4 тижні без мобільнго
Оригинал взят у valya_zakhabura в 4 тижні без мобільнго
телефона, компа й т.п. 4 тижні на вітрильній яхті між Грецьких островів. І повернення в переддень Дня Народження сина. Свій ДН вже сприймаєш відсторонено, як приємний непотріб, бо емоційно ще ТАМ, а вітають з якимось незрозумілим святом.
Греки, прекрасні, щедрі й балакучі (солодощі дітям, сир, вино - дорослим, бо "Я ж - ГРЕК") "Ти з України - розслабся, ВІДПОЧИВАЙ, це ГРЕЦІЯ, друже мій!"
Море... дельфіни з дельфіненятами супроводжують яхту, піднирюють під ніс, щоб вискочити з протилежного боку, граються, стрибають. Морські черепахи, оброслі водоростями й мушлями наче підводні клумби, пропливають повз остовпілого тебе, а дзузьки - не наздоженеш! Восьминоги - камінь з очима, раптом з'являються щупальця і воно кудись чимчикує, геть на тебе не зважаючи!
Море з вітриськом, коли в ілюмінаторі - вода, а в кокпіти всіх поливає від хвиль наче з відра, і нахиляє яхту так, що з переляку забуваєш, що ще 3 хвилини тому починало нудити. Співаєш пісні хором, усі що згадуєш, на повен голос. А потім вітер робиться лагідним і купання на швартовому і вже жаданий острів Сіфнос, Порос чи Мілос, чи Санторіні?
Сувора випалена земля, але де впала хоч крапля води - дивовижні дерева й квіти! Церкви аж під хмарами, на вершечках гір. Дріопіда - селище на о.Кіфносі, заховане поміж гір. Там ми потрапили на храмове свято Петра й Павла - на головній площі - накрити столи, приїхав котрийсь з епископів правити службу, літи в національних строях йшли хресним ходом, а потім все село (чи міні-міні містечко), у вечірніх сукнях святкує наплощі до пізньої ночі, грає свій любительскький оркестр, танцюють сіртакі дітки й дорослі, пригощають випадкових гостей (нашу групу яка випадково забріла до села, бо у ньому є якісь печери) ще й з собою дають... це не для туристів, для себе робиться.
Найдовший перехід 22 години від Санторіні до Мілоса, бо - збіг обставин - у обох яхт відмовили мотори, швартовка під вітрилами! Щасливі діти: хтось навчився пірнати щучкою, хтось стрибнув з кріноліну забувши нарукавники і навчився плавати!
Мотороллери на Спеціях (невеличкий шрамик на коліні буде довго нагадувати мені ті чудові пляжі й дороги:)), вілканічний пляж на Мілосі - де чим глибше у пісок тим гарячіше, і білий пляж Саракініки на тому ж острові.
Монемвазія - середньовічне місто-скеля, куди ми дісталися за 15 хвилин до матчу Україна-Англія, на бігу розмальовували щоки - греки були в захваті від нашої фан-команди:))
Віка - анкер-вумен, яка так навчилася керувати якорем, що купила собі срібний на шию і носить не знімаючи!
Аня, яка вголос прочитала нам суперові міфи про "шальоних" грецьких богів та героїв.
Наталя Миколавна - була з нами лише тиждень, але заряд її позитивного настрою супроводжував нас до кінця подорожі.
і наші "молодята" Вітя з Ірою (Ірою, яка єдина виконувала команди капітана, не замислюючись, і коли під час купання на швартовому, кеп сказав "краще стрибати", кинула швартовимй і на повному ходу стрибнула з яхти красиииво, щучкою... що ж довелося відпрацювати "Людина з бортом!") - так ось Вітя з Ірою познайомилися на яхті і нині "щасливі разом"!
Напрваду нас було ЗНАЧНО більше, але це такі яскраві-яскраві моменти. Бо ще був перший досвід капітанства у Че, Паша стрибав у воду з 2-ї краспіци - майже з вершечка мачти, були розплутування якірних ланцюгів Буром і Андрієм, рятування друзів , яких на "тузіку" несло в море...
Сміху, пісень, зустрічи з Ларисою та Сергієм, стародавній Делос і виконання "Я піду в далекі гори" всім колективом в амфітеатрі Епідавроса...
