(no subject)
БАЛЕТ
Пора вже знімати, мій Боже, кордони і чати.
Як душить за горло, за голос моє безголосся -
Мов шию обвило закручене в жмуток волосся.
Я стану навшпиньки. Я більше не можу мовчати.
Мені під язик Ти нап’яв укорочені віжки,
Що стримують слово, і мову, і голос, і речі.
Та глянь, як сьогодні говорять відкинуті плечі,
Як напнуті м’язи проказують втрачені назви,
І звуки пливуть за польотом китайської ніжки.
Цього Ти хотів? Ти хотів тятиви арбалету?
Щоб руки - мов луки, мов ріки, мов гори, мов Анди!
Щоб ноги, як діти, сповиті у білі пуанти,
Тобі голосили в беззвучному вирі балету?
Я стану навшпиньки, я стану - цього я хотіла.
Я буду щосили мовчати - у вирі, у танці.
Мій Боже, як сильно печуть забинтовані пальці.
І піт, наче кров, проступає на вигинах тіла…