Avalanche Peak - Yellowstone 6
Продовження (всі фото клікабельні),
перша частина - монумент президентів, Devils Tower, Big Horn Forest, Buffalo Bill Dam
друга частина - Tower falls, Пертрифікованний ліс, Mammoth Hot springs
третя частина - дводенний похід (45 км) від Grand canyon до Pelican valley
четверта частина - термальні джерела, кислотні джерела, Велике призматичне джерело, Mud Volcano, долини гейзерів: Norris, Old faithful, Madison та інші.
п"ята частина - гори Grand Tetons
Моя розповідь про всього 10 днів подорожі розтягується на пів року. Катастрофічно не вистачає часу. Зима підходить до кінця, і в душі знову відлига, особливо коли згадуєш про ті сонячні дні.
Отже, після поїздки по Ґранд Тетонс ми зрозуміли, що душа таки рветься вгору.Половина нашої групи все ще була у дуже плачевному стані, після тих 45 кілометрів за два дні лісами Єловстоуну, тому пертися вгору відважилась лише я і мій товариш. Ми обрали Avalanche Peak висотою у 3221 м через його легку доступність, та можливіть сходити туди на протязі одного дня, нашого останнього дня у парку. Згідно карти, підйом був довжиною у всього 4 км з зміною висоти у 700 м. Маршрут вважається досить легким, не повинен займати більше, ніж 5 годин туди і назад. Основні небезпеки - ведмеді, зсуви грунту навесні, повноводні струмки. Це все, що ми знали про цей пік. На вході на маршрут зарееструвались у спеціальній книжці, почитали, що пишуть люди (дехто описував маршрут) і вирушили вперед. Йти було досить легко, перші 2 кілометри ми навіть незчулись, як пройшли. Чомусь зовсім не робили фото, рвались вгору. Ліс закінчився, і на галявині ми побачили купу снігу, яка повністю вкривала стежку. До такого ми були не дуже готові в плані взуття, не взяли бахіли.
Але сніг був досить втоптаним, тому йти було не складно, якщо не враховувати, що стежка почала йти круто вгору. В цьому місці зі мною сталось щось дивне, до сьогодні не можу зрозуміти, що це було.... Якось дуже раптово мій організм ніби "виключився", йти стало важко, дихати теж, аж заболіло в грудях. Потім я пробувала аналізувати, звіряючись з описами про "гірнячку", але якось виключала таке, оскільки ми вже 8 днів перебували на висоті у понад 2000 м.
Такий стан продовжувався десь з пів години. Після підйому вище все раптово минуло, сили повернулись.
Йти стало складніше, бо гора перетворилась на купу досить великого каміння, яке сунулось під ногами. Ми побачили ще кількох туристів на самій верхівці, вони сиділи у заглибленні між схилами. Ще трохи, і ми вийшли нагору!
Відчуття складно описати, це було якесь таке безмежне щастя, і бажання знайти ще вищу гору, щоб видряпатись. Безмежність краєвиду просто вражала. Погода була прекрасна, тому видно було аж до Тетонс. Єдине, що трохи псувало ідилію - пронизливий вітер, важко було встояти на ногах. Ми знайшли затишний куточок, присіли, витягнули по батончику і тихо сиділи пів години, насолоджуючись красою.
Хоч цей пік і не є найвищим у парку, відчуття було саме, як на вершині світу. Найвища вершина Єловстоуна - Eagle Peak 3748 м. Сидячи, ми спостерігали за кількома групками людей, що піднімались, деякі з них були в шортах і футболках, ми щиро їм поспівчували, вітер був дуже сильним, і продував фліску з термобілизною на раз.
Почали спуск, досить легко. Інколи хотілось сісти на наплечника і з"їхати по снігу вниз. Втримались від спокуси ))). На тому ж місці, де я почувалась погано, почалось все спочатку - головний біль і ті ж симптоми, так продовжувалось, поки не проминули якусь невидиму межу.
Десь на половині дороги вниз нам почали траплятись туристи, що піднімались вгору. Хочу сказати, що укладачі путівника по парку зробили ведмежу послугу, коли написали, що маршрут середньої складності і короткий: народ перся у в"єтнамка на босу ногу, практично без теплого одягу. Дивує, як люди сприймають дикий ліс як парк відпочинку в місті. Веселили питаннями "а чи там складно йти нагорі?". Відповідали всім стандартно: нам - зовсім не складно )). Вже кінця стежки зустріли сім"ю типових аперикосів: батьки з двома дітьми 6-7 та 2 років. При чому менше "їхало" у спеціальному наплечнику у батька на спині. У білесеньких тапочках.... Цих ми просто відправили назад, шкода було дітей без одягу.
Внизу вже було дуже тепло, нас зустріли наші друзі-"інваліди", і ми поїхали до кемпінгу складати манатки. Залишалось лише пів дня до кінця нашої пригоди в цьому унікальному місці.
Ввечері ми поїхали подивитись ще раз на водоспади ріки Єловстоун. Вони складаються з двох частин:верхній (менший) висотою 33 м,
та нижній, що в два рази вищий від Ніагарського (94 м).
Вже темніло, прийшлось попрощатись з красивим місцем і повертатись до наметів. По дорозі нам знову зустрівся ведмедик не далеко дороги, знову натовп людей, затори машин.
Спакувавши речі, ми ще посиділи коло вогнища, посумували, і пішли спати. Назавтра нас чекала дуже довга дорога додому. У планах в нас були заїзд у мото-мекку містечко Стурджис і ще один парк Badlands.
