Всі жанри в одному поході (комедія-пригода-драма)
Пролог
Ходити в гори є одним з літніх правил, чогось воно все по закінченні завжди з елементами трагедії. Ненавиджу сонце.
А Святий Миколай таки існує....
Маршрут
Рахів-Терентин-Перелісок-пол.Білин-Близниця-озеро Івор-Драгобрат-Свидовець (екстрім проїзд)-Ясіня(перехід)
Кілометраж
десь 45
Події розгорталися на два дні
Персонажі:
Шось тут не всі є, але для історії:
Любко - в мене таке враження, що він про все знає
Марта - як казав один учасник "машина"
Вася - арганізатор
Оля і Стасік - мої улюблені студенти
Леся і Василина - перший раз з нами в походахі дотепер дивуюся, як вони нас витерпіли. Але дуже хороші і доброзичливі дівчата.
Ігор - я одразу вичислила, що він інженер з того, як він прилаштував казанок на карємат
Аня - помітила, що вона дуже хазяйновита
Віталік - я ше про нього понаписую
Дія перша
Події розгортаються і Івано-Франківського вокзалу і очікування славнозвісного поїзду. Як виявилось в наш полк прибула важка львівська артилерія, потім вже і київська. Тому учасники були майже інтермісцеві. Поїзд, як завжди, класично несплячий. Якісь хлопці всю дорогу спочатку грали баяні і сопілці репертуар починаючи від Перкалаби і закінчуючи Лінкін парк і Стінгом. Потім були інтелектульно-розвиваючі ігри типу показухи об"єктів нижче поясу. Спати не мож було.
Рахів. Маршрут починається навпроти кладки, яка веде до колишньої картонної фабрики. Орієнтуватися потрібно на цвинтар.
І дальше орінтуючись, здається на якусь вишку, треба вийти на мощену військову дорогу, яка йде постійним серпатинтином. І постійно здавалося, от от ще трохи і буде вихід на хребет, ан нє... ше поворот....І так йти-йти йти-йти йти-йти і буде вишка на вершині Терентина, за якою ідентифікують під"їзд до Рахова.
В нас навіть привали були зі смачним сиром, вівсянкою з малиною і чукулядою...
І нарешті ми вийшли на якийсь хребет, і видно з нього ну майже всі гори. Всі вправлялися в показуванні пальцем де Петрос, де Піп Іван Мармороський, де Шешул...
Далі йшлях був до Переліску. Дехто розказував, що от би зараз пивка випити. Саме смішне, що як тільки ми підійшди до притулку, місцеві вуйки як за командою - хлопці, ходіть до нас на холодне пиво. Напевне, вони так і не зрозуміли чого ми так реготали.
Вже час був і шукати якесь феншуйне місце для спання, вийшли на полонину Білин. Напевне вперше в житті було таке місце, коли знову ж таки - "краєвиди-німіємо". На отаком місці ми спали.
Всі одразу ринулися шукати собі "вигадне" місце для спання, але нажаль, майже всі отримали удобства у вигляді сповзання. Але таак файно, після черевиків хлюпати на ноги холоднезної води з джерела (я дотепер дивуюсь, як то в мене соплів не було). А дальше почалося - смаження сардельок, приготування борща, малий Віталік, в силу своєї постійної активності, отримував "спецзаданія", він 127 оббігав кругом табір. Дехто під захід сонця пішов "ловити" шедеври, а дехто доварював борщ і чай. Віталік кричав хлопцю з господарства, де тут туалет (захотілося удобств), на шо отримав логічну відповідь - туалет тут всюди. Під вечір захотілося спати і я просто відрубалася в палатці. Не на довго, в 2 в же було по сну.
Дія 2.
День другий почався з того, що всі почали вилізати з палаток, і "Люпчик" (як придумав малий) почав розпалювати вогонь. Малий знову 127 разів оббігав табір, спання вже не буде. Сонце пекло просто нещадно (я його ненавиджу). Пожерли рису, хлібу з продуктами з консерв, чаєм. І почали збиратися.
Йли тако трохи, троха мені було зле, Спина хотіла постійно сказати "та пішла ти зі своїми походами". Вийшли до дуже кльового місця, де багато овечок і коней і добродушних собак.Знову пошарили вперед. Навіть один раз зустріли туристів з Чехії. Пошукали вихід на схил Близниці. Залишили рюкзаки внизу і швидко поскакали вверх, бо погода псувалася (починалося шоу з блискавками і звуковими ефектами).
