Осінь.
Осінь. Так сумно і водночас легко на душі. Яскраві краски неметених доріжок дарують мені коштовності рослин, і лише ялинки стоять яскраво зеленого кольору і готують свої лапи до зимового вбрання. Цієї осені немає дитячого бажання бігти, кидатися листям, кричати, сміятися, радіти, та чомусь замість позитиву висить тягар байдужості та спокою, складається враження, що життя вже прожите і немає сенсу йти далі. Руки не піднімаються щось робити і лише чоловік та квіти дають стимул йти далі. Будучи на лікарняному - годинами стояла дивилася на свої квіточки, зелені з яскравими квітами.... для них немає осіні.... вони завжди зелені. Думаючи про життя, про людей я з кожним разом затверджую собі що КВІТИ …. вони набагато кращі за людей, все розуміють та відчувають. Вони дарують свою красу і натомість нічого не потребують. Вони нас слухають, та ніколи не розкажуть. Як добре бути квіточкою ...
