Домбай
Note: починаючи з цього посту наша редакція переходить на новий формат для фотографій, відтепер кожна фотографія клікабельна і збільшується до розміру 1024 по більшій стороні.
Минулий тиждень я провів частково в поїздах, частково в Києві і частково в країні, в якій стан перманентної війни, в селі Домбай.
Розпочалось все на вокзалі в Івано-Франківську, куди я притулив 11-го лютого, погрузив свої сумки в поїзд і поїхав до Києва.
Провівши в Києві цілий день бомжуючи містом я ще раз зрозумів, що в Києві я жити не хочу. Побував в офісі у lastperson (офіс офігенний, чувак! На такій роботі працювати хочеться :).
В 12 ночі мене чекав поїзд Київ - Кисловодськ, в п’ятому вагоні якого і туди і назад їхала наша велика компанія бордо-лижників.
За 28 годин в поїзді ми встигли проїхати туєву хучу кілометрів, знищити всі запаси пива і їжі, подивитись кілька фільмів, пройти дві митниці, подебоширити з провідницею, побудувати НЛО.
Вигрузити коло 20-ти чехлів з спорядженням на перон з поїзда за кілька хвилин не така вже і проста задача.
Ми приїхали в НЕВ ИНН ОМЫ ССК
Після цього ще три годинки (приблизно) в автобусі, і нас привітав ТЦ «Селена». Заселились в номери, на годиннику 5-та чи 6-та ранку. Кавказ привітав світанком, величчю і хмарною погодою.
Лягли поспати на пару годинок, поснідали, і пішли кататись.
В перший день катання я навіть фотоапарат з собою на схил не брав. Видимість була метрів 10-15, мело дрібним льодом, вітер дуже сильний був. Останній раз як піднімались на гондолці то кабінкою досить здорово похитувало. Через пів дня такого «катання» крісельний підйомник закрили, а згодом закрили і гондолку.
Найбільше запам’ятався момент з катання, коли я зупинився на схилі в молоці щоб розгледіти куда ж в біса далі їхати. Стою я значить собі, втикаю, і дивлюсь як зліва від мене на мене насувається опора. Вітер, нульова видимість повністю дезорієнтували в просторі і часі.
Під кінець дня стрибаючи з одного з багатьох самопальних кікерів які ми знайшли за ці дні там я чуть не зламав собі руку.
Вечір провели в перегляді фільмів, картах та невеликому алко-треші. Всі по троху знайомились.
Спроба розпалити камін закінчилась епік-фейлом, половина диму йшла в кімнату. І це був не єдиний факап з боку «люксу» ТЦ «Селена».
Відверто кажучи, то нормальним було тільки харчування.
Окрім каміну не працював обіцянний вай-фай, дверні ручки в номері відвалювались і не закривались, в ванній було дико холодно (через що я трохи застудився), рушники за 6 днів не змінили ні разу, за 6 днів ми дочекались одного прибирання тільки в холі, спорядження з собою в номер не можна було заносити, а в сушці воно не висихало (в принципі, я всі дні крім першого носив боти в номер і сушив там), не було банальної вішалки для верхнього одягу і жодного нормального місця куди скласти речі, «супутникове» телебачення показувало 3-4 канали, з яких нормально показувало тільки Рен ТВ. Телебачення в Росії - окрема тема. Як таку хуйну можна дивитись - загадка.
За номер ми платили 6000 руб/ніч за чотирьох, що на наші гроші буде орієнтовно 1600 грн (без харчування, його ми оплачували окремо). Що за такі гроші можна отримати в Карпатах знаєте самі.
На другий день я все ж вирішив взяти фотоапарат з собою. Гондольна дорога працювала, шестикріселка ні.
Говорячи про підйомники на Домбаї, то їх там є туєва хуча, і повністю я в них всіх так і не розібрався. Єдине що можу сказати, що не зважаючи на наші прохання організатори купили нам скіпаси на 6 днів на «новую очередь» в яку входить гондольна дорога, шестикріселка і чотирьохкріселка. Шестикріселка працювала 2 з половиною дня з шести, гондольна дорога 4 з половиною дні, чотирьохкріселка не працювала взагалі. Короче скіпаси більше чим на один день на Домбаї купляти не можна ні в якому разі.
