Американська легенда
Далекого 1901 року син емігранта, молодий 21-річний хлопчина Вільям з сільського штату Віскансин, закінчив креслення мотору, призначений для встановлення на велосипед.
Цю подію можна назвати моментом народження американської легенди, що згодом стане головним фетишем, з яким будуть асоціювати США у всьому світі. Через два роки Вільям та його друг Артур заснують компанію, назва якої викликає трепет у багатьох сучасних любителів двоколісного транспорту: Харлі-Девідсон Мотор. Перша фабрика знаходилась ось у цьому приміщенні розміром 3 на 5 метрів з надряпаною назвою на дверях у місті Мілвокі.
Того ж року друзі зробили свій перший мотоцикл для перегонів. Ось він, мотоцикл Харлі-Девідсон з серійним №1, ціною 200 доларів, проїхав понад 100 тис. миль на оригінальних частинах.
Уже наступного року друзі відкрили дилерське представництво у Чикаго, далі була перемога на перегонах 1905 року і перші наймані працівники. Далі події розгортались дуже швидко, було побудовано трохи більше приміщення, винайняли більше працівників, а у 1908 було вперше продано мотоцикл для поліції Детройту. У 1906 році було зроблено вже 50 мотоциклів, до чорного кольору додався сірий і мотоцикли почали називати "Silent Grey Fellow" (тихий сірий друг). І накінець 1909 року, в погоні за швидкістю, було створено перший мотор V-twin об"ємом 49,5 кубічних дюймів (811 см3) і потужністю 7 кінських сил. Виробництво зросло до 1149 одиниць за цей рік.
Як відомо, мотоцикли Харлі-Девідсон не були першими в світі. Вони навіть не були першими у США, де вже існувала інша легендарна компанія "Indian motorcycle company", яка стала найбільшим конкурентом Х-Д на довгі роки. В чому ж все-таки секрет? Чому саме два друга в дерев"яній стодолі стали настільки успішними? Що було саме тим чимсь переломним? Без сумніву, перш за все стиль. Але найголовніше - це компанія, що продає мрію. Людина, що вклала б у цю компанію 10 тисяч доларів 1988 року, сьогодні б опинилась з двома мільйонами у кишені. Як же вдалося компанії з нуля з мінімумом вкладень досягнути таких результатів? Пояснення досить просте. Харлі від моделі №1 був створений не тільки для того, щоб задовільнити своїх власників, компанія хоче бачити своїх клієнтів успішними, реалізованими в житті людьми. Власники цих мотоциклів живуть ними, вони навіть татуюють лого Харлі-Девідсона на власній шкірі (ага, цікаво б було подивитись на власника Hyosung з аналогічним тату ;))).
Саме з цих причин для кожного власника Х-Д вважається обов"язковим відвідати батьківщину свого металевого коня - місто Мілвокі, де був розташований перший завод, а тепер знаходиться музей.
Компания робить все для того, щоб кожен власник їх мотоцикла почував себе, як член однієї великої дружньої родини: при музеї найкращі місця для паркування відведені саме мотоциклістам, Харлі-Девідсон створив клуб власників Х-Д з усіма атрибутами.
При вході висить карта, де бажаючі можуть приклеїти крапочку на місто, з якого вони приїхали. Я приклеїла на Львів, але чи то крапочка велика, чи карта замілка, бо накрило три області ))
Музей поділено на тематичні зали, з"єднані коридором з своєрідним timeline: рядами мотоциклів, виставлених в порядку їх створення
Один з залів присвячено військовим мотоциклам. Саме завдяки співпраці з армією, компанія розвинулась ще більше. У 1917 році 1/3 всіх вироблених мотоциклів призначались для потреб армії. У 1918 році, після закінчення Першої світової війни, перший американець, що ступив на землі Германії, керував Харлі-Девідсон.
У 1919 році було створено опозитний спортивний мотоцикл, що набув великої популярності, в тому числі завдяки незвично малій кількості шуму. Ця модель випускалась 5 років, але найбільшої популярності здобула за межами США. Взагалі, секція спортивних мотоциклів займає в музеї велику площу, і це не дивно: команда Харлі-Девідсон неодноразово перемагала у різноманітних змаганнях, в тому числі в так званому "Підйомі на схил". Це змагання, вперше проведене 1915 року, полягає в тому, що мотоциклісти намагаються виїхати на вершину майже відвісного схилу, і протриматись там якомога довше. Саме "клаймберу" присвячено пам"ятник при вході в музей.
Дуже цікавим є зал з усією моторною лінією Харлі-Девідсон: тут можна подивитись на мотори у перерізі, а також послухати, як вони звучать.
