Політекономічне: хранітє дєньґі в банках
Єдиний спосіб заохотити клієнта нести свої гроші до банку - зробити клієнтові якомога менше клопотів та якомога більше користі та вигод. Зробіть мені кави, якщо я завітав до вашого банку. Можете навіть й відсмоктати, якщо я приніс вам свої гроші. «Можете», - так я сказав? Мусите! Бо ви живете на мої гроші.
Але при соціалізмі все не так і самовкусноє марожино.
У Приваті є для приватних осіб теоретично зручний картковий рахунок «Універсальний». Це така собі двоєдина дебетово-кредитна картка: банк дає тобі якийсь ліміт кредиту, а крім цього ти можеш мати на рахунку власні кошти й користуватися ними. Два в одному. Файно в теорії, кепсько у побуті, бо відколи Приват перейшов у державну власність і керування, він перетворився на колгоспну касу.
По-перше, колгоспна каса «Приват» з початку дає того кредиту лише 2 тисячі гривень. Дві тисячі гривень, любі друзі. Ні в чьом сєбє нє атказивайтє. Про те, що така сума просто ганьбить і клієнта, і банк, колгоспна каса не відає.
По-друге, легко й просто збільшити кредитний ліміт, як у старі добрі часи Бєні Коломойського, не вийде, бо тепер від тебе вимагають купу зайвої та недоречної інформації про тебе особисто і твої приватні справи. Для чого? Навіщо? У випадку порушення клієнтом умов договору в частині виплати заборгованості (не лише за цим кредитним лімітом, а й будь-якої іншої) тебе однаково потягнуть до суду що за 2 тисячі, що за 2 мільйони.
Телефонує з банку час від часу якесь чергове телефонне чмо і зачитуває за методичкою: гав-гав-гав, шановний Імя-Отчєство, гав-гав-гав, а чому ви не користуєтесь кредитним лімітом і своїми рахунками? Щоразу я тій безправній дупі, що пітніє на другому боці дроту, кажу: тому, що мені треба більше грошей на ліміті, ніж 2 тисячі, аби я зацікавився. Проте банк не дає мені збільшити цей ліміт без протиприроднього сексу із мозком, а якщо й дає (колись давніше бувало), то може його зменшити в будь-яку мить і навіть до нуля. Тобто фактично надійного кредиту в мене нема, я не можу бути певен, що мій банк не наїбе мене будь-якої миті, якщо я імпульсивно вирішу придбати, скажімо, авто. Навіщо мені такий банк? І я їм щоразу це кажу і прошу: донесіть, будь ласка, думку вашого клієнта до людей, що мають якийсь стосунок до цієї проблематики. Але чмо на тому боці телефону працює не для клієнтів. Чмо працює для зарплати. Воно ігнорує твої питання, пропозиції, відповіді. Воно йде чітко за методичкою. Мабуть, у залі поруч сидить Старше Чмо - супердуповайзер, - і суворо наглядає за рядовими дупами. Може й дзюрить їм у вічі на корпоративних тренінґах та мітинґах. Чом би й ні? Я би теж дзюрив їм у морди.
А знаєте, що каже чмо, коли їм дорікаєш, що вони не тримають для клієнта кредитний ліміт пристойнішого номіналу? Воно каже: ми бачимо за динамікою використання вами рахунку, що ви не вибираєте свій кредитний ліміт, а тому ми його зменшуємо.
І ще знаєте що? Ягідка на торт. Вони анулювали мені цей куций кредитний ліміт і знову телефонують питають: чому ви, шановний Імя-Отчєство, не користуєтесь кредитними грошима?
Це клініка, друзі. Безсило заламую руки.
Занавєс™.
А якби банк і всі його клерки були зацікавлені у тому, щоби клієнт користувався банківським рахунками і грошима та щоби ніс до банку свої гроші? Чи так би клерк балакав із клієнтом? Отож, отож… А ви питаєте, чому ми так живемо…