Прірва...просто прірва
Ми вчора знову стояли на порозі прірви, та ти її небачив, радісні емоції викликані бажанням бути захищеною створюють забагато проблем на мою долю, жахливий світ, де на кожному пройденому метрі дороги, перемішаної з болотом, можна знайти частину втраченого щастя, частину того, яке нажаль не можна повернути, навіть тому, хто її загубив. Старовинні монастирі, будинки, церкви, вежі нависли над нами як туман ілюзій, що створила я своїм бажанням попасти в казку, яке нажаль і неможливо виконати, бо її здається й не існує. І далі йдучи по дорозі ми ідем, рятуючи когось від болі, самі рятуючись цим від сумних спогадів, що викликають у нас мовби то таку своєрідну панацею ще не зовсім забутого. Але з часом згадується давно забута всіма та ейфорія, але ти вже загубив своє щастя десь там у відкритій каналізації, або забув у своїй зйомній квартирі, коли тебе виселяли за неоплату енергопостачання здається, яке аж ніяк не хотів економити. Можливо, але я його в тебе не забирала, і не дивись таким благальним поглядом на мене, свій вибір ти зробив, уже давно...
Ще на краю тої прірви, де стикається зло і добро, віра та ненависть, любов та зрада. Я не штовхнула, тебе потягнула на дно прірви гордість, така звичайна, розповсюджена хвороба, як і у всіх, та в тебе її було нажаль забагато. Гордість, любий, твоя слабість, а я цим колись скористаюсь...обіцяю
Ще на краю тої прірви, де стикається зло і добро, віра та ненависть, любов та зрада. Я не штовхнула, тебе потягнула на дно прірви гордість, така звичайна, розповсюджена хвороба, як і у всіх, та в тебе її було нажаль забагато. Гордість, любий, твоя слабість, а я цим колись скористаюсь...обіцяю