Катання було гавняним, сніг танув, ми трохи пострибали на кікері і я вирішив що з моєю надламаною рукою нуйогонафіг кататись більше.
Вечір в цей день пройшов аналогічно до попереднього. На фото холл нашого «люксу». Зауважу що холл один для двох таких номерів, але другий був пустий :) Тут тусила вся наша компанія кожного вечору.
На третій день нашого перебування в Домбаї підйомники на які у нас були скіпаси не працювали взагалі, не зважаючи на те, що час-від-часу розвиднювалось і ми катались на старих совіцких підйомниках, за які додатково платили від 25 до 35 грн за підйом.
Діма розсікає по «тру чорній трасі», як я її назвав. Це суміш дикого градусу нахилу, горбів інколи з мій зріст, бетону, стирчащої арматури, льоду і опор канатки. Ппц. Після катання тут всі траси Буковеля не тягнуть і на червоні.
Ранок четвертого дня зустрів нас досить чистим небом і надією на нормальне катання. З вікна краєвид вражав.
Раненько встали, поснідали, прибігли до гондолки, піднялись... І...
Для тих хто в танку: на рукавиці на середньому пальці написано «Say Cheese»
Короче... Незважаючи на нормальну погоду ми всі чекали до 11 години поки при нас ратраком чистили площу під кріселкою, лопатами відкопували турнікети і т.п. А хулі, канатчикам тоже спати хочеться.
Поки вони тим займались ми страдали хуйнев.
Не пройшло і двох годин, як все почистили, і ми з Дімою не втрачаючи свого, як потім виявилось, єдиного шансу пофотографувати гори коли їх ВИДНО поперлись фоткати.
Такий був краєвид трошки правіше від верхньої станції шестикріселки.
Панорамко, як і всі решта фоток - клікабельне
Потім ми вирішили не ліхзти на самий верх, куди вела чотирьохкріселка, мотивуючи це тим, що «це не останній день погоди». Але я все ж переконав Діму полізти по хребту в інший бік, щоб пофоткати ще. Полізли.
З мого скромного зимового альпіністського досвіду це був самий екстремальний 30-хвилинний похід :) Доречі, якщо вірити GPS до 3000 метрів ми так і не дотягнули. 2990-з чимось. Гори Кавказу звичайно кардинально відрізняються від Карпат. По них не побігаєш і не поригаєш :)
Зняв отаку кругову панорамку. Гарно.
Пофоткали (фотки з цієї поїздки я ще буду виставляти багато).
Десь далеко внизу село.
І пошуміли вниз. Це був тру фрірайд. З того пупиря на який ми видряпались було дві лінії. І вони були наші.
Фотки мене будуть потім :)
Потім весь день ми катались. Оскільки задоволення від катання по трасах які були в жахливому стані було не багато, то я весь день прокатав з дівчатами, а оскільки вони совались помало, то я катав в свічі (для тих хто в танку: не своєю стороною).
Вечером після першого нормального дня катання всі були змучені і розбрелись по хатам рано.
Здається в цей день ми з хлопцями які жили зі мною в номері пішли в місцевий кабак. Кабак як кабак, душевний.
Наступного дня нагорі падав сніг, шестикрісло не працювало через те що не було народу, я спустився кілька разів по гавноспуску від верху гондолки вниз, був настільки злий що вже наівть по російськи не говорив ні з ким. Цікаві діалоги виникали з місцевим населенням, але гаряча вана з літрою пива поправила становище на краще, і все було пучком.
Частина наших ходила в цей вечір на шашлики, але в мене не було сил на нього.
