Чорно-білі думки про мову
От така цікава особливість є в людей, на чорне казати біле. Чи то з вредності, бажання бути не_таким_як_всі, постійної потреби виділитися абощо (бо в таку елементарну нерозумність я відмовляюся вірити). Ну ось вам - ЧОРНЕ. Але знайдуться розумники, які будуть там шукати хоч якісь відтінки сірого, білу смужечку, а дехто знайде червону крапочку з теракотовим відливом.
Це стосується й подій ПРО МОВУ. Ну який сенс шукати в прийнятті цього варварського закону якесь підводне каміння, позитивні моменти, виправдовувати його тощо? Навіщо витрачати енергію на звинувачення когось з власного ж табору? Ну допустили, ну вибирали, ну пасивні вівці, і що? Від таких пустих викидів у інфопростір нічого не змінитися ні в реалі, та ніде по суті.
У нас є наступна, вкотре повторювана ситуація - повна ДУПА чергова, але за останні 20 років реальна дія з боку сусідньої імперії з метою приєднання (з їхньої т.з. - повернення) стратегічно важливих територій ну куди ж вони без головних сировинних придатків. Це якщо говорити простою мовою, не причесаною сучасними геополітичними і економічно-соціальними реаліями. І знову ж таки, усе відбувається за допомогою неосвіченого люмпену, елементарних бабложерів. Вони вийшли з відповідного оточення, яке є дзеркальним відображенням усіх хвороб українського суспільства і за допомогою останнього дорвалися до влади. Вони є надзвичайно вигідними і стратегічно важливими для вілікого сусіда. Не дарма період Януковича так різко нагадує ситуацію з Брюховецьким 1663.
А якщо брати конкретно мовну ситуацію, то ніяке це не другорядне питання. Навіть тільки тому, що на місце мертвої мови приходить інша (чи інші), а з нею - новий соціальний уклад, політика, інша реальність зрештою. Хоча буває й навпаки -найбільш глобальний приклад - падіння Римської імперії під навалою варварів. А латинська ж була міжнародною. Щоб видресирувати той чи інший народ, потрібно знищити його національну ідентичність, а мова - це один з китів, на які вона опирається. Тому всі розмови про "яка різниця, якою говорити" це профанація. Різниці нема свиням, в якому болоті валятися.
Є розмови про те, що купка україномовної інтелігенції занадто мала, для того, аби щось вирішувати. І шум, який вони здіймають нічому не зарадить. Але вкотре можна обговорювати очевидні речі - народні маси аморфні, і якраз завданням цієї малої купки інтелігенції є розштурхування, відкриття очей і направлення їх в потрібне русло. Якщо цей момент проґавити - піднімуть інші, або навпаки присплять чи залякають. І тоді що, знову все спочатку? Доки можна піднімати шум, мутити воду, взагалі щось робити - треба робити це з усіх сил. Бо далі - розстріляні відродження, дисидентство, голодомори, чужі війни і міста, збудовані на наших кістках.
Були в українській історії важливі моменти, якими з тих чи інших причин наші предки не змогли скористатися. Нам випало жити на одному з таких історичних витків. Не тоді, коли лишається лише скніти в безвихідній ситуації і жадати "пєрємєн", а в той час, коли можна не допустити такого майбутнього для наших нащадків. І хай йому грець, ми живемо в епоху революційних технологій, наш розум має бути сильнішим за печерні методи привидів минулого. Пасіонарності бракує? Не думаю, нічого насправді не бракує, варто тільки захотіти. Особисто я вірю в те, що цього разу все вийде, тільки не в них, а в нас.
Це стосується й подій ПРО МОВУ. Ну який сенс шукати в прийнятті цього варварського закону якесь підводне каміння, позитивні моменти, виправдовувати його тощо? Навіщо витрачати енергію на звинувачення когось з власного ж табору? Ну допустили, ну вибирали, ну пасивні вівці, і що? Від таких пустих викидів у інфопростір нічого не змінитися ні в реалі, та ніде по суті.
У нас є наступна, вкотре повторювана ситуація - повна ДУПА чергова, але за останні 20 років реальна дія з боку сусідньої імперії з метою приєднання (з їхньої т.з. - повернення) стратегічно важливих територій ну куди ж вони без головних сировинних придатків. Це якщо говорити простою мовою, не причесаною сучасними геополітичними і економічно-соціальними реаліями. І знову ж таки, усе відбувається за допомогою неосвіченого люмпену, елементарних бабложерів. Вони вийшли з відповідного оточення, яке є дзеркальним відображенням усіх хвороб українського суспільства і за допомогою останнього дорвалися до влади. Вони є надзвичайно вигідними і стратегічно важливими для вілікого сусіда. Не дарма період Януковича так різко нагадує ситуацію з Брюховецьким 1663.
А якщо брати конкретно мовну ситуацію, то ніяке це не другорядне питання. Навіть тільки тому, що на місце мертвої мови приходить інша (чи інші), а з нею - новий соціальний уклад, політика, інша реальність зрештою. Хоча буває й навпаки -найбільш глобальний приклад - падіння Римської імперії під навалою варварів. А латинська ж була міжнародною. Щоб видресирувати той чи інший народ, потрібно знищити його національну ідентичність, а мова - це один з китів, на які вона опирається. Тому всі розмови про "яка різниця, якою говорити" це профанація. Різниці нема свиням, в якому болоті валятися.
Є розмови про те, що купка україномовної інтелігенції занадто мала, для того, аби щось вирішувати. І шум, який вони здіймають нічому не зарадить. Але вкотре можна обговорювати очевидні речі - народні маси аморфні, і якраз завданням цієї малої купки інтелігенції є розштурхування, відкриття очей і направлення їх в потрібне русло. Якщо цей момент проґавити - піднімуть інші, або навпаки присплять чи залякають. І тоді що, знову все спочатку? Доки можна піднімати шум, мутити воду, взагалі щось робити - треба робити це з усіх сил. Бо далі - розстріляні відродження, дисидентство, голодомори, чужі війни і міста, збудовані на наших кістках.
Були в українській історії важливі моменти, якими з тих чи інших причин наші предки не змогли скористатися. Нам випало жити на одному з таких історичних витків. Не тоді, коли лишається лише скніти в безвихідній ситуації і жадати "пєрємєн", а в той час, коли можна не допустити такого майбутнього для наших нащадків. І хай йому грець, ми живемо в епоху революційних технологій, наш розум має бути сильнішим за печерні методи привидів минулого. Пасіонарності бракує? Не думаю, нічого насправді не бракує, варто тільки захотіти. Особисто я вірю в те, що цього разу все вийде, тільки не в них, а в нас.