Мистецьке
Вчора подруга запропонувала відвідати виставку ранніх робіт Івана Марчука в галереї "Мистецька збірка". Крім самих робіт порадував і їх автор, розмова з живою легендою надихнула на творче продовження дня. Тож я вирішила податися на "ТойХтоПройшовКрізьВогонь". Про початок прокату фільма мені нагадав tarm1, але дістатися кінозалу вдалося лише вчора.
Враження круті. Я не кіноман, в цьому жанрі керуюсь не надто професійними критеріями визначення "класності" фільму. Але якщо стрічка дійсно захоплює, її хочеться подивитися ще раз (а може й не один), дізнатися більше про історію, яка стала основою для сценарію, цитувати найцікавіші моменти - цього достатньо, щоб назвати такий фільм вдалим.
Що особливо сподобалося :
Жарти. Гумор у фільмі дійсно смішний. Один з улюблених моментів - вночі до парочки підходять три ретрогопніки рицарі нічних провулків і заявляють, що прохід платний. Головний герой запитує в своєї дами, чи є в неї гроші. Глядачі разом з дамою здивовано дивляцця на гєроя, вона витягує з сумочки 50 копійок. Він питає в таварщєй, чи вистачить полтінніка і підкидає монету вгору, далі відбувається несподівана і красіва подача з кулака в писок одному з них. Тіло відлітає, принагідно ламаючи дерев'яний паркан, таваріщі випадають в осад, і тут лунає бадьорий голос дівчини: "А у мєня єщьо рубль єсть!"
Акторська гра. Головний герой за задумом таки Герой. Хлопака, який пройшов вогонь, воду і сталінські табори, не втративши гідності та волі до життя. І він не перетворювався зі слюнявого закомплексованого нещістя в козака, а був ним (козарлюгою) від початку (що на фоні масових сопливих історій про гидких_каченят-попелюшок, які перетворюються в термінаторів духу, виглядає вже цікаво). Це при тому, що в житті актор, який зіграв Івана Додоку - доволі м'який, дещо навіть гламурний мущіна. Інші актори теж були на висоті, а фішка з братами Капрановими - досить мила деталь фільму.
Український колорит. Він проявився в смачній містичній лінії сюжету. Увесь фільм насичений ненав'язливим шлейфом легенд про козаків-характерників, таким природнім і на диво не шароварницьким. Взагалі багато хто зазначає, що реалістичності й невимушеності фільму додає те, що персонажі розмовляють різними мовами. Так як і мало бути насправді в той час і в тих ситуаціях - російська, українська, англійська, індіанська, татарська (як на мене, бракувало лише суржика). І сцена, коли в Канаді делегація з СРСР зустрічає гол. героя, а хтось звертається до нього: "Таваріщь індєєц, ви мєсний?" (досить ржачно, бо так би воно насправді й було б)), а той йому: "Тутешній". Все, мурашки побігли)
До того всього - лелеки, народні пісні, замовляння..... В мене особисто виникали аналогії з шедевром "Пропала грамота", по духу ці два фільми десь поряд.
Естетика. Що порадувало найбільше - дійсно красиві і продумані еротичні сцени. А це таки майстерність - зняти мінімум голого тіла чи фрикцій і отримати еротику. Коли героїня виходить з води в сорочці, коли показують першу шлюбну ніч - там дійсно все гарно. І є з чим порівнювати, бо якщо згадати "Залізну сотню", то у відповідних місцях крізь сміх стає дико соромно. Там складається враження, що хлопака переплутав де груди, а де рушниця (хоча за останню він хапається більш зграбно й природно).
Є звичайно й свої мінуси (думаю, профі їх нарили не одну купу). Мені, наприклад, намуляв занадто плоский персонаж головного злодія - найкращий друг гол. героя, який його зрадив, чіплявся до його дружини і всіляко псував їм життя. Ну дуже вже рафіновано поганий він вийшов. Як Шапокляк, аж до "нє вєрю".
А загалом, в деяких моментах я стримувала сльози (тепер шкодую, бо після перегляду народ зізнавався, що ревіли)).
В багатьох - не стримувала сміх і табуни мурашок, що гасали спиною.
Фільм надихає і радує. Бо розумієш, що українському кіно бракує лише одного - грошей.
