Short
Життя
Нове життя Міріам розпочинається соняшного ранку у холі головного вокзалу.
Рівно о шостій за київським часом, коли сонце торкається мозаїчної стелі старої вокзальної будівлі, виблискує у кришталевих гілках величезної люстри, що прикрашає центральну залу, Міріам міцно стискає тоненькими пальцями ручку свої валізи та рішуче відсуває від себе величезні дубові двері. Сонце засліплює очі, однак вже за мить вона бачить заповнену людьми площу, будинки і будиночки аж до самого обрію, вона бачить місто, яке має вважати своїм відтепер і назавжди.
Дім
"Якщо раптом, подорожуючи світом, ти побачиш мій дім біля океану, перекажи, що я сумую за ним. Запевни, що ми неодмінно зустрінемось, бо у моєму житті має бути так, що навіть найзаплутаніші стежки приведуть туди, куди кличе серце."
Чекання
Чотири години в дорозі минають швидше, якщо взяти з собою цікаву книгу. Півроку пролітає непомітно, якщо ти знаходиш стільки роботи, що не маєш часу навіть на сон. Рік спливає легко, коли ти - немовля, а світ навколо тебе настільки яскравий і мінливий, що кожен день перетворюється на неймовірне відкриття.
Я беру тебе з собою, аби наступні десять років минули, як один весняний день.
Море
В дитинстві все виглядає інакше. По той бік моря живуть диваки, що сплять удень, а кожної ночі влаштовують на березі карнавал. Кораблі везуть морем солодощі і горіхи, чайки прагнуть перемогти у конкурсі пташиних співів, тому тренуються щодня, а на самому дні моря печально блимає очима самотня риба-камбала.
Розкажи мені, яким було море, до того, як ти подорослішав?
Кохання
Одного разу кохання вже траплялось тут. Навіть за кілька років після того, як все скінчилось, коли у нього дзвонив телефон, я бачила на екрані слово "Кохана". Тоді у неї не було і не могло бути іншого імені, окрім цього.
Тепер я знаю, що її звати Міріам, і там, де вона живе, кохання не траплялось жодного разу.
Нове життя Міріам розпочинається соняшного ранку у холі головного вокзалу.
Рівно о шостій за київським часом, коли сонце торкається мозаїчної стелі старої вокзальної будівлі, виблискує у кришталевих гілках величезної люстри, що прикрашає центральну залу, Міріам міцно стискає тоненькими пальцями ручку свої валізи та рішуче відсуває від себе величезні дубові двері. Сонце засліплює очі, однак вже за мить вона бачить заповнену людьми площу, будинки і будиночки аж до самого обрію, вона бачить місто, яке має вважати своїм відтепер і назавжди.
Дім
"Якщо раптом, подорожуючи світом, ти побачиш мій дім біля океану, перекажи, що я сумую за ним. Запевни, що ми неодмінно зустрінемось, бо у моєму житті має бути так, що навіть найзаплутаніші стежки приведуть туди, куди кличе серце."
Чекання
Чотири години в дорозі минають швидше, якщо взяти з собою цікаву книгу. Півроку пролітає непомітно, якщо ти знаходиш стільки роботи, що не маєш часу навіть на сон. Рік спливає легко, коли ти - немовля, а світ навколо тебе настільки яскравий і мінливий, що кожен день перетворюється на неймовірне відкриття.
Я беру тебе з собою, аби наступні десять років минули, як один весняний день.
Море
В дитинстві все виглядає інакше. По той бік моря живуть диваки, що сплять удень, а кожної ночі влаштовують на березі карнавал. Кораблі везуть морем солодощі і горіхи, чайки прагнуть перемогти у конкурсі пташиних співів, тому тренуються щодня, а на самому дні моря печально блимає очима самотня риба-камбала.
Розкажи мені, яким було море, до того, як ти подорослішав?
Кохання
Одного разу кохання вже траплялось тут. Навіть за кілька років після того, як все скінчилось, коли у нього дзвонив телефон, я бачила на екрані слово "Кохана". Тоді у неї не було і не могло бути іншого імені, окрім цього.
Тепер я знаю, що її звати Міріам, і там, де вона живе, кохання не траплялось жодного разу.