Книжка: «Why Nations Fail: The Origins of Power, Prosperity, and Poverty»
Оригінальна її назва - «Why Nations Fail: The Origins of Power, Prosperity, and Poverty».
Автори: Дарон Аджемоґлу (Daron Acemoğlu) та Джеймс А. Робінсон (James A. Robinson).
Сам я прочитав заледве десяту її частину, але вже маю бажання порадити її вам до читання.
Зауважу, що це не є ґрунтовна наукова праця, а радше науково-популярний нарис, що збирає докупи тези політекономічні, політологічні, історичні тощо та подає читачеві узагальнену картину ролі суспільних та державних інституцій та громадянських свобод у господарюванні та добробуті країн. Певної ерудиції від читача ця книжка потребуватиме, проте не надто великої, тож я сподіваюся, що ви матимете задоволення та користь із читання.
Я надибав у Мережі декілька варіантів для читання з електронних пристроїв.
По-перше, англійською мовою: eISBN 978-0-307-71923-2, Why-Nations-Fail-Daron-Acemoglu.pdf.
По-друге, це переклад московською мовою: ISBN 978-5-17-093194-1, rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=5093544 (magnet: 083CE96CCEDA603C5791E11435CA8EBC9DF07A9E). Це гарне видання, зроблене для бібліотеки «Сбєрбанка РФ».
По-третє, є переклад українською мовою, але я вам його не дам і не скажу, де його шукати. Книжка є в наших крамницях, недорога: ISBN 978-617-7279-33-3. Хто має бажання читати, то міг би тих кілька гривень дати українським видавцям, а не дурно прогуляти.
P. S.
Додам таки шматок із книжки.
Казка про дві конституції
Не можна вважати випадковістю те, що саме Сполучені Штати, а не Мексика, ухвалили й упровадили конституцію, яка ввела демократичні принципи, створила обмеження для політичної влади й широко розподілила цю владу в суспільстві. Той документ, за написання якого у травні 1787 року взялися делегати у Філадельфії, був результатом тривалого процесу, розпочатого формуванням Генеральної Асамблеї у Джеймстауні 1619 року.
Контраст між конституційним процесом у часи здобуття незалежності Сполученими Штатами й таким самим процесом у Мексиці був разючий. У лютому 1808 року французька армія Наполеона Бонапарта вторглася в Іспанію. До травня вона захопила її столицю - Мадрид. У вересні іспанський король Фердинанд був схоплений і зрікся престолу. Владу загарбала національна хунта (Центральна Хунта), яка підняла смолоскип боротьби проти французів. Ця хунта спочатку зібралася в Араньєсі, але мусила відступити на південь під натиском французької армії. Врешті-решт хунта опинилася в порту Кадіс, який тримався проти облоги наполеонівськими військами. Тут національне об’єднання сформувало парламент, названий Кортесом. У 1812 році Кортес створив документ, відомий як Кадіська Конституція, що проголошував конституційну монархію на основі народного суверенітету. Він також проголосив кінець особливим привілеям і ввів рівність усіх перед законом. Ці вимоги стали анафемою для еліти Південної Америки, яка досі правила за інституційною системою encomienda з примусовою працею та абсолютною владою колоніальних держав.
Колапс іспанської держави через вторгнення Наполеона викликав конституційну кризу по всій Латинській Америці. Точилося безліч суперечок щодо визнання Центральної Хунти. У відповідь багато латиноамериканців взялися створювати власні хунти. Лише з часом вони дійшли думки про справжню незалежність від Іспанії. У 1809 році в Ла-Пасі, Болівія, з’явилася перша Декларація про незалежність. Однак її швидко скасували іспанські війська, прислані з Перу. У Мексиці політичні погляди еліти були сформовані під впливом Повстання Ідальго у 1810 році під проводом священика Мігеля Ідальго. Коли армія Ідальго 23 вересня захопила Гуанахуато, вона позбулася інтенданта - старшого колоніального офіцера - і почала без розбору вбивати білошкірих людей. Це було більше схоже на класову чи навіть етнічну війну, а не на рух за незалежність. Навколо армії Ідальго об’єдналася опозиційна еліта. Якщо незалежність давала змогу населенню брати участь у політиці, то місцева еліта, і не лише іспанці, виступила проти цього. У результаті мексиканська еліта сприйняла Кадіську Конституцію, що відкривала можливості для громадянської участі, з величезним скептицизмом: вона ніколи не визнала б її легітимності.
У 1815 році після занепаду імперії Наполеона король Фердинанд VII повернувся до влади, і Кадіська Конституція була скасована. Коли Іспанська Корона почала заявляти свої права на американські колонії, вона не зустріла проблем із лояльною Мексикою. І все ж у 1820 році іспанська армія, сформована в Кадісі для відправки в Америку, щоб відновити іспанське панування, підняла заколот проти Фердинанда VII. Невдовзі по всій країні до них приєдналися інші військові підрозділи, і Фердинанд змушений був відновити Кадіську Конституцію та зібрати Кортес. Цей Кортес виявився ще радикальнішим за той, що прийняв Кадіську Конституцію, і запропонував скасувати будь-які форми примусової праці. Він також виступив проти будь-яких привілеїв - наприклад, проти права військових на власні суди за скоєні злочини. Зіткнувшись зі спробою запровадити цей документ у Мексиці, місцева еліта вирішила, що найкраще проголосити незалежність.