І ще одне спостереження. Коли кажуть "індійське кіно", "голівудське", "російське", "німецьке" (гг, але я про інше), "англійське" - виникають чіткі асоціації, що то таке. А тут така надія: "українське кіно" - світ таки має можливість взнати яке воно :)
Враження круті. Я не кіноман, в цьому жанрі керуюсь не надто професійними критеріями визначення "класності" фільму. Але якщо стрічка дійсно захоплює, її хочеться подивитися ще раз (а може й не один), дізнатися більше про історію, яка стала основою для сценарію, цитувати найцікавіші моменти - цього достатньо, щоб назвати такий фільм вдалим.
Що особливо сподобалося :
Жарти. Гумор у фільмі дійсно смішний. Один з улюблених моментів - вночі до парочки підходять три ретрогопніки рицарі нічних провулків і заявляють, що прохід платний. Головний герой запитує в своєї дами, чи є в неї гроші. Глядачі разом з дамою здивовано дивляцця на гєроя, вона витягує з сумочки 50 копійок. Він питає в таварщєй, чи вистачить полтінніка і підкидає монету вгору, далі відбувається несподівана і красіва подача з кулака в писок одному з них. Тіло відлітає, принагідно ламаючи дерев'яний паркан, таваріщі випадають в осад, і тут лунає бадьорий голос дівчини: "А у мєня єщьо рубль єсть!"
Акторська гра. Головний герой за задумом таки Герой. Хлопака, який пройшов вогонь, воду і сталінські табори, не втративши гідності та волі до життя. І він не перетворювався зі слюнявого закомплексованого нещістя в козака, а був ним (козарлюгою) від початку (що на фоні масових сопливих історій про гидких_каченят-попелюшок, які перетворюються в термінаторів духу, виглядає вже цікаво). Це при тому, що в житті актор, який зіграв Івана Додоку - доволі м'який, дещо навіть гламурний мущіна. Інші актори теж були на висоті, а фішка з братами Капрановими - досить мила деталь фільму.
Український колорит. Він проявився в смачній містичній лінії сюжету. Увесь фільм насичений ненав'язливим шлейфом легенд про козаків-характерників, таким природнім і на диво не шароварницьким. Взагалі багато хто зазначає, що реалістичності й невимушеності фільму додає те, що персонажі розмовляють різними мовами. Так як і мало бути насправді в той час і в тих ситуаціях - російська, українська, англійська, індіанська, татарська (як на мене, бракувало лише суржика). І сцена, коли в Канаді делегація з СРСР зустрічає гол. героя, а хтось звертається до нього: "Таваріщь індєєц, ви мєсний?" (досить ржачно, бо так би воно насправді й було б)), а той йому: "Тутешній". Все, мурашки побігли)
До того всього - лелеки, народні пісні, замовляння..... В мене особисто виникали аналогії з шедевром "Пропала грамота", по духу ці два фільми десь поряд.
Естетика. Що порадувало найбільше - дійсно красиві і продумані еротичні сцени. А це таки майстерність - зняти мінімум голого тіла чи фрикцій і отримати еротику. Коли героїня виходить з води в сорочці, коли показують першу шлюбну ніч - там дійсно все гарно. І є з чим порівнювати, бо якщо згадати "Залізну сотню", то у відповідних місцях крізь сміх стає дико соромно. Там складається враження, що хлопака переплутав де груди, а де рушниця (хоча за останню він хапається більш зграбно й природно).
Є звичайно й свої мінуси (думаю, профі їх нарили не одну купу). Мені, наприклад, намуляв занадто плоский персонаж головного злодія - найкращий друг гол. героя, який його зрадив, чіплявся до його дружини і всіляко псував їм життя. Ну дуже вже рафіновано поганий він вийшов. Як Шапокляк, аж до "нє вєрю".
А загалом, в деяких моментах я стримувала сльози (тепер шкодую, бо після перегляду народ зізнавався, що ревіли)).
В багатьох - не стримувала сміх і табуни мурашок, що гасали спиною.
Фільм надихає і радує. Бо розумієш, що українському кіно бракує лише одного - грошей.
І ще одне спостереження. Коли кажуть "індійське кіно", "голівудське", "російське", "німецьке" (гг, але я про інше), "англійське" - виникають чіткі асоціації, що то таке. А тут така надія: "українське кіно" - світ таки має можливість взнати яке воно :)