Останній день запам’ятається мені на все життя. Встали раненько, гондолка працювала, крісло також. Цілина більше як по коліно, за першу годину розкатували зону катання, внизу був ідеальний вельвет. Виходила сууміш фрірайду по пухлому і карвінгу по вельветику. Ням ням. Потім побачивши відчайдухів які першими поперлись в закриту лавинонбезпечну зону справа від основної зони катання я рванув за ними. Забувши про будь-яку безпеку, до 12 години я зробив десь 12 спусків по пухлому, легкому, АФІГЕННОМУ сніжку, на першій космічній швидкості під ідеальну музику в плеєрі. Це був ідеальний ранок, який перекрив весь негатив поїздки. Це не передати словами. Це краще чим секс.
На підьомнику я фоторгафував інших.
Щоб ті, хто катають, зрозуміли те про що я говорю - гляньте на цю фотку.
Вся та права частина, яка незаймана на фото була зірвана за дві-три години катання. Це краще чим секс. Ідеальна музика, ідеальний незайманий схил, і плювати на лавинну небезпеку.
Після того як права частина верхньої фото почала нагадувати ліву, і після спуску на першій космічній я зловив в кінці афігенний молоточок я вирішив що не варто портити собі день катання падіннями. тим більше що видимість знову впала до кількох метрів і валив сніг. Прокатався другу половину дня з дівчатами, і знову в свічі. За цю поїздку завдяки цим двом дням я опанував свіч практично як свою стійку.
Вечером всі були в екстазі. Влаштували прощальну вечірку з правильною музикою, було трохи алко-трешу, всі залишились задоволені :)
А ще я на пам’ять сфоткав свій синець. Зауважу, що ліктем я не бився. Я впав на пряму руку і чуть не вигнув собі її в другий бік в лікті. Синець виліз нехілий.
Ранком того дня, якого ми їхали хотілось плакати. Було афігенне сонце, була ахуєна погода, було дуже тепло, вітром і не пахло але треба було їхати :(
То ж ми збирались, фоткались, я трохи прогулявся по місту. Фотки потім може викладу.
Настя з Льошою.
Дорога додому була довгою і досить нудною. Спочатку автобусом, потім поїздом, потім другим поїздом. В сумі майже дві доби.
Я ще напишу про сервіс, якого не було, про маразми Росії, про ціни які були набагато вищі чим в Карпатах, але не зараз :) Зараз я дуже змучений, стане і того.
Минулий тиждень я провів частково в поїздах, частково в Києві і частково в країні, в якій стан перманентної війни, в селі Домбай.
Розпочалось все на вокзалі в Івано-Франківську, куди я притулив 11-го лютого, погрузив свої сумки в поїзд і поїхав до Києва.
Провівши в Києві цілий день бомжуючи містом я ще раз зрозумів, що в Києві я жити не хочу. Побував в офісі у lastperson (офіс офігенний, чувак! На такій роботі працювати хочеться :).
В 12 ночі мене чекав поїзд Київ - Кисловодськ, в п’ятому вагоні якого і туди і назад їхала наша велика компанія бордо-лижників.
За 28 годин в поїзді ми встигли проїхати туєву хучу кілометрів, знищити всі запаси пива і їжі, подивитись кілька фільмів, пройти дві митниці, подебоширити з провідницею, побудувати НЛО.
Вигрузити коло 20-ти чехлів з спорядженням на перон з поїзда за кілька хвилин не така вже і проста задача.
Ми приїхали в НЕВ ИНН ОМЫ ССК
Після цього ще три годинки (приблизно) в автобусі, і нас привітав ТЦ «Селена». Заселились в номери, на годиннику 5-та чи 6-та ранку. Кавказ привітав світанком, величчю і хмарною погодою.
Лягли поспати на пару годинок, поснідали, і пішли кататись.
В перший день катання я навіть фотоапарат з собою на схил не брав. Видимість була метрів 10-15, мело дрібним льодом, вітер дуже сильний був. Останній раз як піднімались на гондолці то кабінкою досить здорово похитувало. Через пів дня такого «катання» крісельний підйомник закрили, а згодом закрили і гондолку.
Найбільше запам’ятався момент з катання, коли я зупинився на схилі в молоці щоб розгледіти куда ж в біса далі їхати. Стою я значить собі, втикаю, і дивлюсь як зліва від мене на мене насувається опора. Вітер, нульова видимість повністю дезорієнтували в просторі і часі.