Рух за незалежність очолив Авґустін де Ітурбіде, офіцер іспанської армії. Так, 24 лютого 1821 року він оприлюднив План де Ігуала, своє бачення незалежності Мексики. Цей документ передбачав конституційну монархію з мексиканським імператором і відхиляв ті положення Кадіської Конституції, які були визнані загрозою для статусу й привілеїв еліти. План де Ігуала був відразу ж підтриманий. Іспанія швидко зрозуміла, що не може опиратися неминучому. Ітурбіде не просто організував від’єднання Мексики. Усвідомлюючи вакуум влади, він швидко скористався своїм військовим минулим, щоб проголосити себе імператором, якого видатний лідер південноамериканської незалежності Симон Болівар охарактеризував як «ласка Бога і багнетів». Ітурбіде не був скований такими політичними інститутами, які обмежували Президента США. Він швидко став диктатором і у жовтні 1822 року розпустив конституційно створений конгрес, замінивши його на обрану ним самим хунту. Хоча Ітурбіде не протримався довго, така послідовність подій повторювалася в Мексиці час від часу протягом усього ХІХ століття.
Конституція Сполучених Штатів не створила демократію в сучасному сенсі. Кожний штат окремо визначав, хто має право голосу на виборах. Хоча північні штати скоро надали право голосу всім білошкірим чоловікам незалежно від рівня їхніх доходів чи розмірів приватної власності, у південних штатах цей процес був значно повільніший. Жодний штат не давав права голосу жінкам і рабам. Якщо майнові та фінансові обмеження були зняті для білошкірих чоловіків, расові обмеження, що прямо обмежували права темношкірих, залишилися. Рабство, звичайно, вважалося конституційним у часи прийняття Конституції США, написаної у Філадельфії. Місця в Палаті представників розподілялися між штатами шляхом таємних переговорів. Відбувалося це відповідно до чисельності населення штатів, однак представники південних штатів у конгресі поставили вимогу враховувати й рабів. Північні конгресмени виступили проти. Компромісом було при розподілі місць у Палаті представників враховувати рабів у пропорції 3/5 від чисельності вільних людей. Конфлікти між Північчю й Півднем США були врегульовані протягом конституційного процесу прийняттям компромісу про 3/5. Із часом було додано нові поправки, зокрема компроміс Міссурі. Згідно з цією поправкою приєднання до союзу нових штатів мало відбуватися попарно - один штат за рабство з одним штатом проти рабства, що давало змогу врівноважити в Сенаті позиції за і проти рабства. Ці трюки змушували політичні інститути США мирно співпрацювати, допоки, нарешті, Громадянська війна не вирішила конфлікт на користь Півночі.
Громадянська війна була кривавою й руйнівною. Однак і перед, і після неї існували величезні економічні можливості для значного розподілу населення, особливо у Північних і Західних штатах. Ситуація в Мексиці суттєво відрізнялася. Якщо США мали п’ять років політичної нестабільності (1860-1865), то Мексика переживала практично неперервну нестабільність перші п’ятдесят років незалежності. Найкраще це ілюструє кар’єра Антоніо Лопеса де Санта-Анна.
Де Санта-Анна, син колоніального посадовця у Веракрусі, прославився як солдат у боротьбі за Іспанію під час війни за незалежність. У 1821 році він перейшов на бік Ітурбіде й ніколи не згадував про минуле. Уперше де Санта-Анна став президентом Мексики у травні 1833 року, хоча й правив менше ніж місяць, поступившись президентською владою Валентину Гомесу Фаріасу. Президентство Гомеса Фаріаса тривало 15 днів, після чого Санта-Анна знов прийшов до влади. Цей період був такий же короткий, як і першого разу. На початку липня його знову змінив Гомес Фаріас. Санта-Анна і Гомес Фаріас вели свої «танці» до середини 1835 року, аж поки Санта-Анну змінив Мігель Барраган. Але Санта-Анна не здавався. Він повертався до президентства у 1839, 1841, 1844, 1847-му роках, а також протягом 1853-1855 років. Загалом Санта-Анна був президентом 11 разів. За цей період він зазнав поразок при Аламо й Техасі, а також у катастрофічній Мексикансько-американській війні, у результаті якої було втрачено території сучасних Нью-Мексико й Аризони. Від 1824-го до 1867 року в Мексиці змінилося 52 президенти. Однак мало хто з них у своєму правлінні дотримувався конституційно затверджених процедур.
Наслідки цієї безпрецедентної політичної нестабільності для економічних інститутів очевидні. Нестабільність призвела до повного нехтування правами власності. Мексиканська держава значно ослабилася, мала слабку владу й низьку здатність збирати податки чи надавати управлінські послуги. Хоча Санта-Анна і був президентом Мексики, значна частина території його країни не контролювалася, що дало змогу Сполученим Штатам анексувати Техас. Окрім цього, як відомо, метою мексиканської Декларації було захистити економічні інститути, створені в колоніальний період, що зробило Мексику, за словами видатного німецького дослідника й географа Латинської Америки Александра фон Гумбольдта, «країною нерівності». Ці інститути, засновуючи суспільство на експлуатації місцевих жителів і створенні монополій, блокували економічні стимули й ініціативи широких верств населення. У той час, коли в першій половині ХІХ століття Сполучені Штати здійснювали Промислову революцію, Мексика біднішала.