Файно, прауда?
Після Близниці, думали як то йти, але озеро внизу вплинуло на свідомість і почали спуск. І спуск - це якось слабо сказано, бо для мене, то був срако-рукотремтіння-ноги-не туди ставлення спуск. От, і дощик приспустився...На задньому плані можна побачити той спуск
А потім, вже було видно Драгорбат, домовилися, що з Драгобрату ми до Ясіні поїдемо, то пішли в першу колибу, щоб домовитися про доїзд. П"яний клієнт перед колибою на покривалі, говорить про високий рівень обслуговування. В нас закралися підозри, що водій п"яний, але його дружина сказала, що 100 грам не щитаєцця, а п"яний - це коли вже лежиш. Так, що ми отримали маленький шанс на екстрім.
Клієнт, на фоні нашого кебу
Ну і поїхали, після довгих фінансових розбирань з водієм, Марта з ним спілкувалася, то він якось заспокоївся, і розказував про своє багате гірськолижно-рятувальне минуле. Довіз нас лише до Свидовця. До Ясіні ше 6 км вшарили пішки, вдалося поспілкуватися майже зі всіма. Марта за цей час втигла зробити міні-операцію.
Розмістилися у вокзалі в Ясіні. Ті, кому чухалися ноги, пішли шукати пригоди серед місцевих краєвидів. Знайшли лавочку з хот-догами. Тут напевно треба передісторію. Малому Віталіку два дні обіцялися хотдоги, як тільки вийдемо на вершину. Яке його було здивування,коли його розбудили і дали в руки омріяний багет, він дивився на Любка,якщо не як на бога, то як на божество - точно. Засинала я на вокзалі під розповіді Марти про Монбан.
Ну а в поїзді знову продовжився сон і ноги дригалися увісні, ще десь хотіли бігти.....
Фото позичені у vasjaletsyn, monamarta
ПС. Люблю гори навіть не за гори, але за гори тоже. А за гармонію відносин. Не люблю, коли в житті кожен сам за себе, але найбільше ненавиджу, коли в горах такі відносини. На щастя, люди були просто прекрасні. Це так емоційно, коли подають руку, віддають трекінгову палку, підносять рюкзак, діляться кружкою, тримають за руку... Люди, та ходіть частіше в гори...
Дякую всім.
Ходити в гори є одним з літніх правил, чогось воно все по закінченні завжди з елементами трагедії. Ненавиджу сонце.
А Святий Миколай таки існує....
Маршрут
Рахів-Терентин-Перелісок-пол.Білин-Близниця-озеро Івор-Драгобрат-Свидовець (екстрім проїзд)-Ясіня(перехід)
Кілометраж
десь 45
Події розгорталися на два дні
Персонажі:
Шось тут не всі є, але для історії:
Любко - в мене таке враження, що він про все знає
Марта - як казав один учасник "машина"
Вася - арганізатор
Оля і Стасік - мої улюблені студенти
Леся і Василина - перший раз з нами в походахі дотепер дивуюся, як вони нас витерпіли. Але дуже хороші і доброзичливі дівчата.
Ігор - я одразу вичислила, що він інженер з того, як він прилаштував казанок на карємат
Аня - помітила, що вона дуже хазяйновита
Віталік - я ше про нього понаписую
Дія перша
Події розгортаються і Івано-Франківського вокзалу і очікування славнозвісного поїзду. Як виявилось в наш полк прибула важка львівська артилерія, потім вже і київська. Тому учасники були майже інтермісцеві. Поїзд, як завжди, класично несплячий. Якісь хлопці всю дорогу спочатку грали баяні і сопілці репертуар починаючи від Перкалаби і закінчуючи Лінкін парк і Стінгом. Потім були інтелектульно-розвиваючі ігри типу показухи об"єктів нижче поясу. Спати не мож було.
Рахів. Маршрут починається навпроти кладки, яка веде до колишньої картонної фабрики. Орієнтуватися потрібно на цвинтар.
І дальше орінтуючись, здається на якусь вишку, треба вийти на мощену військову дорогу, яка йде постійним серпатинтином. І постійно здавалося, от от ще трохи і буде вихід на хребет, ан нє... ше поворот....І так йти-йти йти-йти йти-йти і буде вишка на вершині Терентина, за якою ідентифікують під"їзд до Рахова.
В нас навіть привали були зі смачним сиром, вівсянкою з малиною і чукулядою...
