"У своїй книзі «Історія українського народу» я доводжу походження нинішніх українців від русинів, котрі появилися за тисячу років до Київської Русі. Не за принципом «хто колись пройшов по нинішній території України, той нам і предок». Ми, українці, дуже пишаємося трипільською або скіфською культурами, античним Херсонесом, тим, до чого не мали жодного стосунку. Забуваючи або й просто ганебно не знаючи того, до чого справді доклали своїх рук. А тим часом наші предки заснували не тільки Прагу, Братиславу, Вільно та Краків, а й східну частину угорської столиці, яка називається Пешт. Факти свідчать про народження давньоукраїнського етносу на території нинішньої Угорщини, коли угорців там і близько не було. А якщо етнос наш потім мігрував, то дослідники зобов’язані «мігрувати» його слідами всюди, а не впиратися в кордони сучасної держави, створеної тисячоліттями пізніше... На території Угорщини народилися не тільки наші старі етнічні назви, а й тривалий час, як мінімум до III століття, перебув давньоруський архетип, тобто точка, де формувалися і народжувалися усі давньоруські племена. Чи то за природних умов (архетип зазвичай перемішується у просторі й часі), чи то під тиском скіфів, сарматів та фракійців, але протягом III-V століть архетип перемістився спочатку на Пряшівщину, потім па протилежний бік Карпат, у район Душиця та Іголомлі, а ще пізніше - Волині. Археологія цього періоду також засвідчує, що пряшівська культура з території Словаччини та Угорщини поширилася на Прикарпаття і поступово трансформувалася в культуру карпатських курганів і так звану пшеворську. Оскільки кераміка прикарпатських городищ має аналоги лише в Україні, гідроніми і топоніми на схід від Вісли є руські, отже, на території усього Прикарпаття жили тільки руські племена. У наш час археологи зафіксували концентрацію величезної кількості населення у галицькому Стільську, який тоді був більшим за Париж. Якщо ми цього не усвідомимо й зосередимося лише на одному відгалуженні на сході, то в нас не тільки заберуть назву всього етнічного дерева, а й підріжуть стовбур ледь не до пня і на цьому пні влаштують дикі азійські танці." Святослав Семенюк, історик. Директор Інституту західних українських етнічних земель фонду «Україна-Русь». «Історію українського народу» вважає найважливішою своєю працею, роботі над якою віддав 30 років. https://samumray.in.ua/tayemna-istoriya-ukrainciv-poglyad-istorika
На території Угорщини народилися не тільки наші старі етнічні назви, а й тривалий час, як мінімум до III століття, перебув давньоруський архетип, тобто точка, де формувалися і народжувалися усі давньоруські племена. Чи то за природних умов (архетип зазвичай перемішується у просторі й часі), чи то під тиском скіфів, сарматів та фракійців, але протягом III-V століть архетип перемістився спочатку на Пряшівщину, потім па протилежний бік Карпат, у район Душиця та Іголомлі, а ще пізніше - Волині. Археологія цього періоду також засвідчує, що пряшівська культура з території Словаччини та Угорщини поширилася на Прикарпаття і поступово трансформувалася в культуру карпатських курганів і так звану пшеворську. Оскільки кераміка прикарпатських городищ має аналоги лише в Україні, гідроніми і топоніми на схід від Вісли є руські, отже, на території усього Прикарпаття жили тільки руські племена. У наш час археологи зафіксували концентрацію величезної кількості населення у галицькому Стільську, який тоді був більшим за Париж.
Якщо ми цього не усвідомимо й зосередимося лише на одному відгалуженні на сході, то в нас не тільки заберуть назву всього етнічного дерева, а й підріжуть стовбур ледь не до пня і на цьому пні влаштують дикі азійські танці."
Святослав Семенюк, історик. Директор Інституту західних українських етнічних земель фонду «Україна-Русь». «Історію українського народу» вважає найважливішою своєю працею, роботі над якою віддав 30 років.
https://samumray.in.ua/tayemna-istoriya-ukrainciv-poglyad-istorika
Reply
Leave a comment