Святая земля
Оригинал взят у koparev в Святая земля
После обеда в больничной палате наступил тихий час, но никто спать не собирался, так как все уже отоспались раньше. Решено было продолжить прерванный ранее разговор о том, кто в СССР живёт богаче.
- Нет, мы на Украине живём, как люди, а где нищета, я вам сейчас расскажу, - сказал один из лежавших на кроватях.
Шёл 1983 год. Советские люди были доверчивы и просты, как дети, поэтому к тому, о чём вещал уроженец Львовской области, все прислушались. А тот продолжал:
- Мой шурин - наш мужик, так как любит свою новую родину и научился жить по-человечески, - съездил на месяц туда, где родился, - к кацапам под Киров, а после приезда обратно рассказал, как там у кацапов существуют людишки. Они гниют заживо!.. Если бы вы, мужики, видели, как они одеваются! У них одежда - солдатские штаны, ватник, облезлая кроличья шапка да кирзачи. Всегда пьяные, с безумными глазами, как будто только что вышли из леса на люди... Все больные, мрут, как мухи. Он посмотрел, что там у них продаётся в магазинах. На полках только чёрных хлеб. Он купил немного, разломил и увидел, что хлеб-то внутри гнилой. Жрут, как скоты, у нас бы то, что они себе в рот пихают, и свиньи бы не стали есть! И жрут, и спят, и нужду справляют в одном месте. Живут в каких-то норах-полуземлянках. А всё оттого, что работать не умеют. Кацапы - это паразиты, которые сидят на шее у людей. Если бы страна была бы независимой, то мы бы сейчас жили бы богаче в сто раз, ездили бы за рубеж. Ведь мы - европейцы. Но нам кацапы - эти азиаты - не дают жить, пьют нашу кровь. Они и в Средние века нам жить не давали, на колоде распинали, били батогами, - тут рассказчик издал звуки, похожие на всхлипывание.
Он огляделся и, увидев, что окружающие одобряют его слова, продолжил:
- Существа уничтожали целые народы! Вы ведь знаете, что они погубили крымских татар и караимов. Они убивали их ударами прикладов, а затем тела убитых сбрасывали в колодцы. Завозили людей под Каменку и там их убивали тысячами!
В те годы я не слышал нигде в УССР малоросского наречия. Но прошёл тридцать один год... В Рунете я наткнулся на письмо, которое было написано некой френдессой для одного из френдов:
"Моя сестра, яка близько місяця перебувала у нас в гостях - бандерівців Миколаєва - вже поїхала додому. Вона наразі вдома, в Москві. Доїхала без пригод, все гаразд. Усі ці місяці вона разом зі своїм чоловіком переживали за український Майдан, дзвонили, хвилювались, а тепер додалась ще й Війна. Важко. Але, на щастя, з питанням: хто агресор і хто почав цю війну? - різночитань в нашій сім'ї немає і ніколи не було. Від'їжджаючи, сестра залишила певну кількість грошей - на миколаївських поранених в зоні АТО десантників. Доручила це відповідальне завдання мамі. Мама спочатку прийшла у шпиталь запитати: що потрібно хлопцям? На вході її зустріла медсестра :
"Ви до кого? ". Мама: "до поранених... " "А, до атошек ...", - відповіла медсестра (так, як з'ясувалось, у нашій лікарні ласкаво називають поранених бійців 79-ої аеромобільної десантної бригади). "Так у них все є. Але ви, жінко, пройдіть, попитайте". Мама зайшла до найближчої палати. Усі поранені в області кінцівок: з покаліченими руками, ногами, посічені осколками. На що зразу звернула увагу - на гори продуктів, контейнери води, фрукти усілякі, ковбаси, на вікні, вряд булиті з медом - подарунок фермера. :) Хлопці привітно сприйняли чергового волонтера). Підтвердили, що небайдужі миколаївці щодня несуть і несуть. В них усе є. Тут повз маму якісь чоловіки протиснулись у палату з великим новеньким холодильником. Це - подарунок спонсорів. Треба ж усі ці продукти десь зберігати. :) (этот знак обозначает то, что есть повод веселиться - а.)
Мама запропонувала бійцям : "а може Вам телефони поповнити?". -"Ні, нам поповнили". І точно, такі відповіді мама почула у сусідній палаті, і у наступній, і далі... Нарешті, у "повному розпачі" мама: "Ну хоч щось же Вам хочеться? І тут "на сцену" (посеред палати:) на костилях вийшов Коля (з Південного Бугу) і мрійливо так сказав :"Ми тут з хлопцями сьогодні говорили про казан смаженої свининки з цибулькою і щоб до неї ще прохолодне пивко...". :)
Через пару днів бідні хлопці розгублено спостерігали, як до них заносять дволітрові бутилі пива і казан з м'ясом. Кажуть, думали пожартувати над жінкою, а вона - серйозно... (не очікували вони, що їм це все принесуть ось так). Коля моїй мамі навіть руки поцілував. Але про це - іншим разом...:)"
В это время бандеровцы на Донбассе тысячами убивали русских женщин и детей.
