Про один пізній вечір
Я добре памятаю той вечір. Перший вечір в Единбурзі. Було якось дуже темно, як і показують у британських фільмах про маленькі вузенькі вулички, де на кожному кроці зустрічається бар і купа пяниць. Була пятниця і здавалося ніби все місто вийшло хильнути.
Я прилетів в аеропорт о 22 годині. Я не знав нічого окрім адреси хостелу, який я зарезервував і оплатив передчасно. На сайті попросили вказати о котрій годині я прибуваю. Я помітив 23 годину, бо це була найпізніша опція. З аеропорту сів на автобус, який проїжджав попри мій хостел. Коли я знайшов номер відповідного будинку, то вже була 23:15. Приймальна знаходилась на третьому поверсі у будинку, де не було ліфту. Я витяг туди свій чемодан, щоб почути, що моє місце вже віддане, бо я спізнився. Це незважаючи на те, що я заплатив за нього. Інших вільних місць в хостелі не було.
Я вийшов на вулицю. Ніч вже почалась. Я не знав куди йти...
Я прилетів в аеропорт о 22 годині. Я не знав нічого окрім адреси хостелу, який я зарезервував і оплатив передчасно. На сайті попросили вказати о котрій годині я прибуваю. Я помітив 23 годину, бо це була найпізніша опція. З аеропорту сів на автобус, який проїжджав попри мій хостел. Коли я знайшов номер відповідного будинку, то вже була 23:15. Приймальна знаходилась на третьому поверсі у будинку, де не було ліфту. Я витяг туди свій чемодан, щоб почути, що моє місце вже віддане, бо я спізнився. Це незважаючи на те, що я заплатив за нього. Інших вільних місць в хостелі не було.
Я вийшов на вулицю. Ніч вже почалась. Я не знав куди йти...