Рідне...

[eve_link_a]

Людина звикає до всього: до поганого, до хорошого тим більше. Це тільки питання часу. Можна звикнути до сірих прямокутних будинків; до асфальтованих доріжок у лісі; до вулиць, що не несуть ніякої таємничості, перетинаючись строго під прямим кутом. Можна звикнути до мови, до звичаїв, до їжі, та до людей кінець-кінців. Але з пам"яті вперто не йде крива бруківка, в якій не раз ламались каблуки, забиті трамвайчики, якими найкраще їздити вночі. Засніжене місто, коли білий пух лежить з осені, утворюючи каток прямо на дорозі. Вишукані пані, старенькі дідки з шахами на стометрівці. Картини на Вернісажі, як дзеркала, відбивають красу. Закручені засмічені вулички, в яких годі знайти логіку і порядок, зате легко загубитись. Візерунчасті тіні будинків на світанку. Навіть волоцюги якісь інші....рідніші...
Чи найкраще це місто у світі? Мабуть ні, але тільки для тих, хто у ньому ніколи не жив. І до скону мозок вперто порівнює все побачене тільки до нього, підносячи "планку" недосяжно високо...

Click to view