После обеда в больничной палате наступил тихий час, но никто спать не собирался, так как все уже отоспались раньше. Решено было продолжить прерванный ранее разговор о том, кто в СССР живёт богаче.
- Нет, мы на Украине живём, как люди, а где нищета, я вам сейчас расскажу, - сказал один из лежавших на кроватях.
Шёл 1983 год. Советские люди были доверчивы и просты, как дети, поэтому к тому, о чём вещал уроженец Львовской области, все прислушались. А тот продолжал:
- Мой шурин - наш мужик, так как любит свою новую родину и научился жить по-человечески, - съездил на месяц туда, где родился, - к кацапам под Киров, а после приезда обратно рассказал, как там у кацапов существуют людишки. Они гниют заживо!.. Если бы вы, мужики, видели, как они одеваются! У них одежда - солдатские штаны, ватник, облезлая кроличья шапка да кирзачи. Всегда пьяные, с безумными глазами, как будто только что вышли из леса на люди... Все больные, мрут, как мухи. Он посмотрел, что там у них продаётся в магазинах. На полках только чёрных хлеб. Он купил немного, разломил и увидел, что хлеб-то внутри гнилой. Жрут, как скоты, у нас бы то, что они себе в рот пихают, и свиньи бы не стали есть! И жрут, и спят, и нужду справляют в одном месте. Живут в каких-то норах-полуземлянках. А всё оттого, что работать не умеют. Кацапы - это паразиты, которые сидят на шее у людей. Если бы страна была бы независимой, то мы бы сейчас жили бы богаче в сто раз, ездили бы за рубеж. Ведь мы - европейцы. Но нам кацапы - эти азиаты - не дают жить, пьют нашу кровь. Они и в Средние века нам жить не давали, на колоде распинали, били батогами, - тут рассказчик издал звуки, похожие на всхлипывание.
Он огляделся и, увидев, что окружающие одобряют его слова, продолжил:
- Существа уничтожали целые народы! Вы ведь знаете, что они погубили крымских татар и караимов. Они убивали их ударами прикладов, а затем тела убитых сбрасывали в колодцы. Завозили людей под Каменку и там их убивали тысячами!
В те годы я не слышал нигде в УССР малоросского наречия. Но прошёл тридцать один год... В Рунете я наткнулся на письмо, которое было написано некой френдессой для одного из френдов:
"Моя сестра, яка близько місяця перебувала у нас в гостях - бандерівців Миколаєва - вже поїхала додому. Вона наразі вдома, в Москві. Доїхала без пригод, все гаразд. Усі ці місяці вона разом зі своїм чоловіком переживали за український Майдан, дзвонили, хвилювались, а тепер додалась ще й Війна. Важко. Але, на щастя, з питанням: хто агресор і хто почав цю війну? - різночитань в нашій сім'ї немає і ніколи не було. Від'їжджаючи, сестра залишила певну кількість грошей - на миколаївських поранених в зоні АТО десантників. Доручила це відповідальне завдання мамі. Мама спочатку прийшла у шпиталь запитати: що потрібно хлопцям? На вході її зустріла медсестра :
"Ви до кого? ". Мама: "до поранених... " "А, до атошек ...", - відповіла медсестра (так, як з'ясувалось, у нашій лікарні ласкаво називають поранених бійців 79-ої аеромобільної десантної бригади). "Так у них все є. Але ви, жінко, пройдіть, попитайте". Мама зайшла до найближчої палати. Усі поранені в області кінцівок: з покаліченими руками, ногами, посічені осколками. На що зразу звернула увагу - на гори продуктів, контейнери води, фрукти усілякі, ковбаси, на вікні, вряд булиті з медом - подарунок фермера. :) Хлопці привітно сприйняли чергового волонтера). Підтвердили, що небайдужі миколаївці щодня несуть і несуть. В них усе є. Тут повз маму якісь чоловіки протиснулись у палату з великим новеньким холодильником. Це - подарунок спонсорів. Треба ж усі ці продукти десь зберігати. :) (этот знак обозначает то, что есть повод веселиться - а.)
Мама запропонувала бійцям : "а може Вам телефони поповнити?". -"Ні, нам поповнили". І точно, такі відповіді мама почула у сусідній палаті, і у наступній, і далі... Нарешті, у "повному розпачі" мама: "Ну хоч щось же Вам хочеться? І тут "на сцену" (посеред палати:) на костилях вийшов Коля (з Південного Бугу) і мрійливо так сказав :"Ми тут з хлопцями сьогодні говорили про казан смаженої свининки з цибулькою і щоб до неї ще прохолодне пивко...". :)
Через пару днів бідні хлопці розгублено спостерігали, як до них заносять дволітрові бутилі пива і казан з м'ясом. Кажуть, думали пожартувати над жінкою, а вона - серйозно... (не очікували вони, що їм це все принесуть ось так). Коля моїй мамі навіть руки поцілував. Але про це - іншим разом...:)"
В это время бандеровцы на Донбассе тысячами убивали русских женщин и детей.