Під кінець дня стрибаючи з одного з багатьох самопальних кікерів які ми знайшли за ці дні там я чуть не зламав собі руку.
Вечір провели в перегляді фільмів, картах та невеликому алко-треші. Всі по троху знайомились.
Спроба розпалити камін закінчилась епік-фейлом, половина диму йшла в кімнату. І це був не єдиний факап з боку «люксу» ТЦ «Селена».
Відверто кажучи, то нормальним було тільки харчування.
Окрім каміну не працював обіцянний вай-фай, дверні ручки в номері відвалювались і не закривались, в ванній було дико холодно (через що я трохи застудився), рушники за 6 днів не змінили ні разу, за 6 днів ми дочекались одного прибирання тільки в холі, спорядження з собою в номер не можна було заносити, а в сушці воно не висихало (в принципі, я всі дні крім першого носив боти в номер і сушив там), не було банальної вішалки для верхнього одягу і жодного нормального місця куди скласти речі, «супутникове» телебачення показувало 3-4 канали, з яких нормально показувало тільки Рен ТВ. Телебачення в Росії - окрема тема. Як таку хуйну можна дивитись - загадка.
За номер ми платили 6000 руб/ніч за чотирьох, що на наші гроші буде орієнтовно 1600 грн (без харчування, його ми оплачували окремо). Що за такі гроші можна отримати в Карпатах знаєте самі.
На другий день я все ж вирішив взяти фотоапарат з собою. Гондольна дорога працювала, шестикріселка ні.
Говорячи про підйомники на Домбаї, то їх там є туєва хуча, і повністю я в них всіх так і не розібрався. Єдине що можу сказати, що не зважаючи на наші прохання організатори купили нам скіпаси на 6 днів на «новую очередь» в яку входить гондольна дорога, шестикріселка і чотирьохкріселка. Шестикріселка працювала 2 з половиною дня з шести, гондольна дорога 4 з половиною дні, чотирьохкріселка не працювала взагалі. Короче скіпаси більше чим на один день на Домбаї купляти не можна ні в якому разі.
Катання було гавняним, сніг танув, ми трохи пострибали на кікері і я вирішив що з моєю надламаною рукою нуйогонафіг кататись більше.
Вечір в цей день пройшов аналогічно до попереднього. На фото холл нашого «люксу». Зауважу що холл один для двох таких номерів, але другий був пустий :) Тут тусила вся наша компанія кожного вечору.
На третій день нашого перебування в Домбаї підйомники на які у нас були скіпаси не працювали взагалі, не зважаючи на те, що час-від-часу розвиднювалось і ми катались на старих совіцких підйомниках, за які додатково платили від 25 до 35 грн за підйом.
Діма розсікає по «тру чорній трасі», як я її назвав. Це суміш дикого градусу нахилу, горбів інколи з мій зріст, бетону, стирчащої арматури, льоду і опор канатки. Ппц. Після катання тут всі траси Буковеля не тягнуть і на червоні.
Ранок четвертого дня зустрів нас досить чистим небом і надією на нормальне катання. З вікна краєвид вражав.
Раненько встали, поснідали, прибігли до гондолки, піднялись... І...
Для тих хто в танку: на рукавиці на середньому пальці написано «Say Cheese»
Короче... Незважаючи на нормальну погоду ми всі чекали до 11 години поки при нас ратраком чистили площу під кріселкою, лопатами відкопували турнікети і т.п. А хулі, канатчикам тоже спати хочеться.
Поки вони тим займались ми страдали хуйнев.
Не пройшло і двох годин, як все почистили, і ми з Дімою не втрачаючи свого, як потім виявилось, єдиного шансу пофотографувати гори коли їх ВИДНО поперлись фоткати.
Такий був краєвид трошки правіше від верхньої станції шестикріселки.
Панорамко, як і всі решта фоток - клікабельне
Потім ми вирішили не ліхзти на самий верх, куди вела чотирьохкріселка, мотивуючи це тим, що «це не останній день погоди». Але я все ж переконав Діму полізти по хребту в інший бік, щоб пофоткати ще. Полізли.
