Кредитівка "Самопоміч" (в простонародді - самонеміч)
Винесу з коментаря Сасі історію з жизні (не реклама якшо шо):
Взагалі, це супер тема - кредитівка. Працює зі мною один кацап київський, такий шо української боїться, як чорт ладану. Так от, в нього смертельна образа на кредитівку і на українців зокрема.
Коли він тільки приїхав до штатів, вирішив піти в кредитівку відкрити картку кредитну, бо це єдине місце де тоді можна було це зробити без застави і кредитної історії. Ну і канєшно говорити тоді він англійською ше не вмів. Його, ясне діло, спитали, чи він говорить українською і чи є українцем. "Гордий варяг" возмутілся шо ето такое, гдє дємакратія і расовоє равєнство. На шо йому там заявили, шо це не банк, а кредитівка, в них свої правила, і аби скористатись з усіх бенефітів треба стати членом кредитівки. А стати таковим може тільки українець за походженням. І получив кацап дулю з маком, а не картку, про шо він періодично бухтить по-сьогодні у всілякі моменти локальних міжетнічних конфліктів (зі мною, ггг).
Десь в той же час, я познайомилась з молоденькою полячкою 18 років Івоною, яка сама приїхала в штати, і пробувала стати на ноги. Оскільки кредиту на машину їй ніхто не давав, як і картки, дівчина не могла знайти людську роботу. Слово за слово, і в мене виникла думка її якимись правдами-неправдами запхати в ту кредитівку. Ну і на моє питання, чи в неї нема родичів українців, виявилось, шо у неї дід вчився на західній Україні у гімназії десь в Яворові, якого ми "переписали" в українці. Цієї лєгєнди і випускного фото діда з назвою гімназії було достатньо, шоб її таки взяли, хоч українську вона чи не вперше почула від мене, бо сама була з Вроцлава.
Коротше, мораль сєй басні такова, шо на кожного кацапа знайдеться своя кредитівка.... рано чи пізно... краще рано...
Взагалі, це супер тема - кредитівка. Працює зі мною один кацап київський, такий шо української боїться, як чорт ладану. Так от, в нього смертельна образа на кредитівку і на українців зокрема.
Коли він тільки приїхав до штатів, вирішив піти в кредитівку відкрити картку кредитну, бо це єдине місце де тоді можна було це зробити без застави і кредитної історії. Ну і канєшно говорити тоді він англійською ше не вмів. Його, ясне діло, спитали, чи він говорить українською і чи є українцем. "Гордий варяг" возмутілся шо ето такое, гдє дємакратія і расовоє равєнство. На шо йому там заявили, шо це не банк, а кредитівка, в них свої правила, і аби скористатись з усіх бенефітів треба стати членом кредитівки. А стати таковим може тільки українець за походженням. І получив кацап дулю з маком, а не картку, про шо він періодично бухтить по-сьогодні у всілякі моменти локальних міжетнічних конфліктів (зі мною, ггг).
Десь в той же час, я познайомилась з молоденькою полячкою 18 років Івоною, яка сама приїхала в штати, і пробувала стати на ноги. Оскільки кредиту на машину їй ніхто не давав, як і картки, дівчина не могла знайти людську роботу. Слово за слово, і в мене виникла думка її якимись правдами-неправдами запхати в ту кредитівку. Ну і на моє питання, чи в неї нема родичів українців, виявилось, шо у неї дід вчився на західній Україні у гімназії десь в Яворові, якого ми "переписали" в українці. Цієї лєгєнди і випускного фото діда з назвою гімназії було достатньо, шоб її таки взяли, хоч українську вона чи не вперше почула від мене, бо сама була з Вроцлава.
Коротше, мораль сєй басні такова, шо на кожного кацапа знайдеться своя кредитівка.... рано чи пізно... краще рано...