перша частина - монумент президентів, Devils Tower, Big Horn Forest, Buffalo Bill Dam
друга частина - Tower falls, Пертрифікованний ліс, Mammoth Hot springs
третя частина - дводенний похід (45 км) від Grand canyon до Pelican valley
четверта частина - термальні джерела, кислотні джерела, Велике призматичне джерело, Mud Volcano, долини гейзерів: Norris, Old faithful, Madison та інші.
п"ята частина - гори Grand Tetons
Моя розповідь про всього 10 днів подорожі розтягується на пів року. Катастрофічно не вистачає часу. Зима підходить до кінця, і в душі знову відлига, особливо коли згадуєш про ті сонячні дні.
Отже, після поїздки по Ґранд Тетонс ми зрозуміли, що душа таки рветься вгору.Половина нашої групи все ще була у дуже плачевному стані, після тих 45 кілометрів за два дні лісами Єловстоуну, тому пертися вгору відважилась лише я і мій товариш. Ми обрали Avalanche Peak висотою у 3221 м через його легку доступність, та можливіть сходити туди на протязі одного дня, нашого останнього дня у парку. Згідно карти, підйом був довжиною у всього 4 км з зміною висоти у 700 м. Маршрут вважається досить легким, не повинен займати більше, ніж 5 годин туди і назад. Основні небезпеки - ведмеді, зсуви грунту навесні, повноводні струмки. Це все, що ми знали про цей пік. На вході на маршрут зарееструвались у спеціальній книжці, почитали, що пишуть люди (дехто описував маршрут) і вирушили вперед. Йти було досить легко, перші 2 кілометри ми навіть незчулись, як пройшли. Чомусь зовсім не робили фото, рвались вгору. Ліс закінчився, і на галявині ми побачили купу снігу, яка повністю вкривала стежку. До такого ми були не дуже готові в плані взуття, не взяли бахіли.
Але сніг був досить втоптаним, тому йти було не складно, якщо не враховувати, що стежка почала йти круто вгору. В цьому місці зі мною сталось щось дивне, до сьогодні не можу зрозуміти, що це було.... Якось дуже раптово мій організм ніби "виключився", йти стало важко, дихати теж, аж заболіло в грудях. Потім я пробувала аналізувати, звіряючись з описами про "гірнячку", але якось виключала таке, оскільки ми вже 8 днів перебували на висоті у понад 2000 м.
Такий стан продовжувався десь з пів години. Після підйому вище все раптово минуло, сили повернулись.
Йти стало складніше, бо гора перетворилась на купу досить великого каміння, яке сунулось під ногами. Ми побачили ще кількох туристів на самій верхівці, вони сиділи у заглибленні між схилами. Ще трохи, і ми вийшли нагору!
Відчуття складно описати, це було якесь таке безмежне щастя, і бажання знайти ще вищу гору, щоб видряпатись. Безмежність краєвиду просто вражала. Погода була прекрасна, тому видно було аж до Тетонс. Єдине, що трохи псувало ідилію - пронизливий вітер, важко було встояти на ногах. Ми знайшли затишний куточок, присіли, витягнули по батончику і тихо сиділи пів години, насолоджуючись красою.
Хоч цей пік і не є найвищим у парку, відчуття було саме, як на вершині світу. Найвища вершина Єловстоуна - Eagle Peak 3748 м. Сидячи, ми спостерігали за кількома групками людей, що піднімались, деякі з них були в шортах і футболках, ми щиро їм поспівчували, вітер був дуже сильним, і продував фліску з термобілизною на раз.
Почали спуск, досить легко. Інколи хотілось сісти на наплечника і з"їхати по снігу вниз. Втримались від спокуси ))). На тому ж місці, де я почувалась погано, почалось все спочатку - головний біль і ті ж симптоми, так продовжувалось, поки не проминули якусь невидиму межу.
Десь на половині дороги вниз нам почали траплятись туристи, що піднімались вгору. Хочу сказати, що укладачі путівника по парку зробили ведмежу послугу, коли написали, що маршрут середньої складності і короткий: народ перся у в"єтнамка на босу ногу, практично без теплого одягу. Дивує, як люди сприймають дикий ліс як парк відпочинку в місті. Веселили питаннями "а чи там складно йти нагорі?". Відповідали всім стандартно: нам - зовсім не складно )). Вже кінця стежки зустріли сім"ю типових аперикосів: батьки з двома дітьми 6-7 та 2 років. При чому менше "їхало" у спеціальному наплечнику у батька на спині. У білесеньких тапочках.... Цих ми просто відправили назад, шкода було дітей без одягу.
Внизу вже було дуже тепло, нас зустріли наші друзі-"інваліди", і ми поїхали до кемпінгу складати манатки. Залишалось лише пів дня до кінця нашої пригоди в цьому унікальному місці.
Ввечері ми поїхали подивитись ще раз на водоспади ріки Єловстоун. Вони складаються з двох частин:верхній (менший) висотою 33 м,
та нижній, що в два рази вищий від Ніагарського (94 м).
Вже темніло, прийшлось попрощатись з красивим місцем і повертатись до наметів. По дорозі нам знову зустрівся ведмедик не далеко дороги, знову натовп людей, затори машин.
Спакувавши речі, ми ще посиділи коло вогнища, посумували, і пішли спати. Назавтра нас чекала дуже довга дорога додому. У планах в нас були заїзд у мото-мекку містечко Стурджис і ще один парк Badlands.