У 1969 році компанія об"єднується з AMF company, що фактично стає власником Харлі-Девідсон. Цей крок був вимушений, з огляду на економічне становище в країні. На протязі цього часу занепад поглиблювався, якість мотоциклів впала, конкурувати з експансією японських мотоциклів ставало все важче. Наступив момент, коли компанія мало не збанкрутувала. Згодом, у 1981 році, група інвесторів викупили частку AMF company, завдяки кредитуванню одним банкіром суми у 90 мільйонів доларів. До сьогодні ходять легенди, чому банкір позичив гроші для викуплення практично збанкрутілої компанії. Одна з легенд стверджує, що цей банкір був райдером (власником Харлі-Девідсон). У всякому випадку, план вдався, компанія відкинула пропозицію співпраці з японськими мотовиробниками, і пролобіювала підвищення мита на імпортовані мотоцикли до 45%. Далі був жорсткий контроль за якістю та інвентаризацією. І сьогодні кожен байк складає окремий майстер, який і обкатує його, тому кожен мотоцикл є неповторним. Майстри Харлі-Девідсон дійсно вкладають в свої витвори душу, будучи справжніми фанатами своєї справи.
Мало хто знає, що Х-Д випускав ще й серію скутерів під назвою "Спринт", що з"явилася внаслідок купівлі 50% італійської компанії Aeronautica Macchі.
Традиційно вважається, що середньостатистичним покупцем Х-Д є 45-річний одружений чоловік з середнім доходом 80 тис доларів на сім"ю. Ці мотоцикли купують скоріше як рекреаційні, ніж як засіб пересування. І тільки 12% покупців - жінки. Але компанія завжди пам"ятає та цінує ці 12%, кастумізуючи мотоцикли для їх потреб. У 1994 році компанія створила спеціальну версію Electra Glide на вшанування однієї з найвідоміших і найперших жінок мотоциклісток Дот Робінсон.
Великою подією для компанії був сторічний ювілей. Спеціально для цієї події було збудовано модель Electra Glide з коляскою, на якій підписалися усі працівники компанії. Мотоцикл розібрали на частини, і він подорожував усіма країнами, де є філії Харлі-Девідсон, щоб усі працівники могли поставити свій підпис. Загальна їх кількість перевищує 6 тисяч, число, що далеко виходить за рамки найбільших мрій засновників компанії.
Філософія компанії Харлі-Девідсон не зупиняється на тому, щоб зробити найкращий мотоцикл. Х-Д не тільки дозволяє кастумізувати свої вироби в процесі виробництва, а й всіляко заохочує це, визнаючи, що саме таким чином водій споріднюється з машиною. Тому велика частина музею в Мілвокі присвячена саме кастомізації.
Коли мотоцикліст Расс Таунсенд нудився під час хвороби вдома, він придумав собі терапію: прикрашання свого Electra Glide тисячами штучних каменів та світлом. Йому довелось поставити ще один генератор, щоб забезпечити додаткове електричне навантаження.
Ось приклад заводської кастомізації: найпростіша версія Sportster за якигось 8000 доларів може бути кастомізована набором заводських деталей на загальну суму понад 10000 доларів.
А цей кастом "Кінг Конг", збудований у 1941 році механіком заводу Х-Д у Пенсильванії Феліксом Предко, не тільки має електричне запалювання, що не ставилось на заводські моделі аж до 1966 року. Цей мотоцикл збудовано з двох заводських рам та прикрашено масою деталей ручної роботи.
Ще один кастом
В цьому ж залі стоять і відомі мотоцикли з фільмів. Ось ці два мабуть не потребують представлення ))
Ще один герой фільму
Останній зал розказує про процес виробництва, показує технології, що застосовуються на заводах. Ось оце глиняна модель, що допомагає уявити, як буде виглядати новий мотоцикл.
Гордість компанії - зварювальний автомат. Вважається, що він точніший за людину в багато разів.
Наступна експозиція показує процес хромування. Кожен райдер скаже, що хром - найкраща прикраса. Це не тільки найміцніше покриття, це ще й спосіб виділитись. Але це покриття складне і дуже дороге у виготовленні, якщо все робити правильно. Процес має 7 ступенів: спершу деталь зачищають від грубих деталей, потім шліфують, полірують, покривають міддю, потім нікелюють, і нарешті хромують.
Не менш складний процес виготовлення інших частин.
На виході з музею, в окремому залі знаходяться усі доступні моделі Харлі-Девідсон, на яких можна посидіти самому, ну або й не самому )) . На цьому персональний підхід до покупця не завершується. Якщо ви ніколи не їздили на мотоциклі, але дуже хотіли спробувати, Харлі має таку можливість: на вулиці коло музею стоять два стаціонарно закріплених мотоцикли, на які вас посадять та розкажуть що і як робити. Поряд стоїть великий вентилятор для повного відчуття "вітер в харю, а я шпарю"))) Ідея дуже вдала, навіть закостенілі противники мотоциклів змінюються на обличчі під час "поїздки".
Один факт мене глибоко вразив - Японія є другим по величині закордонним ринком продажу Харлі. Під час кризи продажі в США суттєво впали, але на зовнішньому ринку ситуація залишається стабільшою, що свідчить про лояльність закордонних мотоциклістів.
Коли я запитала одного мого друга, чому він обрав саме Харлі-Девідсон, а не якийсь там інший дешевший і може цікавіший мотоцикл, він відповів мені, що "не можна ні з чим порівняти, коли відчуваєш, як тремтить душа твого мотоцикла". Думаю, це і є відповіддю на питання, чому більшість мотоциклістів США, та й усього світу, обирають легенду.
