"I just want to live while I'm alive"
Вчора на Чиказькому стадіоні Soldiers Field гримів Bon Jovi.
Не встигла відійти від гасання по горах, розгрібаючи завали на роботі, цілком спонтанно потрапила на Bon Jovi. Не сказала б, що фанатію від їх комерціалізованого року, але встояти перед ціною у 22 бакси та хорошою компанією було важкувато :)
Після прослуховування 28 войсмейлів і прочитання 217 імейлів хотілось якось відключитись пошвидше від рутини. Але рутина в штатах всюди - трефік був просто жахливий, замість нормальних пів години, їхали цілих дві. Ще пів години витратили на пошуки паркінгу, бо ціни коливались від 40 до 50 доларів або просто не було місця. Накінець знайшли малесенький паркінг за 15 баксів (мабуть забули перепрограмувати автомат на special event price) не дуже далеко - 10 хвилин ходу.
На вході відібрали воду (треба ж якось свою по 5 доларів продати), я правда умудрилась запхати одну пляшку собі в кишеню. Зайшли на свої місця у 430 секторі, їх ще називають nosebleed, купили пів літра американського "пива" Міллер за 10 доларів і почали чекати шоу. Людського фотоапарата не дозволили пронести, бо бачте лінза довша ніж 6", прийшлось задовільнятись мильничкою, якою я вже й призабула як користуватись.
Будучи не один раз на концерті Bon Jovi, очікувала якісного шоу, з хорошим звуком та візуалізацією. І в принципі так воно й було.
Сцена стилізована під старий Cadillac
Хороше світло і відео. Єдине, що не дуже (що в сумі найголовніше) - звук. Якось стояв такий загальний гул, і якби я не була раніше на їх концерті на тому ж стадіоні, то ще могла б припустити, що "так і має бути". Тут коліжанка прислала СМСа, що близько коло сцени рівнем нижче є багато вільного місця і ми перемістились туди. Місця справді було достатньо, вид на сцену чудовий, але і гул став ще голоснішим. Однак більшість глядачів все-одно шаленіла від музики, розповсюджуючи запал на решту.
Спочатку пішли композиції з нового альбому "What About Now", але публіка дещо нудьгувала до першого старого хіта "It's my life". Овації заглушили гул музики, і на момент здалось що сам Джон зайвий тут.
Далі пішло як по накатаному - фани, підігріті алкоголем (щиро дивуюсь як їм вдається так нахилятись тією баландою під назвою Міллер) ревіли всі композиції, фальшивлячи безбожно. Джон завжди добре відчуває публіку, тож і цього разу дав їм нашалітись, організовуючи час від часу флешмоби з вмиканням телефонів, співами і жартами.
Стадіон був забитий відсотків на 90, що не типово для Bon Jovi. Переважно їх білети випродуються задовго до дати концерту, кілька років тому навіть робили додатковий наступного дня.
Але загалом все було чудово, драйву вистачало, всі успішно надурілись і наскакались.Єдине, що трохи пішло не по плану - сьогодні прийшлось з"явитись на роботу о 7 ранку (важкувато спати тільки 4 години на добу). І від контузії звуком ще не відійшла..... га-шо? )))
Не встигла відійти від гасання по горах, розгрібаючи завали на роботі, цілком спонтанно потрапила на Bon Jovi. Не сказала б, що фанатію від їх комерціалізованого року, але встояти перед ціною у 22 бакси та хорошою компанією було важкувато :)
Після прослуховування 28 войсмейлів і прочитання 217 імейлів хотілось якось відключитись пошвидше від рутини. Але рутина в штатах всюди - трефік був просто жахливий, замість нормальних пів години, їхали цілих дві. Ще пів години витратили на пошуки паркінгу, бо ціни коливались від 40 до 50 доларів або просто не було місця. Накінець знайшли малесенький паркінг за 15 баксів (мабуть забули перепрограмувати автомат на special event price) не дуже далеко - 10 хвилин ходу.
На вході відібрали воду (треба ж якось свою по 5 доларів продати), я правда умудрилась запхати одну пляшку собі в кишеню. Зайшли на свої місця у 430 секторі, їх ще називають nosebleed, купили пів літра американського "пива" Міллер за 10 доларів і почали чекати шоу. Людського фотоапарата не дозволили пронести, бо бачте лінза довша ніж 6", прийшлось задовільнятись мильничкою, якою я вже й призабула як користуватись.
Будучи не один раз на концерті Bon Jovi, очікувала якісного шоу, з хорошим звуком та візуалізацією. І в принципі так воно й було.
Сцена стилізована під старий Cadillac
Хороше світло і відео. Єдине, що не дуже (що в сумі найголовніше) - звук. Якось стояв такий загальний гул, і якби я не була раніше на їх концерті на тому ж стадіоні, то ще могла б припустити, що "так і має бути". Тут коліжанка прислала СМСа, що близько коло сцени рівнем нижче є багато вільного місця і ми перемістились туди. Місця справді було достатньо, вид на сцену чудовий, але і гул став ще голоснішим. Однак більшість глядачів все-одно шаленіла від музики, розповсюджуючи запал на решту.
Спочатку пішли композиції з нового альбому "What About Now", але публіка дещо нудьгувала до першого старого хіта "It's my life". Овації заглушили гул музики, і на момент здалось що сам Джон зайвий тут.
Далі пішло як по накатаному - фани, підігріті алкоголем (щиро дивуюсь як їм вдається так нахилятись тією баландою під назвою Міллер) ревіли всі композиції, фальшивлячи безбожно. Джон завжди добре відчуває публіку, тож і цього разу дав їм нашалітись, організовуючи час від часу флешмоби з вмиканням телефонів, співами і жартами.
Стадіон був забитий відсотків на 90, що не типово для Bon Jovi. Переважно їх білети випродуються задовго до дати концерту, кілька років тому навіть робили додатковий наступного дня.
Але загалом все було чудово, драйву вистачало, всі успішно надурілись і наскакались.Єдине, що трохи пішло не по плану - сьогодні прийшлось з"явитись на роботу о 7 ранку (важкувато спати тільки 4 години на добу). І від контузії звуком ще не відійшла..... га-шо? )))