Фоти будуть, фоти є, і безкінечне відчуття сродності і й спорідненості...
телефона, компа й т.п. 4 тижні на вітрильній яхті між Грецьких островів. І повернення в переддень Дня Народження сина. Свій ДН вже сприймаєш відсторонено, як приємний непотріб, бо емоційно ще ТАМ, а вітають з якимось незрозумілим святом.
Греки, прекрасні, щедрі й балакучі (солодощі дітям, сир, вино - дорослим, бо "Я ж - ГРЕК") "Ти з України - розслабся, ВІДПОЧИВАЙ, це ГРЕЦІЯ, друже мій!"
Море... дельфіни з дельфіненятами супроводжують яхту, піднирюють під ніс, щоб вискочити з протилежного боку, граються, стрибають. Морські черепахи, оброслі водоростями й мушлями наче підводні клумби, пропливають повз остовпілого тебе, а дзузьки - не наздоженеш! Восьминоги - камінь з очима, раптом з'являються щупальця і воно кудись чимчикує, геть на тебе не зважаючи!
Море з вітриськом, коли в ілюмінаторі - вода, а в кокпіти всіх поливає від хвиль наче з відра, і нахиляє яхту так, що з переляку забуваєш, що ще 3 хвилини тому починало нудити. Співаєш пісні хором, усі що згадуєш, на повен голос. А потім вітер робиться лагідним і купання на швартовому і вже жаданий острів Сіфнос, Порос чи Мілос, чи Санторіні?
Сувора випалена земля, але де впала хоч крапля води - дивовижні дерева й квіти! Церкви аж під хмарами, на вершечках гір. Дріопіда - селище на о.Кіфносі, заховане поміж гір. Там ми потрапили на храмове свято Петра й Павла - на головній площі - накрити столи, приїхав котрийсь з епископів правити службу, літи в національних строях йшли хресним ходом, а потім все село (чи міні-міні містечко), у вечірніх сукнях святкує наплощі до пізньої ночі, грає свій любительскький оркестр, танцюють сіртакі дітки й дорослі, пригощають випадкових гостей (нашу групу яка випадково забріла до села, бо у ньому є якісь печери) ще й з собою дають... це не для туристів, для себе робиться.
Найдовший перехід 22 години від Санторіні до Мілоса, бо - збіг обставин - у обох яхт відмовили мотори, швартовка під вітрилами! Щасливі діти: хтось навчився пірнати щучкою, хтось стрибнув з кріноліну забувши нарукавники і навчився плавати!
Мотороллери на Спеціях (невеличкий шрамик на коліні буде довго нагадувати мені ті чудові пляжі й дороги:)), вілканічний пляж на Мілосі - де чим глибше у пісок тим гарячіше, і білий пляж Саракініки на тому ж острові.
Монемвазія - середньовічне місто-скеля, куди ми дісталися за 15 хвилин до матчу Україна-Англія, на бігу розмальовували щоки - греки були в захваті від нашої фан-команди:))
Віка - анкер-вумен, яка так навчилася керувати якорем, що купила собі срібний на шию і носить не знімаючи!
Аня, яка вголос прочитала нам суперові міфи про "шальоних" грецьких богів та героїв.
Наталя Миколавна - була з нами лише тиждень, але заряд її позитивного настрою супроводжував нас до кінця подорожі.
і наші "молодята" Вітя з Ірою (Ірою, яка єдина виконувала команди капітана, не замислюючись, і коли під час купання на швартовому, кеп сказав "краще стрибати", кинула швартовимй і на повному ходу стрибнула з яхти красиииво, щучкою... що ж довелося відпрацювати "Людина з бортом!") - так ось Вітя з Ірою познайомилися на яхті і нині "щасливі разом"!
Напрваду нас було ЗНАЧНО більше, але це такі яскраві-яскраві моменти. Бо ще був перший досвід капітанства у Че, Паша стрибав у воду з 2-ї краспіци - майже з вершечка мачти, були розплутування якірних ланцюгів Буром і Андрієм, рятування друзів , яких на "тузіку" несло в море...
Сміху, пісень, зустрічи з Ларисою та Сергієм, стародавній Делос і виконання "Я піду в далекі гори" всім колективом в амфітеатрі Епідавроса...
Фоти будуть, фоти є, і безкінечне відчуття сродності і й спорідненості...