З мого скромного зимового альпіністського досвіду це був самий екстремальний 30-хвилинний похід :) Доречі, якщо вірити GPS до 3000 метрів ми так і не дотягнули. 2990-з чимось. Гори Кавказу звичайно кардинально відрізняються від Карпат. По них не побігаєш і не поригаєш :)
Зняв отаку кругову панорамку. Гарно.
Пофоткали (фотки з цієї поїздки я ще буду виставляти багато).
Десь далеко внизу село.
І пошуміли вниз. Це був тру фрірайд. З того пупиря на який ми видряпались було дві лінії. І вони були наші.
Фотки мене будуть потім :)
Потім весь день ми катались. Оскільки задоволення від катання по трасах які були в жахливому стані було не багато, то я весь день прокатав з дівчатами, а оскільки вони совались помало, то я катав в свічі (для тих хто в танку: не своєю стороною).
Вечером після першого нормального дня катання всі були змучені і розбрелись по хатам рано.
Здається в цей день ми з хлопцями які жили зі мною в номері пішли в місцевий кабак. Кабак як кабак, душевний.
Наступного дня нагорі падав сніг, шестикрісло не працювало через те що не було народу, я спустився кілька разів по гавноспуску від верху гондолки вниз, був настільки злий що вже наівть по російськи не говорив ні з ким. Цікаві діалоги виникали з місцевим населенням, але гаряча вана з літрою пива поправила становище на краще, і все було пучком.
Частина наших ходила в цей вечір на шашлики, але в мене не було сил на нього.
Останній день запам’ятається мені на все життя. Встали раненько, гондолка працювала, крісло також. Цілина більше як по коліно, за першу годину розкатували зону катання, внизу був ідеальний вельвет. Виходила сууміш фрірайду по пухлому і карвінгу по вельветику. Ням ням. Потім побачивши відчайдухів які першими поперлись в закриту лавинонбезпечну зону справа від основної зони катання я рванув за ними. Забувши про будь-яку безпеку, до 12 години я зробив десь 12 спусків по пухлому, легкому, АФІГЕННОМУ сніжку, на першій космічній швидкості під ідеальну музику в плеєрі. Це був ідеальний ранок, який перекрив весь негатив поїздки. Це не передати словами. Це краще чим секс.
На підьомнику я фоторгафував інших.
Щоб ті, хто катають, зрозуміли те про що я говорю - гляньте на цю фотку.
Вся та права частина, яка незаймана на фото була зірвана за дві-три години катання. Це краще чим секс. Ідеальна музика, ідеальний незайманий схил, і плювати на лавинну небезпеку.
Після того як права частина верхньої фото почала нагадувати ліву, і після спуску на першій космічній я зловив в кінці афігенний молоточок я вирішив що не варто портити собі день катання падіннями. тим більше що видимість знову впала до кількох метрів і валив сніг. Прокатався другу половину дня з дівчатами, і знову в свічі. За цю поїздку завдяки цим двом дням я опанував свіч практично як свою стійку.
Вечером всі були в екстазі. Влаштували прощальну вечірку з правильною музикою, було трохи алко-трешу, всі залишились задоволені :)
А ще я на пам’ять сфоткав свій синець. Зауважу, що ліктем я не бився. Я впав на пряму руку і чуть не вигнув собі її в другий бік в лікті. Синець виліз нехілий.
Ранком того дня, якого ми їхали хотілось плакати. Було афігенне сонце, була ахуєна погода, було дуже тепло, вітром і не пахло але треба було їхати :(
То ж ми збирались, фоткались, я трохи прогулявся по місту. Фотки потім може викладу.
Настя з Льошою.
Дорога додому була довгою і досить нудною. Спочатку автобусом, потім поїздом, потім другим поїздом. В сумі майже дві доби.
Я ще напишу про сервіс, якого не було, про маразми Росії, про ціни які були набагато вищі чим в Карпатах, але не зараз :) Зараз я дуже змучений, стане і того.