1,2,3 липня
Перший день липня виявився четвергом. А четверг передував Пятницьо-суботі, які у мене цього разу були спарені. Потрібно було збиратися у гори. Усі приготування були зроблені, однією Ж майже на всіх базарах встиг посидіти, "невирішити" питання із прес-клубом, розстроїтися, купити балон для пальника, який потім eosunknown всеодно собі забрав, позичити у xeadxuntep сокиру, прийняти душ і помити голову і посуду (звісно, що не одночасно)...
У пятницю 2-го липня я був на горі Петрос. Вперше у житті.
У суботу 3-го липня моєму брату виповнилося 23 роки, а я був на горі Говерла. Вчетверте (здається) у житті.
Оскільки я залишився живий і майже неушкоджений (психологічно не в рахунок), то значить похід цей завершився успішно. Сподобалися макарони з консервою, сподобалися собаки-пастухи і сопілка у горах. Загалом похід був "на межі" і завдяки небесним силам нам щастило знаходити укриття перед сильними дощами і градами, хоча змокли всеодно.
Власне цей похід мав на меті очистити мізки від останніх подій у особистому, але натомість він тільки допоміг утвердитися мені у думці, що я не турист. Не в плані підготовки, навпаки з цим усе ок (окрім амуніції звісно), а в плані сприйняття цього захоплення у людей. Не розумію в чому кайф і хоч і читаю красиві описи походів і мандрів і пригод - не розумію.
Благополучно дісталися додому і тут вже зализав усі неморальні рани, які до сьогодні вже загоїлися.
Із філософського, то в чергову безсонну ніч у горах гарно думалося про цінності. Вірна приказка, що дуже починають цінувати те, що втрачають, але це не тільки про людей таке можна казати, а про будь-що: про улюблену домашню кружку-собаку, про зручне крісло, яке вже прийняло "обтікаємі форми сідниці", а нове ще надто жорстке, про сімейні конфлікти зранку на тему, хто перший має потрапити до ванної кімнати...ці всі речі викликають роздратування у буденності, але їх так невистачає потім, коли вони зникають, адже вони вже стільки довго були частиною життя, що приїлися і на них не зверталася увага. А дарма.
Але вміння і розуміння цього цінування не приносить жодних позитивних відчуттів, а тільки роздратування, оскільки той, хто володіє цим даром не може донести навіть дуже знайомій людині усю цінність елементарного перебування поряд, до якого вже все звиклося. Алягер ком алягер.
Резюме: Я більше не ходитиму у гірські походи
У пятницю 2-го липня я був на горі Петрос. Вперше у житті.
У суботу 3-го липня моєму брату виповнилося 23 роки, а я був на горі Говерла. Вчетверте (здається) у житті.
Оскільки я залишився живий і майже неушкоджений (психологічно не в рахунок), то значить похід цей завершився успішно. Сподобалися макарони з консервою, сподобалися собаки-пастухи і сопілка у горах. Загалом похід був "на межі" і завдяки небесним силам нам щастило знаходити укриття перед сильними дощами і градами, хоча змокли всеодно.
Власне цей похід мав на меті очистити мізки від останніх подій у особистому, але натомість він тільки допоміг утвердитися мені у думці, що я не турист. Не в плані підготовки, навпаки з цим усе ок (окрім амуніції звісно), а в плані сприйняття цього захоплення у людей. Не розумію в чому кайф і хоч і читаю красиві описи походів і мандрів і пригод - не розумію.
Благополучно дісталися додому і тут вже зализав усі неморальні рани, які до сьогодні вже загоїлися.
Із філософського, то в чергову безсонну ніч у горах гарно думалося про цінності. Вірна приказка, що дуже починають цінувати те, що втрачають, але це не тільки про людей таке можна казати, а про будь-що: про улюблену домашню кружку-собаку, про зручне крісло, яке вже прийняло "обтікаємі форми сідниці", а нове ще надто жорстке, про сімейні конфлікти зранку на тему, хто перший має потрапити до ванної кімнати...ці всі речі викликають роздратування у буденності, але їх так невистачає потім, коли вони зникають, адже вони вже стільки довго були частиною життя, що приїлися і на них не зверталася увага. А дарма.
Але вміння і розуміння цього цінування не приносить жодних позитивних відчуттів, а тільки роздратування, оскільки той, хто володіє цим даром не може донести навіть дуже знайомій людині усю цінність елементарного перебування поряд, до якого вже все звиклося. Алягер ком алягер.
Резюме: Я більше не ходитиму у гірські походи