Життєве
Був колись такий фільм, про чергову теорію побудови лінії часу. Начебто є минуле, і є майбутнє. Майбутнє - це те, де живемо ми з вами, а минуле схоже на пляшку пива, яку відкоркували і залишили неторканою. В минулому їжа втрачає смак, куля не здатна завдати шкоди, а сам простір пожирають невідомі тварюки. Так от, коли люди, яким вдалося вибратись з цієї пастки потрапляють в недалеке майбутнє. А сам процес повернення в сьогодення дещо схожий на фотографії з довгою витримкою. Коли люди видаються розмитими примарами, трошки прозорими і залишають за собою короткий шлейф їх минулого.Коли відбувається повна синхронізація, то шлейфу вже не видно, хоча то аніскільки не значить, що його немає... Ну, от в мене іноді таке враження, що кругом не люди, а отакі шлейфи подій. Хоча, варто сказати, що останнім часом шлейфи все коротшають, і мабуть все скоро стане на свої місця...