І нарешті ми вийшли на якийсь хребет, і видно з нього ну майже всі гори. Всі вправлялися в показуванні пальцем де Петрос, де Піп Іван Мармороський, де Шешул...
Далі йшлях був до Переліску. Дехто розказував, що от би зараз пивка випити. Саме смішне, що як тільки ми підійшди до притулку, місцеві вуйки як за командою - хлопці, ходіть до нас на холодне пиво. Напевне, вони так і не зрозуміли чого ми так реготали.
Вже час був і шукати якесь феншуйне місце для спання, вийшли на полонину Білин. Напевне вперше в житті було таке місце, коли знову ж таки - "краєвиди-німіємо". На отаком місці ми спали.
Всі одразу ринулися шукати собі "вигадне" місце для спання, але нажаль, майже всі отримали удобства у вигляді сповзання. Але таак файно, після черевиків хлюпати на ноги холоднезної води з джерела (я дотепер дивуюсь, як то в мене соплів не було). А дальше почалося - смаження сардельок, приготування борща, малий Віталік, в силу своєї постійної активності, отримував "спецзаданія", він 127 оббігав кругом табір. Дехто під захід сонця пішов "ловити" шедеври, а дехто доварював борщ і чай. Віталік кричав хлопцю з господарства, де тут туалет (захотілося удобств), на шо отримав логічну відповідь - туалет тут всюди. Під вечір захотілося спати і я просто відрубалася в палатці. Не на довго, в 2 в же було по сну.
Дія 2.
День другий почався з того, що всі почали вилізати з палаток, і "Люпчик" (як придумав малий) почав розпалювати вогонь. Малий знову 127 разів оббігав табір, спання вже не буде. Сонце пекло просто нещадно (я його ненавиджу). Пожерли рису, хлібу з продуктами з консерв, чаєм. І почали збиратися.
Йли тако трохи, троха мені було зле, Спина хотіла постійно сказати "та пішла ти зі своїми походами". Вийшли до дуже кльового місця, де багато овечок і коней і добродушних собак.Знову пошарили вперед. Навіть один раз зустріли туристів з Чехії. Пошукали вихід на схил Близниці. Залишили рюкзаки внизу і швидко поскакали вверх, бо погода псувалася (починалося шоу з блискавками і звуковими ефектами).
Файно, прауда?
Після Близниці, думали як то йти, але озеро внизу вплинуло на свідомість і почали спуск. І спуск - це якось слабо сказано, бо для мене, то був срако-рукотремтіння-ноги-не туди ставлення спуск. От, і дощик приспустився...На задньому плані можна побачити той спуск
А потім, вже було видно Драгорбат, домовилися, що з Драгобрату ми до Ясіні поїдемо, то пішли в першу колибу, щоб домовитися про доїзд. П"яний клієнт перед колибою на покривалі, говорить про високий рівень обслуговування. В нас закралися підозри, що водій п"яний, але його дружина сказала, що 100 грам не щитаєцця, а п"яний - це коли вже лежиш. Так, що ми отримали маленький шанс на екстрім.
Клієнт, на фоні нашого кебу
Ну і поїхали, після довгих фінансових розбирань з водієм, Марта з ним спілкувалася, то він якось заспокоївся, і розказував про своє багате гірськолижно-рятувальне минуле. Довіз нас лише до Свидовця. До Ясіні ше 6 км вшарили пішки, вдалося поспілкуватися майже зі всіма. Марта за цей час втигла зробити міні-операцію.
Розмістилися у вокзалі в Ясіні. Ті, кому чухалися ноги, пішли шукати пригоди серед місцевих краєвидів. Знайшли лавочку з хот-догами. Тут напевно треба передісторію. Малому Віталіку два дні обіцялися хотдоги, як тільки вийдемо на вершину. Яке його було здивування,коли його розбудили і дали в руки омріяний багет, він дивився на Любка,якщо не як на бога, то як на божество - точно. Засинала я на вокзалі під розповіді Марти про Монбан.
Ну а в поїзді знову продовжився сон і ноги дригалися увісні, ще десь хотіли бігти.....
Фото позичені у vasjaletsyn, monamarta
ПС. Люблю гори навіть не за гори, але за гори тоже. А за гармонію відносин. Не люблю, коли в житті кожен сам за себе, але найбільше ненавиджу, коли в горах такі відносини. На щастя, люди були просто прекрасні. Це так емоційно, коли подають руку, віддають трекінгову палку, підносять рюкзак, діляться кружкою, тримають за руку... Люди, та ходіть частіше в гори...
Дякую всім.