, які витрачаються на освіту поза ним продуктивно? Чи приносить цей капітал дивіденди? Чи можливо, дивідендів він зовсім не приносить, але при цьому витрачається до копійки щороку, а хвора система з благими намірами не передбачає жодних засобів економії, окрім як скорочення прямого фінансування?
Цікаво, що nolens volens фонд запозичив модель фінансування ні в кого іншого, як у міністерства освіти, хоча за задумкою покликаний боротися з недоліками його політики. Фонд пропонує допомогти зібрати 1,138,500.00 грн до першого вересня. Не будемо сперечатись про те, знайдуться гроші чи ні, а розглянемо ідеальну ситуацію, в якій гроші існують. Чи може така система працювати?
Припустімо, що завтра знаходиться мільйонер N., який переймається "долею України"(тм), і виділяє 1 мільйон 138 тисяч 500 грн на фінансування навчання студентів. Студенти навчаються і все гарно, правда? Навряд чи. Що ж відбудеться далі? Умови завдання лишаємо незмінними. Припустимо, що ми спіткали вдачу і наш спонсор виявився дуже багатим.
Через рік результати такі:
1. Зростання капіталу з "інвестиції в освіту": 0%
2. Витрачено 1,138,500 грн.
3. Баланс: мінус 1,138,500 грн.
4. Потреба у фінансуванні нових абітурієнтів: нові 1,138,500 грн (+ опціонально інфляція).
Через 2 роки наш мільйонер витратить 2,277,000 грн, через 3 роки - 3,415,500, через 4 - 4,554,000 грн. Щороку витрати мільйонера однакові, але в кишені дедалі гучніше починає гуляє вітер, що є доволі плачевним результатом. Зверніть увагу, що це не наслідок хибного впровадження політики, а єдино можливий результат її успішної реалізації. Єдиний успіх такої політики може полягати у доведенні до банкрутства того, хто її спонсорує. Не заперечуючи того, що окремі студенти відчують тимчасове фінансове полегшення, не можна не зауважити, що ця система має вроджені вади. Така система ніяк не забезпечує краще фінансування (чи фінансування більшої кількості студентів), ніж у попередні роки. Щоб це відбувалося, потрібна проміжна ланка - вдала інвестиція капіталу. У схемах прямого фінансування ця ланка відсутня.
Можливе заперечення: так, система не забезпечує зростання фінансування, але забезпечує стабільне фінансування, адже можна припустити, що щороку потрібна однакова сума.
Це припущення хибне. Потреба у 1+ млн грн. щороку нікуди не зникає, а гроші, витрачені на освіту, зникають. Кількість вступників регенерується, гроші ні. Щоб забезпечити бодай стале фінансування освіти, потрібні стабільні прибутки. Стабільних витрат для цього недостатньо.
Варто зазначити, що така дивна модель інвестицій без інвестицій існує не лише в голові окремих (керованих добрими мотивами!) прихильників НаУКМА. Принцип залишається незмінним без огляду на те, скільки осіб і у яких обсягах у такий спосіб фінансують освіту (чи будь-що). Сучасна українська модель фінансування освіти авторства будь-якого міністра освіти (а також пенсійного фонду, стипендій та інших державних "допомог") так само передбачає щорічне виймання грошей з кишень, нічого не передбачаючи взамін.
У відповідь на політику Табачника ми бачимо дискусії про те, чи повинна освіта бути "безкоштовною" чи платною (людською мовою - чи повинна вона фінансуватися прямо чи опосередковано з податків). Втім, час поставити інше питання - чи використовується майже 14-мільярдний бюджет міністерства освіти + велика кількість грошей, які витрачаються на освіту поза ним продуктивно? Чи приносить цей капітал дивіденди? Чи можливо, дивідендів він зовсім не приносить, але при цьому витрачається до копійки щороку, а хвора система з благими намірами не передбачає жодних засобів економії, окрім як скорочення прямого фінансування?